Тема 2. Засоби індивідуального і колективного захисту людини

Необхідно зазначити, що з метою запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби захисту, які за характером їх при­значення поділяються на дві категорії:

• засоби колективного захисту;

• засоби індивідуального захисту.

Слід ознайомитися з цими засобами.

Класифікація засобів колективного захисту наведена у ГОСТ 12.4.125-83 «ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация».

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеці­альне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Керівник підприємства (власник) зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

До засобів індивідуального захисту належать: костюми ізо­люючі, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захис­ний, засоби захисту ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слу­ху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, засоби дерматологічні захисні, засоби захисту комплексні.

Видача спецодягу та інших засобів індивідуального захисту здійснюється відповідно до типових галузевих норм безплатної видачі робочим та службовцям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Контроль за застосуванням типових норм безплатної видачі цих засобів покладено на Департамент державного погляду за додержанням законодавства про працю.

Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивіду­ального захисту обліковуються на підприємствах як засоби в обі­гу незалежно від їх вартості і терміну служби (Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993р.№250(ЗП. 1993,№9,с. 186)).

Тема 3. Дія на людину радіаційних, хімічних, біологічних речовин, заходи по захисту і ліквідації наслідків

Людина завжди жила та розвивалась в світі, повному радіоактивності та іонізації. В біосфері Землі зустрічається більш 60 природних радіонуклідів - первинних та космогенних. До первинних відносяться ізотопи елементів з довгим періодом напіврозпаду і продукти розпаду довгоживучих ізотопів урану та торія; до космогенних - ті, що створюються внаслідок взаємодії космічного випромінювання з речовиною атмосфери або з твердою речовиною Землі. Кожну секунду тіло людини пронизає декілька космічних частинок. Радіоактивні грунт, стіни будинків, повітря, їда, радіоактивна сама людина. Тому можна стверджувати, що природна фонова доза, впливу якої людство піддавалося на протязі десятків тисячоліть, є небезпечним, бо внаслідок природного відбору людство пристосувалось до такого опромінювання.

З розвитком досліджень в області атомного ядра та використанням ядерної енергії виникли штучні джерела іонізуючих випромінювань. Якщо в першому періоді використання ядерної енергії питання забезпечення радіаційної безпеки відносились тільки до персоналу, що безпосередньо працює або пов’язаний з ядерними установками та радіаційними речовинами, то в сучасних умовах бистрого розвитку ядерної енергетики необхідно враховувати глобальне розсіювання штучних радіоактивних речовин та посилення темпу круговороту природних радіонуклідів, які обумовлюють додаткове опромінювання любого живого організму. Підвищення радіаційного фактора в глобальних масштабах поставило задачу по розробці принципів охорони здоров’я людини з врахуванням безпосереднього впливу іонізуючих випромінювань на об’єкти природного середовища.

Радіоактивне забруднення навколишнього середовища викликається двома видами випромінювання - корпускулярним та електромагнітним. До першого з них відносяться потоки - та -частинок і нейронів, до другого - рентгенівське ( = 10^-9...10^-12 м) та -випромінювання ( 10^-12 м). Корпускулярне та електромагнітне випромінювання вказаних діапазонів довжини хвиль володіють здатністю при взаємодії з речовиною утворювати в ній електрично заряджені іони та молекули. Звідси і сукупна назва цих видів випромінювання - іонізуюче.

Кожний з вищеперерахованих видів випромінювання володіє різними властивостями та характеристиками, найважливішими з яких слід вважати проникаючу та іонізуючу здатність.

Джерела іонізуючих випромінювань бувають закритими, коли радіаційні речовини з установки не можуть проникнути в навколишнє середовище, та відкритими, коли така можливість існує.

Опромінення організму людини може бути зовнішнім та внутрішнім. При зовнішньому опроміненні джерело може знаходитись поза організмом, а при внутрішньому - в середині нього. Радіоактивні речовини можуть попадати в середину організму з повітрям, що вдихається, у вигляді радіоактивного пилу, з водою, їдою, з димом. Внутрішні джерела є більш небезпечними, бо їх вплив на організм постійний, що викликає в організмі накопичення іонізуючих атомів та молекул.

