1.1.Джерела вивчення проблеми аборту

Згадування про аборт зустрічається ще у Стародавньому Китаю більш 4600 років тому. Також є свідоцтва, що стародавні мешканці Австралії і Східної Африки викликали аборт за допомогою спеціальних дерев’яних палиць. Деякі лікарі стародавності підходили до питання зважено та допускали аборт тільки у тих випадках, коли пологи загрожували небезпекою матері або дитині.

Аборт відноситься до числа найстаріших проблем медичної етики, філософії, юриспруденції та теології. Наприклад, клятва Гіппократа забороняє лікарю переривання вагітності. В той же час Аристотель вважав аборт допустимим. В позиції Аристотеля звертають на себе увагу два моменту: необхідність абортів обґрунтовується у нього демографічними цілями (регулюванням народжуваності) та одночасно він вважав аборт дозволеним, поки в зародку не сформувалася «чутливість» та «рухлива активність» [39].

Особливо аборти були поширені в еллінську епоху і в період Римської імперії. В ті часи використовували для переривання вагітності препарати спорин’ї, які не завжди викликали викидень, але викликали побочні ефекти. За таких умов смертельні випадки при абортах були не рідкістю. Відношення до аборту завжди було суперечним. Жінка або лікар, який провів аборт могли переслідуватися законом. В 200 році н.е. аборти каралися вигнанням та каторжною працею на копальнях.

В той же час, Римське право карало виробництво штучного аборту. Але це торкалося лише подружжя. Якщо аборт робили незаміжні жінки – на це не звертали ніякої уваги.

В епоху занепаду імперії у римському праві зародок трактувався як частина тіла матері томужінка не піддавалася покаранню за вбивство плоду. І тільки пізніше ембріон (nasciturus – «маючий народитися») був наділений деякими цивільними правами [42].

Остаточне усвідомлення цінності ембріона пов’язано з виникненням християнства. Вже в епоху раннього християнства аборт ототожнюється з вбивством людини. Тому в Середні віка аборт кваліфікувався як тяжкий злочин, аналогічний вбивству родича.

Так, основоположник вітчизняного акушерства Н.М. Максимович – Амбодик, ще в 1784 р. виступав за те, щоб в критичних ситуаціях на перше місце ставити порятунок матері, а не плоду.

В другій половині ХІХ ст. в США виникає загальнонаціональний рух проти аборту. Головну роль в ньому відігравало керівництво Американської медичної асоціації. Лікарі доводили, що плід представляє собою живе створіння з моменту запліднення, тому лікарі наполягали на тому, що аборт, навіть на початку вагітності є вбивством плоду. В результаті до 1880 р. аборти в США були заборонені. Прийняті тоді закони загалом зберігалися до 60-х років ХХ ст.

У 1869 році британський парламент прийняв «Акт о злочинах проти особистості», згідно з яким аборт почав вважатися тяжким злочином.

В 50-ті роки ХІХ ст. одна з перших американських феміністок С. гримке в нарисі «Подружжя» писала о «праві жінці вирішувати. Коли вона буде матір’ю, як часто і при яких обставинах»

На початку ХХ ст. американська феміністка М. Сангер вперше застосувала термін «контроль за народжуваністю» [20; 236].

Таким чином, ми розглянули джерела вивчення проблеми аборту з періоду Стародавності до теперішнього часу. Але цей аналіз був би не повним, якщо ми не розглянемо джерела вивчення проблеми аборту в СРСР.

Економічна розруха в поєднанні з дезорганізацією шлюбних відносин висунула на перший план проблему регулювання вагітності: При відсутності ефективних контрацептивів, головним засобом уваги були штучні аборти.

У 1920-х роках ризик померти від інфекції в наслідок аборту був в 60-120 разів вище, ніж у результаті пологів [16].

І.С. Кон в своїй праці «Сексуальна культура в Росії» відмічає, що при легалізації абортів соціально-медичні міркування переважили моральну турботу о збереженні життя плоду, на чому, як до, так і після прийняття цього указу наполягали гінекологи… Кількість абортів після цього різко підвищилась (по деяким даним – втричі; у 1924 році, якщо вірити місцевій статистиці акушерів, у Ленінграді аборти складали 50% від загальної кількості народжень, проте кількість нелегальних абортів стрімко знизилася [16; 176].

Однак масові аборти самі по собі представляли проблему. У 1926 році у СРСР було легально, у лікарнях, зроблено 102709 штучних абортів [16].

Після заборони аборту робота по пропаганді і розвитку контрацепції була фактично загорнута. Навчання застосування контрацепції було виключено з числа обов’язків лікарів жіночої консультації, Центральна комісія по боротьбі з абортами була ліквідована, друк статей і відомих видань по цьому питанню припинився. Протягом 20-літнього періоду заборони абортів в СРСР взагалі не займалися питаннями розвитку та вдосконалення контрацепції. Репресивне антиабортне законодавство залишалося до 23 листопада 1955 року. Істотно підняли народжуваність репресивними заходами Радянській владі не вдалося: після короткотривалого підйому, вже у 1938 році народжуваність знову почала знижуватися. Радянська влада намагалася вирішувати проблеми народжуваності адміністративними методами, і ця політика повністю провалилася. Зі всього вище перерахованого можна зробити висновок, що радянська влада, перш за все, забороняючи аборти і не поширюючи контрацептиви, боялася значного зниження народжуваності в країні. Крім того, перехід від абортної стратегії до контрацептивної означав би суттєве розширення прав особистості та заміну державного контролю за репродуктивною поведінкою індивідуальним самоконтролем, таким чином, це суперечило головним політичним настановам радянської влади.