Варіант № 23
Дайте відповідь на теоретичні запитання:
1. Які ресурси включають до складу виробничої системи?
Підприємство, як об’єкт управління, в умовах ринкових господарських відносин і конкуренції являє собою багаторівневу ієрархічну систему, головною метою якої є забезпечення задоволення відповідної суспільної потреби в товарах (послугах) у тривалій перспективі і підтримка своєї конкурентоспроможності.
«Системою називають сукупність взаємозалежних елементів, призначену для досягнення визначеної мети». Система знаходиться в постійній взаємодії з зовнішнім середовищем, що у свою сукупність об’єктів і інших систем, зміна властивостей параметрів яких впливає на діяльність даної системи, а також тих об’єктів, чиї властивості змінюються вже в результаті ї поведінки.
Економічна (виробнича) система має ряд особливостей, які відрізняють її від технічних та інших систем:
мінливість (не стаціонарність)параметрів системи і стохастичність її поводження в силу впливу людського фактора;
наявність граничних можливостей обумовлених обмеженістю ресурсів;
здатність змінювати свою внутрішню структуру і формувати варіанти поведінки;
здатність зберігати стійкість і протистояти руйнівним тенденціям;
здатність адаптуватися до умов, що змінюються;
здатність до ціле утворення, тобто до формування цілей усередені системи.
Виробнича система являє собою частину виробничого процесу, що відокремилася в результаті суспільного розподілу праці, здатну самостійно або у взаємодії з іншими аналогічними системами задовольняти відповідні потреби і запити споживачів.
Найбільш складною проблемою, що виникає при визначенні виробничої системи як об’єкта стратегічного управління, є проблема виявлення елементів і можливостей системи, сукупність і взаємодія яких створюють об’єктивні передумови для цілеутворення і вибору найбільш раціональної стратегії досягнення цілей, тобто оцінка потенціалу підприємства з урахуванням зовнішнього середовища.
Отже мова має йти не тільки про ресурсний потенціал виробничої системи і виробничу потужність, а й про конкурентоспроможність на внутрішньому й зовнішньому ринку, інноваційні можливості, інвестиційну привабливість, фінансову стійкість, репутацію, здатність до адаптації й самоорганізації та ряд інших інформаційних характеристик зовнішнього й внутрішнього середовища.
Таким чином, оцінка потенціалу підприємства – це пошук сукупності характеристик, показників і властивостей, що дозволяють у достатній мірі описати підприємство й оцінити його можливості по забезпеченню задоволення відповідної суспільної потреби в товарах (послугах) на перспективу і можливості досягнення поставлених цілей.
В умовах ринку, який характеризується нестабільністю попиту та пропозиції, мінливості цін на товари і ресурси, змінами в конкурентному середовищі і низкою інших макро- і мікроекономічних факторів, достовірне визначення можливостей підприємства, так ще і на досить тривалу перспективу – надзвичайно складне завдання, якщо не неможливе, тим більше, коли в прийнятті рішень бере участь такий погано передбачуваний фактор, як людина.
Проте без оцінки потенціалу підприємства не можна ні висунути перспективні цілі, ні виробити раціональну стратегію їх досягнення. Слід зазначити, що поняття «потенціал» тісно зв’язане з характером цілей, тому що для одних цілей «сукупність можливостей» може бути високою, а для інших – низькою. Крім того, істотно впливає на оцінку стан зовнішнього середовища і конкуренція в галузі.
Формування потенціалу підприємства являє собою процес реалізації заходів щодо забезпечення ринкових можливостей підприємства шляхом зміни його характеристик і властивостей до необхідного рівня відповідно до поставлених цілей. Оцінка потенціалу підприємства – це, власне, і є визначення рівня його конкурентоспроможності.
У цьому зв’язку необхідно уточнити цей перелік характеристик, показників і властивостей виробничої системи, і розглянути методи їх розрахунку й оцінки.
До складу виробничої системи будь-якого рівня ієрархії традиційно включають відповідні ресурси:
технічні (будови, споруди, виробниче устаткування, інвентар, основні і допоміжні матеріали і т.ін.);
технологічні (технології, ноу-хау, конкурентоспроможності технологічні ідеї, наукові наробітки й ін..);
організаційної структури (характер і гнучкість управлінської системи, швидкість проходження управлінських рішень, функціональна збалансованість і т.и.);
маркетингові (виконання маркетингових функцій, планування, просування і збут товару);
кадрові (кваліфікація, середній вік, освітній рівень, здатність адаптуватися в умовах зміни стратегії);
фінансові (стан активів, ліквідність, борги, наявність кредитних ліній і т.д.);
НДДКР і інформаційні (здатність до наукових досліджень і розроби нових ідей, наявність достовірної інформації про зовнішне середовище і про конкурентів, стан виробничої системи і можливість одержання необхідної інформації, наявність достовірних прогнозів розвитку ринку);
Організаційної культури (імідж і репутація підприємства, підприємницькі здібності й підприємливість керівника, рівень припустимого ризику, морально-психологічний клімат у колективі співробітників, ставлення до інновацій та ін..);
Показники загального простору (місце розташування, територія, виробничі і допоміжні приміщення і площі, комунікації, можливості їхнього розширення і т.д.).
Безумовно, кожний з перелічених ресурсів являє собою сукупність можливостей, але саме унаслідок взаємодії всіх складових системи ресурсів досягається ефект сінергії і виробнича система отримує нові властивості і можливості, яких не має кожен окремий вид ресурсів.
Оскільки ми розглядаємо виробничу систему як об’єкт стратегічного управління, то першочерговою буде відповідь на питання про те, які можливості мають фірми в сучасний момент і повинні мати в перспективі, щоб забезпечити конкурентоспроможності. Такі можливості можна вважати стратегічними ресурсами виробничої системи, що, до речі, не суперечить можливому тлумаченню поняття «ресурси». А граничні можливості по досягненню глобальних і локальних стратегічних цілей у відповідних умовах зовнішнього середовища називають стратегічним потенціалом. Він є категорією більш широкою ніж «виробнича потужність», оскільки розкриває не тільки граничні обсяги виробництва продукції при найбільш повному використанні матеріальних і трудових ресурсів, а й здатність підприємства аналізувати зовнішнє середовище, кон’юнктуру ринку і фактори виробництва, здатність адаптації до змін.
Таким чином, елементи виробничої системи варто вважати не матеріалізовані засоби виробництва, предмети праці або категорії, а саме можливості досягнення стратегічних цілей, що відкриваються при використанні цих засобів, предметів і категорій.