Особливості феноменологічної герменевтики

Феноменологія як напрям філософії

Починаючи з 19 ст. з’являється філологічна призма дослідження тексту. Ця філологічна призма одразу розподілилась на критику тексту, масштабні історичні та історіографічні дослідження (мета: створення контексту, в якому виникав певний твір), мовностилістичні дослідження та пошуки змісту за допомогою герменевтичного кола.

Наприкінці 19 ст. поступово з філології починає відокремлюватися літературознавство, а воно відкриває свої напрями герменевтичного пізнання світу та тексту в цілому. Але завдячує появі та відокремленню л-рознавчих досліджень.

Основоположник феноменології – німецький дослідник Едмунд Гусерль (1859-1938 рр.). Основні праці: «Логічні дослідження», «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії».

Основні положення феноменологічної теорії е. Гусерля (вони вплинули на встановлення феноменологічної герменевтики):

1. Свідомість людини стосовно будь-яких предметів є інтенційною. Інтенція – напрям, спрямованість; свідомість людини по відношенню до будь-яких предметів, явищ та процесів є інтенційною; це означає, що світ позбавлений об’єктивної реальності. Світ є таким, яким ми його уявляємо. Світ є те, що бачить і розуміє моя свідомість. Оскільки у всіх людей різне сприйняття, то немає об’єктивної реальності. Не можна говорити про якийсь предмет, який певна людина бачить в певному світлі, що цьому предметові не властиво те, що про нього говорять. Кожен сприймає все відповідно до власної суб’єктивності. Тому дійти до спільного висновку неможливо, і світ потрібно сприймати індивідуально.

2. Оскільки свідомість людей – це різні феномени, які кожним сприймаються по-своєму, то для кожної людини дуже актуальним є питання пізнати сутність тих або інших феноменів, зрозуміти, що вони собою являють. Розуміння цих феноменів передбачає редукцію, яка складається з трьох стадій:

- феноменологічна (свідомість людини повинна очиститись від стереотипів, змістових нагромаджень стосовно певного явища);

- ейдетична (людина прагне пізнати певне явище таким, яким він є; пізнати «голе» явище);

- трансцендентальна (людина пізнає явище з точки зору того, чим це явище є особисто для неї самої особисто);

3. Процес пізнання явищ феноменів світу є безперервним, довготривалим і таким, який не може обмежуватися в часі. В продовж життя в людини змінюється емоційне ставлення до різних речей тощо.

Висновок Гусерля: Пізнання світу - це шлях від крайньої суб’єктивності до крайньої об’єктивності. Кожна людина прагне пізнати світ не просто такими, якими вони є в його особистому сприйнятті, а такими, якими вони потенційно можуть бути безпосередньо у його ставленні до світу.

28.03.2014

Школа рецептивної естетики. Рецептивна естетика як герменевтична практика

Постала у Німеччині в працях Ганса Яусса і Вольфганга Ізера.

Вольфганг Ізер

«Процес читання: феноменологічне наближення», з цієї назви витікає, що Ізер був пов'язаний з феноменологією. Ізер є частковим послідовником Гусерля та Інгардена, він виявився також їхнім критиком. Його літературознавство знаходиться на ґрунті феноменології, але так само, як і Інгарден, він не всі доводи Гусерля сприймає.

Ізер пропонує розрізняти три ключові для нього терміни: перцепція (первинне розуміння прочитаного під час безпосередньо читання тексту), інтерпретація (більш цілісний процес, осмислення всього прочитаного як цілісного завершеного твору; передбачає, що в уяві читача, який завершив твір, має певну семантичну уяву про твір, зрозумів ідею та семантичне навантаження, які він витягнув з певного твору), рецепція (довготривалий процес, який виникає згодом, пізніше по відношенню до процесу читання твору; після того, як виникли певні думки та паралелі, спокійне осмислення, коли читач здатен оцінити культурну та естетичну цінність-ієрархію прочитаного). Перцепція повинна спонукати читача, щоб у нього виникла певна інтерпретація твору, а вона повинна привести читача до відповідної естетичної рецепції, яка має наступити пізніше. Рецепція – це той процес, який має тривати в свідомості читача постійно, безперервно.

Основне положення герменевтики В. Ізера: літературний текст перетворює або трансформує читання у творчий процес, і він не має своєї завершальної, останньої крапки. Тобто цей процес не припиняється, може мати певні перерви, але в цілому в свідомості та культурній пам’яті осмислення твору продовжується.

Ключовою категорією естетичного осмислення є саме категорія рецепції. Рецепція для Ізера – усвідомлення значущості л-рного твору, при чому цю значущість породжує не стільки автор, не стільки сам текст, а безпосередньо сам реципієнт, який постійно декодує або розшифровує текст, робить його для себе більш зрозумілим, ідейно пізнаним і таким, який має зв’язки із тою загальною культурною картиною, яка впродовж життя вибудовується в його свідомості.

Будь-якому читанню властиво входити в свідомість людини і пізніше «затиратися» в свідомості, підзабуватися, втрачати свою актуальність. Але згодом читачу властиво згадувати прочитане колись, можливо, неодноразово, і надання актуальності в свідомості, яка може бути викликана особистісними, соціальними, історичними факторами.

Процес читання: книга входить в свідомість читача і поступово починає розчинятися, перестає бути актуальною і до певного часу спить в свідомості. Деякі ідеї, які закладені в текст, обов’язково мусять бути згадані та відновлені, якщо змінюється певна естетична або історична ситуація. Є такі ідеї, які стають не настільки зрозумілими в той час, коли виникають тексти, але вони можуть ставати більш цікавими, коли проходить певний проміжок часу.

Один текст потенційно здатний на велику кількість інтерпретацій. Ця думка пов’язана з позицією Ю. Лотмана, який скаже, що художній текст, який має обмежену кількість тлумачень, наближується до нехудожнього.

Оскільки текст повинен вмістити в себе потенційно велику кількість інтерпретацій, то жодне читання ніколи не зможе вичерпати всіх потенційних можливостей, закладених в цей текст. Тому що кожний читач, як окремий індивідуум, має свій суб’єктивний погляд на світ, свій культурологічний досвід, тому він здатний продукувати все нові і нові способи прочитання того або іншого тексту, тому в нього з’являються нові рецепції.

На Динаміку читання впливає художня майстерність автора. Основна худ. функція автора – аби він напружував силу читацької уяви. Забезпечується напруження за допомогою техніки автора. Однак, художня майстерність автора має свою шкалу від меншої художньої спроможності до більшої. Меншою художньою спроможністю Ізер називає володіння автором такою технікою, яка не дозволяє автору завуальовувати найголовніші ідеї твору таким чином, щоб не докладав серйозних інтелектуальних зусиль, аби ідеї пізнати. Художня майстерність нічого не варта, якщо автор повідомляє швидко найголовнішу думку.