I.Після поразки визвольних змагань 1917— 1921 рр. Україна надовго втратила національну державність, знову потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз "червоної". Почався період терору, голодоморів, насильницької денаціоналізації тощо.

Встановлення влади на українських землях було для більшовиків нелегкою справою. Перші два їхні походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд існував тут з кінця 1917 по квітень 1918 р., а 2-й — з кінця 1918 по вересень 1919 р. Тому, збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму.

Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала 5 млн. солдатів під командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці доволі ефективно боролися проти більшовизму. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія H. Махна контролювала окремі регіони у центрі та на півдні України. Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони. Деякі з них проіснували аж до кінця 1920-х років.

Що собою являла більшовицька влада в Україні! Згідно з офіційними даними партійного перепису КП(б)У, в 1918 р. ця організація мала у своїх лавах тільки 3 % членів, що визнавали себе українцями. Оскільки керівні пости займали, як правило, комуністи, можна зробити висновок, що комуністичний режим був чужим для України і не міг виражати інтереси українського народу.

Прагнення більшовицької Росії будь-що завоювати Україну пояснювалося тим, що, за словами Л. Троцького, "без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря — Росія існувати не може...".

З метою виконання більшовицької програми, а також для забезпечення продовольством Червоної армії, сотень тисяч радянських чиновників та населення промислових центрів навесні 1919 р. на території Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) було запроваджено жорстку економічну політику, названу "воєнним комунізмом". Вона передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Провідне місце в політиці "воєнного комунізму" посідала продрозкладка (продовольча розкладка — система державних заготівель сільськогосподарських продуктів). Згідно з нею, селяни зобов'язані були здавати більшовицькій владі всі надлишки і навіть частину необхідної їм сільськогосподарської продукції, перш за все хліба. Під охороною військових загонів більшовицькі комісари шуліками налітали на села, конфісковуючи зерно, інші продукти.

Опорою більшовицького режиму в українському селі стали комнезами — комітети незаможних селян, їхні члени, маючи переваги при розподілі землі, були звільнені від податків і отримували 10— 20% "здобичі". Все це разом з низкою інших причин призвело до голоду 1921—1923 рр.

Голод 1921—1923 рр. в Україні, його причини і наслідки

Одним із наслідків більшовицької політики "воєнного комунізму" стало падіння продуктивності праці населення, різке скорочення посівних площ, зниження обсягу сільськогосподарського виробництва і, як результат, загострення дефіциту продуктів харчування. Водночас великі райони Південної України, Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха. Розпочався голод 1921—1923 рр.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, зважаючи на єдиний критерій: як би не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані й голодні робітничі колективи були набагато не безпечнішими, ніж розпорошені селяни.

Проте не до всіх селян більшовицький уряд ставився однаково. За словами відомого історика С. Кульчицького, поволзьким селянам і біженцям з Поволжя н Україні надавалася хоч якась допомога, нерідко за рахунок України. Але про голодуючих українських селян держава забула.

Свою допомогу голодуючим запропонувала православна церква. Але більшовицьке керівництво, побоюючись зростання церковного авторитету, відкинуло її. Водночас більшовики вирішили скористатися ситуацією, щоб ослабити вплив церкви на населення та поповнити свої фонди.

Була ще одна причина трагедії 1921—1923 рр. Посиливши руйнівну та спустошливу дію посухи численними конфіскаціями продовольства, Москва фактично вперше апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху в українському селі. Знешкодити його каральними акціями не вдалося. Тому вперше було запроваджено терор голодом. Конфіскуючи продовольчі рештки навіть у селян південних губерній, більшовики допомагали природному лихові впоратися із селянським повстанським рухом, небезпідставно вважаючи, що голод здолає повстанців краще, ніж каральні експедиції.

Отже, причинами голоду 1921—1923 рр., який, за приблизними оцінками, коштував Україні від 1,5 до 3 млн. жертв, у т. ч. 70 % новонароджених дітей, були: 1) післявоєнна розруха; 2) неврожай, спричинений посухою 1921 р.; 3) політика воєнного комунізму, насаджувана більшовиками; 4) примусове вивезення українського хліба в Росію та експорт його за кордон; 5) використання московським урядом голоду як ефективного засобу придушення антибільшовицького повстанського руху в Україні.

II. Україна за років нової економічної політики

Катастрофічне становище в економіці призвело на поч. 1920-х років до різкого зростання невдоволення політикою більшовиків. Прокотилася хвиля селянських повстань, робітничих страйків в Україні, у Росії.

У березні 1921 р. відбувся черговий X з'їзд РКП(б), на якому більшовицький вождь переконав однодумців у необхідності нової економічної політики. Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої конвертованої грошової одиниці; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; запровадження господарського розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозкладки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та масових виступів населення.

Проте ленінська партія погоджувалася лише на тимчасовий компроміс із підприємництвом, не мала наміру відмовлятися від мрії створити "соціалістичну економіку". Саме тому уряд залишав за собою контроль за такими ''командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля.

У сільському господарстві неп передбачав цілу систему заходів, серед яких найголовнішою була заміна продрозкладки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні посівної й був у два рази меншим, ніж розмір продрозкладки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися у кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

У промисловості неп передбачав поверненні дрібних та середніх підприємств їх власникам, проведення децентралізації управління промисловістю. Підприємства могли об'єднуватися у трести. Була скасована обов'язкова трудова повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

У торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки, У 1922—1924 рр. було введено в обіг нову грошову одиницю — червонець, який дорівнював 10 золотим рублям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Було запроваджено єдину систему податків, створювалися ощадні каси та Ощадний банк.

Політику непу неоднозначно сприйняли деякі діячі компартії України, які виступили проти заміни продрозкладки продподатком. Але, незважаючи на це, нові віяння поширилися й на українських землях.

Підсумки непу досить суперечливі. Завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво предметів споживання, пожвавилася торгівля і товарообмін, була Знята соціальна напруженість.

Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, що, як і транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, перебували під контролем держави. У державній власності залишались усі великі підприємства. Ставала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшовиків і практикою.