Іонізація в організмі супроводжується складними фізико-хімічними та біологічними процесами, до яких можна віднести розриви молекулярних зв’язків, зміну структури молекул, загибель кліток, порушення нормального протікання різноманітних фізіологічних процесів, обміну речовин. Крім того, порушується склад та функції крові, знижуються захисні реакції організму, виникають і розвиваються злоякісні пухлини. Ці та інші симптоми характеризують так звану променеву хворобу, яка призводить до летального наслідку.

Особлива небезпека загрожує біологічному світі в зв’язку з тим, що зміни, які відбулися в організмі людини та тварин під впливом радіоактивності, відбуваються не тільки на них самих, але і на потомстві: наступне покоління може з’явитись з вродженими вадами.

Радіоактивність викликає зміни у всіх живих істот. Підвержені цьому вірусу і бактерії, в майбутньому можуть створюватись нові мутації хвороботворних мікробів та початись невідомі до сих пір епідемії.

Згідно «Норм радіаційної небезпеки» встановлено три категорії людей, що підлягають опроміненню:

категорія А - персонал, тобто люди, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань;

категорія Б - та частина населення, яка не працює безпосередньо з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або роботи можуть піддаватись впливу радіоактивних речовин, що використовуються на відповідних підприємствах та видаляються в навколишнє середовище з відходами;

категорія В - решта населення країни.

З врахуванням чутливості окремих органів людини до іонізуючих випромінювань вони поділяються на три групи (в порядку зменшення чутливості):

I - все тіло, червоний кістковий мозок, статеві органи;

II - м’язи, печінка, нирки, легені, шлунково-кишковий тракт, кришталик ока;

III - шкіра, кістки.

Використання атомної енергії не пов’язано з загрозою знищення життя на Землі, але все ж при порушенні норм та правил радіаційної безпеки людина підпадає безпосередньому стиканню з небезпечними для здоров’я радіоактивними речовинами. Тому при розробці проектів та будівництві АЕС необхідно приділяти цьому питанню велику увагу. Основною тут є задача по знешкодженню відходів атомної промисловості.

У світі практикують захоронення радіоактивних відходів на дні океану. Так, в Атлантичний та Тихий океани було викинуто сотні тисяч контейнерів з відходами високої радіоактивності. Контейнери викидали в глибоководні області з малою циркуляцією та низькою біологічною продуктивністю. Однак, як показали дослідження, в багатьох областях інтенсивність циркуляції та біологічна продуктивність підвищились.

Тверді радіоактивні відходи (забруднені матеріали, спецодяг та інші) переносяться в бетонні траншеї та заливаються бетоном.

Радіаційне забруднення величезних територій, річок та озер, міст та сіл, вплив нуклідів на мільйони людей, що проживають на забруднених територіях дозволяє вважати масштаби Чорнобильсь­кої катастрофи планетарними, а ситуацію — глобальною.

Біосферний вплив Чорнобильської катастрофи поставив люд­ство перед необхідністю розв'язання надзвичайно складних та ве­ликомасштабних проблем, що стосуються всіх сфер суспільного життя. Масштаби та характер радіаційного забруднення свідчать про можливість у майбутньому тяжких наслідків, тому потрібна державна стратегічна ^програма на тисячоліття і тактична програ­ма на найближчих сто років. Потенційними наслідками катастрофи є онкологічні та генетичні порушення в організмі людини. За дани­ми МНС за 10 років після аварії захворюваність серед потерпілих зросла майже в 6 раз. До аварії на 100 тисяч населення рак щито­видної залози реєструвався у 55 дітей, нині — майже у тисячі.

Можна по-різному відноситися до АЕС, але їх існування в Ук­раїні на найближче майбутнє є об'єктивною реальністю. До аварії не існувало критеріїв про оцінку будь-якої критичної ситуації на АЕС, і навіть планову зупинку блоків населення сприймало як надзвичай­ну ситуацію. Подібні проблеми щодо природного стихійного лиха (землетруси, сила вітру) вирішені давно.

