2.Державні утворення Північного Причорномор’я.

2.1.Причини появи.

Скіфи - іраномовні кочові племена, імовірно вторглися в Північне Причорномор'я, Крим та Понтійські (Чорноморські) степи з сходу (ймовірно з Центральної Азії та Сибіру) в VIII-VII ст. до н.е. Мешкали на великих територіях Північного Причорномор'я і Кримського півострова. Про скіфів згадують давньогрецькі історики Геродот і Страбон.

Кіммерійців на Кримському півострові змінили племена скіфів, що переселилися в VII столітті до н.е. з Азії і утворили в степах Причорномор'я й частині Криму нову державу - Скіфію, що простирається від Дону до Дунаю. Ними почалася низка кочових імперій, які послідовно змінювали одна одну - сармати змінили скіфів, готи і гуни - сарматів, авари і предки болгар - гунів, потім з'являлися і зникання хазари, печеніги та половці. Хто йшов кочівники захватувалі влада в Північному Причорномор'ї над місцевим населенням, яке у своїй більшості залишалося на місці, асимілюючи частина переможців. Особливістю Кримського півострова була поліетнічність - у Криму одночасно співіснували різні племена і народи. З нових господарів створювалася правляча еліта, керуюча основною масою населення Північного Причорномор'я і не прагнула змінювати існуючий спосіб життя в регіоні. Це була «влада кочовий орди над сусідніми землеробськими племенами». Геродот так писав про скіфів: «Ніякої ворог, який напав на них, не може ні врятуватися від них втечею, ні захопити їх, якщо вони не захочуть бути відкритими: адже народу, у якого немає ні міст, ні укріплень, який свої житла переносить з собою, де кожен - кінний стрілець, де засоби до життя видобуваються на землеробством, а скотарством, і житла влаштовуються на візках - такому народові як не бути непереможним і неприступним ».

2.2.Скіфія и Сарматія, загальна характеристика.

У VII ст. до н. е. у скіфів утворюється могутній пле ¬ мінній союз. Відомості про Основні племена, які входь ¬ ли у цею союз, подає грецький історик Геродот (V ст. До н. Е.). Наймогутнішім ї найчісленнішім племенем, розповідає ВІН, булі Скіфи царські, які вважаєтся інших скіфів Своїми рабами. Жили смороду на лівому березі ни ¬ жньої течії Дніпра, аж до Азовського моря и нижнього Дону, а кож у Степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали Скіфи-кочівнікі, Між Інгу ¬ лом и Дніпром разом з кочівнікамі жили Скіфи-землі ¬ роби. У басейні Південного Бугу Поблизу грецького Міста Ольвія знаходится еліноскіфі. Нарешті, на пів ¬ ніч від Царське скіфів (Мабуті, у межах степової сму ¬ ги України) розташовуваліся Скіфи-хліборобі (орачі).

І хоч у рамках скіфського племінного союзу прожи ¬ вали НЕ Тільки власне Скіфи, а й Інші племена та різно ¬ племінні групи, які відрізняліся від скіфів за похід ¬ женням и живою, Цю спільність антічні автори називаєся «Скіфією», або «Великою Скіф ' ю ».

Геродот вважав скіфів одним народом, проте спосіб життя, господа­рювання свідчить про інше. На думку деяких учених, скіфів-орачів можна, більш імовірно, вважати прапращурами українського наро­ду. А В. І. Петрук дотримується точки зору, за якою необхідна взагалі заміна історичної парадигми з «Історії Руси-України» на «Історію Скіфії-України».

Скіфське племінне об'єднання було військовою демократією з народними зборами особисто вільних кочівників, радою старійшин і племінними вождями, які приносили богові війни разом з жерцями людські жертви. Скіфський союз племен складався з трьох груп, які очолювали свої царі зі спадковою владою, один з яких вважався головним. У скіфів існував культ меча, були вищий чоловічий бог, що зображав на коні, і жіноче божество - Велика Богиня або Мати Богів. Військо складалося з поголовного ополчення всіх боєздатних скіфів, коні яких мали узду і сідло, що відразу ж давало перевагу в бою. Воїнами могли бути і жінки.

Знатні скіфські воїни були одягнені в панцирні або лускаті рукавні сорочки, іноді в бронзові шоломи і поножі, захищалися невеликими чотирикутними щитами зі злегка закругленими кутами грецької роботи. Скіфські вершники, озброєні бронзовим або залізним мечем і кинджалом і маючи короткий лук з подвійним викривленням, що бив на 120 метрів, були грізними супротивниками. Звичайні скіфи становили легку кінноту, озброєну дротиками і списами, короткими мечами-акінаками. Згодом більшу частину скіфського війська стала складати піхота, що формувалася з підвладних скіфам землеробських племен. Озброєння скіфів в основному було свого виробництва, виготовляється у великих металургійних центрах, які виробляли бронзове, а пізніше залізну зброю і спорядження - Більському городищі в Полтавській області, Кам'янському городищі на Дніпрі.

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою правління це була од­на з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його пе­редавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді ви­падків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різно­манітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, по­ряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яному мавзо­леї.

