3.6 Образ Балкан в «Кривавій пісні»

Балкани в «Кривавій пісні»їй приділяється особлива увага і любов. Для нього так часто говоримо, що він відчував себе не тільки в навколишньому середовищу,а й повітрі подій. Більшу частину в поемі «Криваві пісні» присвятив природі, яка описуется в 19 місцях. Окрім цого, він так часто занурений в розмови людей, що його присутність відчувається неприривно.

Балкани - це Болгарія, її неписана історія. І правильно говорить поет: [24,]

Тоз, който би за лин поискал да разгърни

светата библия на миналите дни,

В която вписани са злите съдбини

на моя роден край –ще найде назовани,

На всяка страница там гордите Балкани.

В силу народної дружби з Балкан і прихильність до нього і сам поет живить ніжну любов і часто подумки прагне переслідувати його за зцілення світла. Це дорогий образ болгарського духу.

З тугою за Чавдар Стара-Планина тепер прагнення для всіх людей, що прагнуть до свободи: божественні пісні поза законом з гори на Ботев чотиривірш перетворився в цілу симфонію Славейкова.

Відносини між Ботев і Славейков безперечна. Ботев чотиривірш за Балкана, і навіть ціла пісня "Хаджі Димитр" Як спокій на серце Славейкова. Це любов прозвучала ще в ліричному вступі до поеми.[30,c.58]

Юнака паднал там в Балкана виждам аз;

Той жив ли в памета изпъква всеки час. [31, c. 50]

Говорячи про легенду Балкан, повідомилена у весняну ніч, поет росповіда:

Това е песен на промяната световна,

която отпредвек Балкана тъмен пей.

Ей пада ведра нощ, вълшебно месец грей,

и така и мен звезди обсипва свод небесен…[31, c. 47]

Ідея безсмертя впавшого в бою за свободу є основним мотивом в "Кривавій пісня", і в цілому робота Славейкова присвядчуется "життю і смерті". Це і є головною думкою в марші повстанців: "Тоз, който в бой умре – в смърта ще оживей!» Ця ж ідея закладена в уста Младени в Шипки: «И благо на онез, които са избрани изкупна жертва, те са живи и в смърта ».

Славейков намалював його не історично, не об'єктивно а суб'єктивно. малював не Балкани народів а своїї Балкани. [30, c. 62]

Розділ 4. ЛЮДИНА ЯК ЧАСТИНА ПРИРОДИ

4.1Гармонія людини і природи в творчості п. Тичини

Творчість Павла Григоровича Тичини — це гімн життю, весні, природі і людині. Він увійшов у літературу передзвоном своїх «Сонячних кларнетів», музику яких не почути було неможливо. Перша збірка поета ввібрала в себе найоптимістичніші настрої молодої людини, життя якої тільки починається; ввібрала музику серця і музику Всесвіту, космосу, природи, що злилися в ній в унісон, як зливається життя людини і природи. Саме через образи природи відтворював Тичина в своїх поезіях настрої людини, свої настрої. Павло Тичина сприймав природу як величний храм, як сонцесяйний собор, до якого ставився з обожнюванням і поклонінням. Саме в природі вбачав поет джерела життя й любові. Природа в поезіях Павла Григоровича змальована з особливою ніжністю, вона в нього оточена незримим космосом і продовжена в нескінченність, у вічність: «Отак роки, отак без краю на струнах вічності перебираю я,одинокая верба». [50, с. 112] Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи відчуваємо у вірші «Гаї шумлять». Ця поезія пронизана молодечою жагою до життя, щасливими сподіваннями, що розцвітають на тлі чарівної природи. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, щасливий від почуття єдності з цим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів: Гаї шумлять — Я слухаю. Хмарки біжать — Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Захоплення повнотою життя висловлене Тичиною в образах і звучанні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...». Шелест липи, сон старих гаїв, весняні ночі, місяць, зорі, солов'ї виступають тут символами молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Все це збільшує почуття щастя, почуття кохання, робить його більш повним. Радість від довгоочікуваного приходу весни накладається на особисті очікування ліричного героя поезії «Арфами, арфами...», в якій постає персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються і квіти, і дощі, і громи, і веселки. Творчість Павла Тичини сповнена замилуванням українськими степами, нивами, гаями, тополями, озерами і струмками, радістю від життя серед чарівної української природи, відчуттям гармонії з нею. Тому і називають поета «сонцепоклонником», бо його творчість — це гімн сонцю, а, отже, і всьому живому на Землі. [51, с.57]