Після аварії на АЕС МАГАТЕ була розроблена шкала тяж­кості подій — як засобу для інформування населення. Вона скла­дається з семи рівнів:

1. Незначні події на атомних електростанціях.

2. Події середньої тяжкості.

3. Серйозні події.

4. Аварії в межах атомних станцій.

5. Аварії з ризиком для навколишнього середовища.

6. Тяжкі аварії.

7. Глобальні катастрофи (аварії).

Як видно з цієї шкали перші три рівні називаються подіями, останні чотири — аваріями. Всі події, що відносяться до третього рівня не мають серйозної небезпеки для населення. Небезпеку для здоров'я персоналу, населення та навколишнього середовища ство­рюють лише події, що відносяться до останніх чотирьох рівнів.

Згідно з цією шкалою аварія, яка мала місце в 1979 році на АЕС США, класифікується як аварія п'ятого рівня. Підставою слу­гувало те, що хоч і були серйозні пошкодження активної зони реак­тора, і для господарського використання район під Грансбергом на 100 років закритий, викид радіоактивних продуктів за межі станції був незначним.

Чорнобильська безпрецедентна катастрофа в атомній енерге­тиці, що призвела до крупномасштабного впливу на навколишнє середовище та здоров'я населення різних регіонів за даною шка­лою МАГАТЕ відноситься до найвищого — сьомого — рівня не­безпеки.

Після катастроф на атомних електростанціях в світову прак­тику увійшов термін — людський чинник, що до цього хронічно зневажався.

Людський чинник – це продукт способу мислення та вчинків, коли зусилля спрямовуються тільки на підвищення технічної безпеки, а не на формування вмінь людини надійно працювати, не створюючи небезпечних ситуацій.

При відповідних видах предметної діяльності на людину мо­жуть негативно діяти хімічні речовини. Нині немає жодної галузі народного господарства, де б вони не використовувалися, як сиро­вина або допоміжний матеріал чи виникали у вигляді побічного про­дукту (чадний газ і ін.).

Масштаби хімічного забруднення навколишнього середовища зростають як кількісно так і якісно, що призводить до відчутної деградації біосфери і зниження безпеки життєдіяльності людини. Світ хімічних речовин надзвичайно різноманітний. В наш час хімічна індустрія світу випускає понад 60000 різноманітних речовин, серед яких біля 3000 у значній кількості. Отже, якщо мова йде про захист навколишнього середовища, то його необхідно захищати від 3000 масової хімічної продукції, а якщо про людину, то необхідно орієнту­ватися на 50000 речовин, які є надзвичайно токсичними.

Хімічні речовини, що використовуються в народному госпо­дарстві належать до різних класів. Вони включають в себе органічні сполуки (вуглеводи, спирти, ефіри, жирні кислоти, та ін.) і неорганічні речовини (в тому числі метали: марганець, свинець, цинк), що ха­рактеризуються різними фізичними властивостями (температурою кипіння, пружністю, летючістю, та ін.). Ці властивості визначають поведінку хімічних речовин у навколишньому середовищі і обумов­люють специфічну їх дію на організм людини.

Хімічні речовини перебувають у різному агрегатному стані у вигляді газів, пари, туману, диму. Вони входять до складу повітря, води чи продуктів харчування і бувають природного і антропоген­ного походження. Природні хімічні речовини надходять в організм людини з продуктами харчування, питною водою та атмосферним повітрям. До них відносяться і вітаміни, незамінні амінокислоти, білки, вуглеводи, мікроелементи (алюміній, залізо, цинк, марганець, мідь, йод, фтор та ін.) біогенні речовини, що мають важливе зна­чення для безпечної життєдіяльності.

