Висновки

Весь комплекс рекреаційних ресурсів можна розділити на три групи: природні (клімат, водні ресурси, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинницький і тваринний світ, природні парки і заповідники, живописні ландшафти, унікальні природні об'єкти та інші); культурно-історичні (музеї, виставки, театри, археологічні, історичні, архітектурні пам'ятки, етнографічні особливості рекреаційної території, фольклор, центри прикладного мистецтва та інші); соціально-економічні (економіко-географічне положення, сучасна і перспективна територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі тощо).

До рекреаційних ресурсів пред'являють наступні вимоги: 1) виконання лікувально-оздоровчих функцій; 2) споживання природних цінностей (огляд пейзажів і визначних пам'яток природи, у тому числі заповідних територій); 3) споживання культурних цінностей (огляд пам'ятників історії, культури, архітектури, відвідування музеїв, виставок, театрів тощо); 4) заняття спортом (пішохідні, водні, лижні, велосипедні, авто- і мотоподорожі, прогулянки, плавання, спортивні ігри і т.п.); 5) аматорські заняття (збирання грибів і ягід, рибальство, полювання та ін.).

Рекреаційні ресурси в тій чи іншій мірі визначають формування низки функціональних ланцюгів територіального рекреаційного комплексу, які виступають як регіональні рекреаційні системи. Питоме навантаження на ландшафти визначається кількістю людей на одиницю площини за конкретний відрізок часу (як правило за рік, добу, день, годину). Розрізняють оптимальне навантаження, яке не призводе до порушень; граничне та деструкційне (необоротне, згубне). Найсуттєвішими перешкодами є наступні: негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку, відсутність належної реклами; транспортні труднощі, пов’язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території, низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг, недосконалість нормативно – правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування.

Головна особливість економіко-географічного розташування Одеської області - її приморське і прикордонне положення. Широкий вихід до Азовсько-Чорноморському басейну і до великих річкових магістралей - Дунаю, Дністру, Дону, Дніпру - визначає її переваги і транспортні можливості. Одеська область має багаторічну історію та значну кількість визначних історико-культурних міць.

Список використаних джерел

1. Бовман Б. // Пропозиції щодо ролі туристичних відділів та управлінь облдержадміністрацій у маркетингу та розвитку туризму. – Львів, 2000. – 37 c.

2. Высоцкий П.Н. Учение о влиянии леса на изменение среды его произрастания и на окружающее пространство: Курс лесоведения. Ч. II. - М.; Л.: Гослебумиздат, 1950. -104 с.

3. Гінсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посібник. – К., 1990.

4. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990.

5. Історiя мicт i ciл Української РСР. Одеська область, 1969.

6. Курортно-рекреаційні зони Криму. // Довідник 2000. – Одеса, 2000. – 235 с.

7. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2001. - 500 с.

8. Марчак А.В. Ліс і довкілля. – Вінниця, ВДСТІ, 1998, - 199 с.

9. Мацола В.І. Рекреаційно – туристичний комплекс України. – Львів, 1997. – 259 c.

10. Машинский Л.О. Город и природа. – М.: Стройиздат, 1973. – 227 с.

11. Молчанов А.А. Влияние леса на окружающую среду. - М.: Наука, 1973.-360 с.

12. Молчанов А.А. Воздействие антропогенных факторов на лес. - М.: Наука, 1978.-139 с.

13. Родічкін І.Д. Лісопарки України. - К.: Будівельник, 1968. - 188 с.

14. Шеляг-Сосонко Ю.Р та ін. Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. – К.: Хімджест, 2003. – 248 с.