8) Коротка характеристика епохи Стародавнього Світу. 10 ознак цивілізації і як вони могли вплинути на розвиток медицини у країнах Стародавнього Світу (5 тис. До н. Е. – 5 ст. Н. Е.).

Стародавній світ - термін, що описує історію людства з початку писаної історії доСередньовіччя. Частково цю тему покривають статті Стародавній Єгипет, Стародавня Індія, Стародавній Китай, Стародавня Греція, Стародавній Рим та Месопотамія. В історію Стародавнього світу входить період античності, який охоплює час, починаючи з перших Олімпійських ігор у Греції, тобто з 776 року до Христа, чому приблизно відповідає також дата заснування Рима — 753 рік до Христа. Стародавньому світу передують доісторичні часи, описані в статті Первісне суспільство. Точної дати завершення періоду Стародавньої історії немає. Границя переходу до Середньовіччя умовна. Наприклад, щодо Америки вважається, що стародавня історія тривала до відкриття континенту Колумбом, щодо Індії, до стародавньої історії включають період Серединних держав та держави Гуптів, щодо Китаю, вважається що стародавня історія тривала до кінця Династії Цінь, тобто завершилася ще за 200 років до Христа. Із трьох класичних віків історія Стародавнього світу включає Бронзову добу і Залізну добу, а також епоху записаної історії, що прийшла на зміну Залізній добі. До середини 4 тисячоліття до Христа людство розселилося на всі континенти, поряд із традиційними мисливством тарибальством, освоїло скотарство й землеробство. В залежності від району земної кулі та від місцевих природних умов переважали ті чи інші види занять. Людські племена поділилися на кочові та осілі. Кочівники займалися переважно скотарством, а осілі - землеробством або рибальством, і ті й інші доповнювали свої харчові запаси полюванням (дивіться, наприклад, Трипільська культура). Ліси були майже незаймані, ріки чисті, простору багато, життя коротке і небезпечне.

Племена вже тоді торгували між собою, обмінюючи те, що було в них у надлишку на те, чого їм бракувало, але ніколи не відмовлялися від можливості відібрати чуже силою. Між племенами точилися війни за мисливські угіддя та за пасовища, рухливі швидкі кочівники нападали на осілі племена. Осілим племенам, прив'язаним до своїх полів, доводилося захищатися, а, отже, будувати укріплені поселення - перші міста.

У двох місцях на Землі, де умови були особливо сприятливі для землеробства: в Месопотамії, тобто долині між річками Тигрта Євфрат, яку називають колискою цивілізації, та в долині річки Ніл, в середині 4 тисячоліття місцеві племена збагнули переваги організованої праці великого масштабу, якої вимагала іригація, а також те, що організовану працю можна отримати за допомогою інституту рабства. Так зародилися перші цивілізації на Землі - Шумерська та Єгипетська. Іригаційні роботи - спорудження каналів і дамб вимагали багато рабів, але допомагали отримати більші врожаї, необхідні не тільки для прогодування цих рабів, а й для утримання держави - апарату насильства, необхідного для підтримання рабовласницького ладу.

Потреби управління вимагали винаходу писемності для обліку та листування, і перша писемність в історії людства, клинопис, з'явилася в Шумері в 34 столітті до Христа.

Інші цивілізації, що існували ще в 4 тисячолітті до Христа: Хараппська цивілізація в долині Інду та стародавня китайська цивілізація.

Міста, оборонні споруди, велика густота населення створювали найкращий захист від нападів кочівників, але цей захист не був абсолютно надійним - кочівникам потрібно було згуртувати більші загони. Внаслідок таких нападів давні цивілізації час від часу гинули, але потім відроджувалися знову, часто вже під владою племен, які їх завоювали.