Хімічне забруднення навколишнього середовища можливе внаслідок людської діяльності та природних процесів, таких як ви­верження вулканів, ерозія грунтів і ін. Однак, суттєву шкоду повітря­ному і водному середовищу спричиняють промислові підприємства (хімічні, нафтохімічні, металургійні, целюлозні заводи, теплові елек­тростанції. всі види транспортних засобів і ін.). Повітряне середо­вище забруднюється різними газами, серед яких найбільш розпов­сюджені окисли вуглецю, діоксид сірки, сполуки азоту, вуглеводи. та ін. Водне середовище забруднюється стічними, дощовими і талими водами, що мають значну масу речовин органічного та міне­рального походження (мінеральні солі, кислоти, луги, нафта, пести­циди і ін.) Серед забруднювачів водного середовища чинне місце посідають метали, миючі засоби, відходи хімічної, целюлозно-па­перової. металургійної та інших галузей промисловості. Недоско­налість методів обробки стічних вод та джерел водопостачання стала причиною того. що хімічні речовини знаходяться у питній воді. Хімічне забруднення водного середовища впливає на організм лю­дини не тільки при питному користуванні, але й при рекреаційному. Наприклад, при купанні у прісних та морських водах, при спожи­ванні риби. морських рослин і ін.

Хімічними речовинами забруднені грунти внаслідок внесення мінеральних добрив, пестицидів, зрошення полів стічними водами, влаштування звалищ промислових та побутових відходів. При силь­ному вітрі хімічні речовини з грунтів можуть потрапляти в атмос­ферне повітря, а потім з опадами мігрувати в поверхневі та підземні води. в рослинні та тварині продукти харчування, а по харчових ланцюгах в організм людини.

В продукти харчування хімічні речовини потрапляють внаслі­док: надмірного підживлення сільгоспугідь мінеральними добрива­ми, пестицидами, з хімічними добавками, які використовують для покращення товарного вигляду, та інших властивостей продуктів харчування.

За ступенем дії на організм людини хімічні речовини поділя­ють на чотири класи небезпеки:

° надзвичайно небезпечні (ГДК у повітрі робочої зони до 0,1 г/м³)

о високонебезпечні (ГДК від 0.1 до 1 мг/м³)

о помірнонебезпечні (ГДК від 1.1 до 10.0 мг/м³)

о малонебезпечні (ГДК понад 10 мг/м³)

За характером токсичної дії хімічні сполуки поділяють на: ре­човини переважно із загальноотруйною дією і такі, що мають здатність до специфічного ефекту.

Нервово паралітичні (аміак, анілін, сірководень, вуглеводи і ін.)

Подразнюючі загальноотруйні (хлор, аміак, оксид озону і ін.)

Удушливі (фосген, ацетилен, окисли вуглецю і ін.)

Шкіро-наривні (луги, неорганічні кислоти, ангідриди і ін.)

Наркотичні (бензол, ацетон, сірковуглець і ін.)

Мутагенні (сполуки свинцю, ртуті і ін.)

Канцерогенні (кам’яновугільна смола, бензопирен і ін.)

Алергенні (сполуки нікелю, алкалоїди і ін.) Деякі хімічні речовини за відповідних умов можуть стати дже­релом гострих та хронічних отруєнь, та мати іншу шкідливу дію на організм людини: токсичну (отруєння), канцерогенну (злоякісні но­воутворення), тератогенну (викликати каліцтва), алергенну (підви­щення чутливості до хімічних речовин).

Гострі отруєння виникають швидко, при наявності у повітрі відповідно високих концентрацій парів і газів. Хронічні інтоксикації розвиваються повільно внаслідок поступового накопичення в організмі шкідливих речовин.

Головним шляхом надходження шкідливих речовин в організм людини є дихальні органи. Цей шлях найнебезпечніший тому, що шкідливі речовини надходять у кров минаючи печінковий бар'єр.

Органи дихання з їх великою поверхнею(90 м²) і незначною товщи­ною альвеолярних мембран мають виключно сприятливі умови для проникнення газо- і пароподібних речовин у кров. Добре розчинні пари і гази затримуються і всмоктуються верхніми дихальними шляхами, погано розчинні проникають з повітрям у легені.

