Розділ ііі.Політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства

3.2. Політичні ідеї м. Драгоманова

М.Драгоманов — видатний український мислитель і громадський діяч. Політичні погляди М.Драгоманова формувалися під значним впливом ліберальних і соціалістичних ідей, поширених у Європі ХІХ ст. Його вважають продовжувачем демократичних традицій Кирило-Мефодіївського товариства.

За поглядами М.Драгоманова головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу. І основною ланкою має бути громада. Відносини між громадами мають будуватися на федеративній основі. Громади як вільні й самостійні утворення будують федерацію знизу до гори. А в наступному це призведе до децентралізації тогочасної Росії. Сама ж децентралізація, на думку, вченого, повинна стати основою для утвердження самоврядування. Вчений продовжив та розвинув концепцію федералізму М.Костомарова, запропонувавши самостійність сильних обласних органів влади [1].

Для реалізації місцевими громадами своїх повноважень, необхідно приділити значну увагу процесу формування місцевих органів управління. Таке формування має відбуватись виключно на основі загального та рівного виборчого права. Це у свою чергу сприятиме позбавленню можливості вручання Центральної державної влади до питань, які належать до компетенції виключно місцевих громад [2].

М.Драгоманов вважав, що державність дає кожному народу суттєві переваги, головна з яких - можливість самостійно вирішувати власні проблеми. На жаль, сама по собі вона не дає простим людям суттєвих переваг у забезпеченні їх прав і свобод.

Громадянське суспільство, за поглядами Михайла Драгоманова, утворюється внаслідок еволюції людського розвитку в первісному періоді та закінчується утворенням політичної форми общини. Даний процес відбувся під впливом матеріального виробництва, яке в свою чергу зумовлене розумом сім'ї. Таким чином, вчений обґрунтовував можливість побудови громадянського суспільства тільки шляхом поступових перетворень. Тому, він вбачав основним завданням, яке стоїть перед українським народом, програмну перебудову політичного ладу тогочасної України.

М.Драгоманов сформулював ідею формування держави на засадах політичної свободи, як цілісної системи визначальних положень: права людини і громадянина, недоторканність особи, життя, приватного листування, національності (мови); свобода совісті, друку, об'єднань, носіння зброї, вибору житла і занять; право пред'явлення позову до посадових осіб, відомств, чиновників у разі вчинення ними незаконних дій [3].

Усі зазначені положення зайшли своє відображення у конституційному проекті М. Драгоманова «Вольний Союз - Вільна Спілка. Проект заснування Статуту українського суспільства».

Окремої уваги заслуговують питання моральності та співвідношення мети і засобів її досягнення. Необхідно зазначити, що представники західної ліберальної думки не приділяли достатньої уваги методам боротьби за ліберальні цінності, здійснюваної на засадах непорушності їх принципів, недоторканності прав і свобод. Саме М.Драгоманов зробив значний внесок у популяризацію етичних засад політичної діяльності. Його думка про те, що по­літика вимагає чистих рук, була палко підтримана значною частиною представників ліберального руху[4].

Залучення української інтелігенції до справи визволення народних мас Драгоманов вважав однією з головних завдань свого життя. Безелітність нації імпонувала ученому тим, що внаслідок такого становища вона була більш прийнятною до ідей побудови майбутнього суспільства на принципах соціальної справедливості, вільного розвитку особистості, гарантування ії прав і свобод. Однак, він прекрасно розумів, що без провідної верстви, освічених провідників, маси самі- по собі добитись реалізації омріяного ним суспільного ідеалу не зможуть.

Саме тому він висуває досить жорсткі вимоги до української інтелігенції, вимагаючи від неї навіть певного самозречення в ім'я майбутнього народу [5].

Для М.Драгоманова пропаганда національної виключності, формування в українській свідомості ідеї ненависті до інших людей за етнічною ознакою, навіть до тих, що належали до пануючих над українцями народів, були неприйнятним способом відродження України.