Навколо скіфського царя утворювався апарат дер­жавного управління. Як і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого — його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. — 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його синів з Палакам на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за інши­ми — вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль війсь­кової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу цар­ської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому уп­равлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

У III в. до і. е.. в Північне Причорномор'я почали проникати зі сходу, з басейну Волги іраномовні сарматські племена. Сармати були дуже близькі до скіфів за своїм походженням і способу життя. Вони розгромили скіфів і шість століть панували в степах Північного Причорномор'я.

Назва сарматів походить від іранського слова «саоромант» - «оперезаний мечем». Античні автори часто згадують у своїх працях сарматів. Всі вони підкреслюють, що це був народ воїнів-вершників, добре озброєних і хоробрих. Сармати відрізнялися агресивністю і войовничістю.

Грецькі легенди про амазонок спиралися на знайомство греків з життям сарматського суспільства, в якому жінки грали особливу роль. Сарматські жінки чудово вміли їздити верхи на коні, майстерно володіли зброєю і постійно брали участь разом з чоловіками у військових походах. А легенди розповідають про те, що жодна сарматська дівчина не виходила заміж, поки не вбивала хоч одного ворога.

Сарматські племена були кочовими, тому вони постійно шукали нові території і нові пасовища, просуваючись на захід. З кінця II в. до н. е.. сарматські племена масово заселяють територію Північного Причорномор'я. Після того, як сармати завоювали Скіфію, вони стали могутньою політичною силою в степах Північного Причорномор'я. У I в. до н. е.. вони вторгаються на територію Римської імперії. Грецькі міста-колонії Причорномор'я платили сарматам величезну данину. На території України сармати займали степи між Доном і Дніпром і часто доходили до Південного Бугу та Дунаю.

Основними заняттями сарматів були скотарство, мисливство та рибна ловля. Вони розводили стада великої рогатої худоби, отари овець, табуни коней, полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу в річках і озерах. Ведучи кочовий спосіб життя, сармати жили в шатрах, які натягали на двох-або чотириколісні вози. Основний одягом сарматів були довгі просторі штани, шкіряні куртки, чоботи з м'якої шкіри та шапки. Археологічні знахідки підтверджують, що жінки часто одягалися так само, як чоловіки.

У сарматів були розвинені ковальська справа, прядіння і ткацтво, обробка шкіри і пошиття з неї одягу і взуття, виготовлення кераміки, зброї, прикрас, бронзоливарна справу.

Частина сарматів жила осіло, оселившись на рівнинах і в долинах річок Дон, Дніпро та Дунай. Основним заняттям цих племен було землеробство.

Залишилося багато свідчень того, що сармати займалися торгівлею. Вони підтримували тісні економічні та культурні зв'язки з грецькими і римськими містами Північного Причорномор'я. З найвіддаленіших країв сармати привозили китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії. Все це збагачувало племінну знать в сарматському суспільстві.

Сармати являли собою слабо пов'язаний союз споріднених і в той же час ворогуючих між собою племен (язиги, роксолани, алани та ін) Кожне з цих племен боролося за панування над іншими. Сармати змогли створити свою державу - Сарматію, яка була нестійким об'єднанням. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в I в. н. е..

У військовій справі сармати дещо відрізнялися від скіфів. Римський історик Тацит писав про сарматських воїнів: «Коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опір». У бою вони використовували аркани довші, ніж у скіфів; також добре, як і скіфи, володіли мечами і списами.

Між сарматами та землеробським населенням Нижнього Подніпров'я існувало культурне та економічне взаємодія. Про вплив сарматів на давньослов'янське населення свідчать,. знахідки сарматських речей у слов'янських могильниках. Ці зв'язки не були ні міцними, ні особливо дружніми, але частина сарматів згодом влилася в слов'янську середу.

У III в. н. е.. сармати уклали союз з готами, що прийшли в Причорномор'я з берегів Балтики. Кінець пануванню сарматів в південних землях України поклали гуни, розгромивши їх.

Висновок

На території нашої країни існували, виникали і занепадали різні держави. Першими державними утвореннями на території Північного Причорномор’я та Криму були: скіфи, сармати, готи, кіммерійці, таври.

Метою мого дослідження було опрацювати найдавніші джерела права періоду держави цих племен. Важливо зазначити, що активну участь у державотворенні в цих регіонах брали скіфи.

У них складається могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, дає грецький історик Геродот (V ст. до н. є.). Головним, найчисленнішим племенем, стверджує він, були скіфи царські, які «вважають інших скіфів своїми рабами». Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степово­му Криму. 

Досягнутому скіфами розвитку відповідала й організація уп­равління у формі воєнної демократії. Найважливіші питання роз­глядалися на народних зборах воїнів.

Великий вплив мали ради родових старійшин, і передусім союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вож­дям — царям, які очолювали скіфське військо під час походів. Вла­да царів уже передавалася у спадщину, проте кандидатури царя і його спадкоємця ще затверджувалися народними зборами.

Отже, державно-правовий розвиток таких державних утворень, як скіфи, сармати, готи, таври, безпосередньо вплинув на майбутню державну організацію і право східнослов'янських племен і України.

Література

1. А.С.Чайковський, В.І.Батрименко, О.І.Гуржій. Історія держави і права України.-К:1997.

2. В.Е.Потехин, Д.В.Потехин. Крым многонациональный. Севастополь.:2001г.

3. А.Андреев. История Крыма. Москва.:2000г.

4. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: - Львів: Світ. 1996.

5. В.Д.Гончаренко. Історія держави і права України, том 1 – за ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина.