34

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1. Поняття і система місцевого та регіонального самоврядування

2. Система форм здійснення місцевого самоврядування

3. Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ СКЛАДОВІ

1. Розвиток процесу демократизації в Україні

2. Принципи діяльності органів місцевого самоврядування

3. Шляхи вдосконалення законодавчої основи діяльності органів місцевого самоврядування

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об’єктивно зумовили пошук такої системи організації влади на місцях, яка б, з одного боку, відповідала національним традиціям, а з іншого – сучасним світовим вимогам, була б спрямована на забезпечення прав і свобод людини, задоволення її потреб, підвищення ефективності надання послуг населенню, зростання його добробуту.

Становлення і розвиток місцевого самоврядування в Україні суттєво гальмується впливом значної кількості об’єктивних і суб’єктивних чинників політичного, правового, економічного та психологічного характеру. Насамперед, це відсутність дієздатного суб’єкта місцевого самоврядування – самодостатньої територіальної громади, яка б володіла необхідними матеріальними й фінансовими ресурсами, мала надійні внутрішні джерела наповнення місцевого бюджету.

Метою курсової роботи є дослідження системи місцевого і регіонального самоврядування, форми його здійснення в Україні, а також ознайомлення з фінансовою і матеріальною основою місцевого самоврядування. Розглянути основні процеси демократизації України і її розвиток протягом певного періоду. Її досягнення зумовило необхідність вирішення таких завдань:

• узагальнити та поглибити сутність і зміст поняття «місцеве самоврядування» з урахуванням особливостей взаємодії територіальної громади і держави;

• розглянути систему форм місцевого самоврядування;

• проаналізувати фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування;

• розглянути процес демократизації в Україні;

• обґрунтувати напрями та принципи подальшого розвитку самоорганізації населення.

Об’єкт дослідження – процес розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні.

Предмет дослідження – удосконалення організаційно-економічного механізму розвитку системи місцевого самоврядування.

Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань дослідження в роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи. Здійснено синтез нових знань на основі узагальнень попередніх напрацювань щодо визначення поняття «місцеве самоврядування». За допомогою методів порівняння, аналізу і синтезу класифіковано принципи функціонування органів місцевого самоврядування та інших суспільних інститутів щодо задоволення зростаючих потреб територіальної громади.

Розділ 1 теоретичні засади функціонування системи місцевого самоврядування

1. Поняття і система місцевого та регіонального самоврядування

У кожній державі залежно від особливостей її політико-територіального та адміністративно-територіального устрою, форми державного правління та політичного режиму, історичних, національних, географічних та інших особливостей місцеве самоврядування має специфічну форму та назву.

Основи місцевого самоврядування  об’єктивно сформовані в суспільстві економічні, соціальні, фінансові, правові та інші можливості й умови, сукупність яких утворює той базис, на якому будується система місцевого самоврядування. Це ті об’єкти реальної дійсності, на яких базується діяльність владних органів, ті ресурси, що вони мають у своєму розпорядженні. Вони різноманітні за природою, об’єктним складом, що дає змогу їх класифікувати.

Однією з цих основ місцевого самоврядування є територіальна основа, закріплення якої має важливе значення, оскільки місцеве самоврядування характеризується насамперед визначеними просторовими і графічними факторами та може здійснюватися територіальною громадою в межах адміністративних кордонів населених пунктів [6, с. 86].

Але крім органів місцевого самоврядування практично в усіх розвинутих країнах світу існує також таке поняття, як державне управління регіонами.

Вони, відмінні за правовим і фактичним статусами, діяльність яких нерідко спрямована на досягнення протилежно спрямованих цілей, і формують цілісну систему місцевого управління.

Державне управління регіонами (або пряме державне управління на місцях)  управлінська діяльність в АТО, яка здійснюється через адміністрацію, призначену центральними або іншими вищими органами влади.

Місцеве самоврядування  це гарантоване державою право і реальна здатність територіальної громади самостійно чи під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах існуючого державного законодавства.

