2. Архітектурні шедеври українського бароко.

1. Софійський собор (1011-1018) і Михайлівський Золотоверхий собор (1108-1113) у Києві.

2. Андріївська церква у Києві (1748-1754).

3. Маріїнський палац у Києві (1750 – 1755).

4. Хрестовоздвиженський собор у Полтаві (1709).

5. Покровський собор у Харкові (1689).

6. Георгіївський собор Видубицького монастиря у Києві (1696-1701).

7. Церква Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696-1698).

8. Церква Катерини в Чернігові (1716).

9. Спасо- Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732).

10. Собор Святого Юра у Львові (1747-1762).

Західне українське (греко-католицьке) бароко представлене собором Святого Юра у Львові та Успенським собором Почаївської лаври. В цих соборах поєднались властива католицькому бароко підкресленість головного західного фасаду і всефасадність українських дерев'яних церков. Собор Святого Юра стоїть на терасі, оточений з трьох боків низькими корпусами. Його фасад розчленований пілястрами і карнизами, на відміну від Домініканського костьолу у Львові він не виділений сильними розкріповками, значними виносами карнизу, підкресленими членуваннями і монументальним ордером, через що собор Святого Юра виглядає особливо гармонійно. Загальна композиція Успенського собору Почаївської лаври з забудовою навколо нього - терасна, будівлі розташовані на схилах із поступовим підвищенням до головного акценту - Успенського собору. Як і собор Святого Юра, Успенський собор при вході на вузьке подвір'я сприймається в сильному ракурсі. Головний фасад за католицькими традиціями прикрашають дві башти, повернені під кутом 45В° до головної осі, щоб підкреслити всефасадність собору - характерну рису українських церков. В цілому ж композиція собору з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними баштами співзвучна шедеврам козацького бароко - соборам Троїцького монастиря в Чернігові і Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині.

Східна школа українського бароко охопила території правобережної Наддніпрянщини і Лівобережжя. В правобережно-наддніпрянській, чернігівській, полтавській і слобожанській регіональних школах зустрічалися тринавні церкви, похідні від давньоруського зодчества, трикамерні церкви, похідні від дерев'яного зодчества, хрещаті церкви, похідні від грецького хреста, три- та чотириконхові церкви, похідні від середньовічних церков-твердинь, а також церкви і трапезні із змішаними планами. У правобережно-наддніпрянській школі були більш поширені тринавні та трикамерні церкви, а також церкви змішаної структури плану, з прибудовами, а на третьому періоді бароко - конхові. У чернігівській школі в планах церков всіх періодів домінує регулярність і симетричність, майже всі церкви, які збереглися, хрещаті в плані, хоча на третьому періоді поширені конхові церкви і церкви, близькі до квадрату в плані.

Переваги якогось окремого типу плану церков в полтавській школі немає: всі церкви полтавської школи симетричні в плані, на першому і другому періодах - хрещаті і тринавні, на третьому - під явним впливом класичних традицій - близькі до квадрату в плані і чотириконхові. В слобожанській школі тип хрещатої церкви, явно домінуючий на Чернігівщині, взагалі не поширений, натомість поширені типи трикамерних церков, похідних від народного зодчества, тринавні ж церкви тут поширення не набули. На третьому періоді в пам'ятках слобожанської школи поширене регулярне планування, церкви близькі до квадрату в плані і конхові. Правда, на відміну від церков інших шкіл східного бароко, незважаючи на впливи класицизму в фасадних рішеннях, будується кілька церков за типом трикамерних народного типу.

Київська і чернігівська школи виявились найбільш багатими на пам'ятки доби бароко, менше всього пам'яток східного бароко на Полтавщині. Водночас на Полтавщині стиль бароко в церквах проіснував довше, ніж це відмічено граничним датуванням - 1770-ми роками. Наприклад, такі об'єкти полтавської школи, як собор Різдва в Пірятині і Троїцька церква в Диканьці, датовані початком 1780-х років. В цілому, аналізуючи загальну кількість всіх будівель Полтавщини, віднесених до реєстру пам'яток, слід відмітити абсолютне переважання об'єктів періоду класицизму-ампіру XIX століття.

Той факт, що лівобережні регіональні школи відзначаються більшою регулярністю планування, ніж правобережно-наддніпрянська школа, пояснюється виходячи з політичного та економічного устрою цих територій. Як відомо, чим сильніша авторитарність методів управління і централізованість економіки, тим відчутніша симетрія в архітектурі і тим монументальнішими виглядають будівлі. Так, симетричність барокових планів третього періоду пов'язана з авторитарністю управління і змінами в економічних стосунках. Київщина не виробила навіть на третьому періоді бароко таких чітких форм планів, оскільки ці землі весь час підпадали то під владу Польщі, то під владу козаків, то під владу Росії, по цих територіях весь час проходили хвилі масових переселень, а економіка і культурний розвиток то підносились, то занепадали, внаслідок чого така економічна і політична нестабільність відобразилась і в планових рішеннях.

В барокових церквах слобожанської школи, території якої межують з Росією, поєднуються риси і українського, і російського зодчества: такими є Покровський собор в Харкові, Спасо-Преображенський собор в Ізюмі, Воскресенська церква в Сумах. Покровський собор в Харкові - єдина нині існуюча споруда стародавньої Харківської фортеці. За пропорціями, силуетом, планом це типова трибанна українська церква, де враження традиційної для української архітектури пірамідальності та ярусності створюється за допомогою поступового зменшення восьмериків, поставлених один на другий. Водночас декоративне оздоблення собору має суто російський характер. Спасо-Преображенський собор в Ізюмі - це найдавніша споруда Ізюмської фортеці 1681 року, причому подібність його до харківського собору та єдність деталей дозволяють припустити, що обидва храми будувалися одним майстром чи групою майстрів. Покровський собор у Харкові - це краща трибанна споруда Слобожанщини.

Андріївська церква у Києві

• Архітектор Андріївської церкви – Бартоломео Растреллі.

• Побудована на одній із круч Старокиївської гори на замовлення імператриці Єлизавети.

• Будівельні роботи велися в 1749-1754 рр. під керівництвом московського зодчого І.Мічуріна.

• У плані –хрестово-купольний храм.

• Фасади оформлені пілястрами і колонами коринфського ордера, поставленими на високий цоколь.

• Білі пілястри, колони, карнизи, їхні позолочені капітелі, картуші й орнаменти виділяються білизною й сяйвом позолоти на тлі бірюзових стін.

Маріїнський палац

Палац збудовано в 1744 році на замовлення імператриці Єлизавети за проектом архітектора Бартоломео Растреллі. Маріїнський палац - яскравий приклад стилю бароко: виразні об'єми, багата пластика фасадів. Під керівництвом учня Растреллі - російського зодчого Івана Мічурина будівництво палацу остаточно було завершено у 1752 році. Разом з І. Мічуріним на будівництві палацу працювали архітектори М. Васильєв, М. Сальников, П. Неелов, Я. Трубников, Т. Невський та інші, а також запрошені іноземні майстри «цегляної і черепичної справи» А. Демарку, К. Пеллі, Й.-А. Гофмейстер.