3.2 Образ тополі в «Осінніх піснях»п. Тичини

Тичина обирає у поезії образ тополі, який був поширений у народнопоетичній творчості. Саме тополя символізує високість людського духу, його поривання до волі та щастя: [17, c.44]

«Світає…»:

Світає…

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,

В туман загорнувшись, далекі тополі

В душі вигрівають мінорную гаму.

Вже дніє поволі…

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.[15, c. 18]

Подібна настрої – оптимістичне сприйняття світу й очікування чого нового, незнайомого – притаманні й поезії:

«Там тополі у полі…»:

Йду в простори я, чулий, тривожний

(Гасне день, облітає мов мак).

В моїм серці і бурі, і грози,

Й рокотання – ридання бандур[ 15, c. 41]

Образ тополі, такий поширений у народно поетичній творчості, у цьому вірші символізує високість людського духу, його поривання до волі.

Хоча основний настрій вірша - життєствердний, оптимістичний. Лиха година минеться і знову земля вдягнеться «квітами-перлами». Подібні настрої - оптимістичне сприйняття світу й очікування чогось нового, незнайомого - притаманні й поезії.[16, c 11]

«Де тополя росте...»:

Де тополя росте, Серед поля стою. І шумить, і співа Жито думку свою. Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п'янить...[15, c. 47]

3.3 Образ осені в «Осінніх піснях»

Природа для поета - не самоціль, а засіб пізнати внутрішній світ людини. Не можна не згадати ще одну поезію раннього П. Тичини - «Ой не крийся, природо…». Ця лірична мініатюра присвячена осені. Але яку гаму людськиххвилювань вона викликає! [17, c. 76]

«Ой не крийся, природо…»:

Ой не крийся, природо, не крийся. Що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш… А чогось так сичі Розридалися в лузі.

Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава.

А була ж ти — як буря Із громом! А була ж ти —як ніч на Купала… Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. — Тільки зірка упала…[15, c. 56]

Як відомо, в народній поезії ця пора року уособлює зрілість і втрату сил буяння, розквіту, молодості; щедрість - і поступове згасання, відмирання усього живого, переходу в інший світ. П. Тичина використовує ці контрасти, коли протиставляє осінь і літо з його бурями, громами, купальськими ночами. А потім - безгоміння, сон, сум, осінній смуток, кривава позолота дерев, тумани, які породжують тугу. [17, c. 45]

«Осінь на землю тихенько спускється…»:

Осінь на землю тихенько спускається, В небі летить, наче птах. Крилами-хмарами небо вкривається. Пухом тумани із крил її падають, Стеляться в вільних степах. Літо зелене і радісне згадують. Стріпує крилами осінь широкими, Роси спадають у млі, Ллються крізь неї дощами-потоками. Літо веселе, співоче минається, Спокій стає на землі... Тиха, задумлива осінь спускається.[15, c. 78]