Виходячи з цих визначень, можна виділити кілька принципових відмінностей державного управління регіонами і місцевого самоврядування (табл. 1).

Таблиця 1

Відмінність системи прямого державного управління на місцях та системи місцевого самоврядування

Державне управління регіонами	Місцеве самоврядування
Необхідність створення системи державного управління регіонами та її конфігурація визначається виключно державою	Держава визнає їх на принципах природного права і законодавчо регламентує їхню діяльність
Посадові особи призначаються	Посадові особи обираються
Органи підконтрольні і підзвітні перед центральними чи іншими вищими органами державної влади	Органи підконтрольні і підзвітні перед територіальною громадою
Органи державного регіонального управління є фактично агентами державної влади на місцях. Вони не є суб’єктами бюджетної, фінансової, господарської ініціативи, а лише виконавцями державних рішень	Органи місцевого самоврядування самостійно вирішують законодавчо визначене коло питань. Для цього вони наділені бюджетною, фінансовою, господарською, майновою автономією

Україна не є винятком у цьому питанні. Конституцією України закріплено дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої державної влади, і місцеве самоврядування як публічну владу територіальних громад [4, с. 88].

Характеризуючи поняття місцевого самоврядування, важливо наголосити на тому, що предметом його діяльності є саме питання місцевого значення. В демократичних державах щодо ролі органів місцевого самоврядування діє доктрина «муніципальна влада - поза політикою». Це означає, що органи місцевого самоврядування не повинні вирішувати політичні питання, оскільки вирішення політичних питань торкається інтересів всієї держави, а отже, не може мати виключно місцевого значення. Разом із тим, це, звичайно, не означає, що органи місцевого самоврядування не зазнають політичного впливу. Це просто неможливо, оскільки частина з них обирається за партійними списками від відповідних політичних партій [1, с. 470].

Система місцевого самоврядування має свою внутрішню побудову  структуру місцевого самоврядування, яка є складною і різнорівневою за своїм характером. Вона пред’явлена сільськими, селищними, міськими, районними, обласними радами та їх виконавчими комітетами (за наявності останніх). Для кожного з цих видів Рад законодавчо виділяється єдина сфера компетенції, втручання до якої органам державної влади заборонено. Лише у разі невідповідності рішень органів місцевого самоврядування Конституції чи законам України, ці рішення припиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Конституція України виділяє базові  сільські, селищні, міські (рівень населених пунктів)  і проміжні місцеві влади, визначаючи останні  районні та обласні Ради  як органи місцевого самоврядування, «що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст» (рис. 1). Органи базового рівня, порівняно з проміжним, можна визначити як дещо впливовіші структури. Це виявляється й у визначеній для них сфері компетенції, і в дозволі на утворення власних виконавчих структур, і у шляхах обрання голів Рад [2, с. 238].

Рис. 1. Органи місцевого самоврядування

Сільських, селищних та міських голів обирають, як і самі Ради, мешканці відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а голів районних і обласних  відповідно Рада. На рівні села, селища та міста Рада, за пропозицією голови, створює виконавчий комітет (окрім сіл із населенням до 500 чоловік, де він може не створюватись). Виконавчий комітет є підконтрольним та підзвітним Раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади  також органам виконавчої влади. На рівні району, області та міст Києва і Севастополя Ради мають лише свої виконавчі апарати, а виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації [13, с. 163].

Повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради:

1. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

2. Виконавчий комітет ради:

1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;

2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;

3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

3. Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад [7].

До повноважень громад села, селища, міста (що здійснюються безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування) належать: управління майном, що є в комунальній власності; затвердження програм соціально-економічного і культурного розвитку та контроль за їх виконанням; затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням; встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізація їх результатів; утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, організацій та установ, а також здійснення контролю за їх діяльністю тощо.

Повноваження обласних та районних Рад охоплюють: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням; затвердження обласних та районних бюджетів, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів, для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм та контроль за їх виконанням тощо [2, с. 239].