Ворогами українців, вважав учений, с не росіяни, не поляки чи представники інших національностей, а державно-бюрократичний апарат імперії, власники фабрик і заводів, великих маєтків, що гноблять усіх трудящих, незалежно від їх національної приналежності.

М.Драгоманов відзначив головну причину поділу суспільства на бідних і багатих - наявність приватної власності. Позбутися злиднів – організувати колективну працю за умови колективної власності громади на землю і знаряддя праці. Здійснити це можливо тільки еволюційним шляхом, був противником революцій та революційних перетворень, що несуть насильство.

Він створив концепцію суспільства, що ґрунтується на ідеї асоціації

гармонійно розвинених особливостей. Реалізація цього ідеалу, вважав він,

можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та

самоврядуванням громад і областей.

М. Драгоманов розробив проект конституційного перетворення Російської

імперії на децентралізовану федеративну державу. Він був переконаний, що

терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного

суспільно-політичного ладу. У його проекті передбачався новий устрій

держави на засадах політичної свободи, яка гарантуватиме права людини і

громадянина, скасування тілесних і смертної кар, недоторканність житла

без судової постанови, таємність приватного листування, свободу слова,

друку, совісті й віросповідання. Церква відділялася від держави. На

сторожі прав і свобод стояв суд. Усі громадяни, які досягли 21-річного

віку, наділялися виборчими правами, а з 25-річного віку вони могли бути

обраними до складу зборів, а також на державні посади.

У державно-правовій концепції М. Драгоманова передбачалися три гілки

влади: законодавча, виконавча й судова. Законодавча влада належала двом

думам — державній і союзній. Зміни в основні закони мали вноситися в

разі згоди третин голосів членів обох дум і затверджуватися Державним

собором, обираним зі складу двох дум, а також делегатами від обласних

зборів.

Головою держави міг бути імператор з успадкованою владою чи обираний

голова Всеросійського державного союзу, Глава, держави призначав

міністрів, відповідальних перед обома думами.

Разом із державною ланкою влади на місцевому рівні передбачалося

самоуправління: громадське (в містах і селах), волосне, повітове та

обласне. Самоуправління репрезентували сходи і збори, яким були

підзвітні всі посадові особи, крім суддів. На рівні міст, волостей,

повітів та областей обиралися думи, а з їхнього складу — управи.

До функцій обласних дум та їхніх управ входили вирішення місцевих

господарських проблем, питання благоустрою, нагляд за економічною

діяльністю, організацією освіти і под.

Зносини місцевих органів самоуправління з загальносоюзними, зокрема з

міністрами, регулювалися законодавством. Можливі суперечності

розглядалися Верховним судом.

До третьої гілки влади — судової, окрім Верховного суду (сенату),

входили судові палати обласних, повітових і міських дум. Статус суддів

визначався законом. Члени Верховного суду призначалися довічно главою

держави, їм належало мати вищу юридичну освіту і практику роботи в

судових палатах.

Силові структури діяли на обох рівнях. На загальносоюзному рівні

утворювалася невелика армія, а в областях — ополчення. Поліція

підпорядковувалася думам у містах і повітах.

Центральне місце в суспільних поглядах Драгоманова посідає ідея поступу:

ральне місце в суспільних поглядах Драгоманова посідає ідея поступу:

вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури [2].

Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської

науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло

Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху

до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на

взірці європейської науки і культури [3].

Бачучи, “головним ділом” у людській історії – невпинний суспільний

розвиток, Драгоманов визнавав найважливішим “поступ людини й громади,

поступ політичний, соціальний… ” [4].

Соціальний устрій суспільства на думку мислителя гармонійно повинні

розвивати особистості, об’єднані в асоціації на добровільних засадах

[5]. Саме вільний індивід, з його нічим не обмеженою волею, є для

М.П.Драгоманова атомом соціуму, фундаментом соціального й міжнародного

порядку.