Токсичні шкідливі речовини можуть надходити до організму людини через шлунково-кишковий канал, пошкоджену шкіру, потові і сальні залози.

Потрапивши в організм людини, шкідлива речовина залежно від хімічної будови може швидко виводитися або довго затримува­тися в ньому і відкладатися у різних тканинах (печінці, кістках). Важкі метали мають властивість утворювати депо.

Шкідлива речовина чинить на організм людини, як місцеву, так і загальну дію. Тяжкість отруєнь переважно залежить від фізико-хімічних властивостей, концентрації шкідливої речовини та часу її дії. Чим більша концентрація, дисперсність, розчинність, а також час впливу, тим сильнішою виявляється отруйна дія.

Дуже небезпечною є також комбінована дія шкідливих речо­вин. Комбінація отруйних речовин і їх сумарна дія на організм лю­дини дуже різноманітна. В одних випадках це посилює отруйний вплив кожного з токсичних компонентів, взятих окремо. Так, от­руйна дія суміші оксидів азоту і чадного газу більша за просту су­марну дію окремо взятих речовин. В інших випадках сумарний вплив отрути може послаблювати дію однієї речовини іншою. І нарешті, сумарна дія отруйних речовин може бути простою сумою їх дії, що найчастіше зустрічається в умовах предметної діяльності.

Хімічні речовини, що використовуються в народному госпо­дарстві і є токсичними та здатними викликати масову інтоксика­цію людей чи тварин називаються сильнодіючими отруйними ре­човинами (СДОР). Такі речовини найбільш сильно впливають на безпеку життєдіяльності та навколишнє середовище не стільки в експлуатаційному режимі функціонування промислових підприємств, скільки внаслідок надзвичайних ситуацій з утворенням вогнищ хімічного забруднення.

В наш час накопичена велика кількість потенційно токсичних речовин, що зберігаються на складах чи перевозяться різними ви­дами транспортних засобів. Джерелами виділення хімічних речо­вин в повітряне і водне середовище або грунти можуть бути: негерметичне обладнання, недостатньо механізовані операції заванта­ження, вивантаження, помолу і т. ін.

Основними причинами техногенної хімічної небезпеки є пору­шення правил безпеки, недосконале устаткування технологічних процесів, неправильна його експлуатація, незадовільна організація праці, порушення правил зберігання, помилкові дії обслуговуючого персоналу, вихід з ладу агрегатів, ємкостей, трубопроводів і т. ін.

Концентрація шкідливих речовин у повітрі виробничих при­міщень регламентована санітарним законодавством.

Вагову кількість хімічної речовини в одиниці об'єму повітря називають концентрацією, що виражається в міліграмах на кубіч­ний метр чи літр повітря (мг/м³ чи мг/л).

Коли визначають ступінь дії шкідливої речовини на організм, концентрацію речовини поєднують з часом перебування людини в забрудненій атмосфері.

Відношення концентрації речовини в повітрі до часу називається експозицією. Одна і таж концентрація речовини при різних експози­ціях буде по-різному діяти на організм людини. Розрізняють гранично допустимі, уражаючі та смертельні концентрації.

Незважаючи на високу різноманітність шкідливих речовин, вони можуть викликати в організмі людини подібні патологічні процеси. Кожен вид чи група токсичних речовин можуть виявляти харак­терні ознаки отруєнь. До таких ознак належить біль в кінцівках, порушення їх чутливості, а іноді — підвищення частоти пульсу, по­рушення нормального функціонування кишкового тракту або інші тяжкі наслідки. Наприклад, поряд з інтенсивним слиновиділенням у роті відчувається присмак металу, виділення холодного поту і т. п.

У разі появи згаданих ознак отруєння потрібно припинити діяльність, людину вивести з забрудненої зони, щоб припинити по­дальше надходження отрути в організм, а при необхідності викли­кати швидку допомогу.

Успіх захисту населення від токсичної дії шкідливих речовин залежить від терміновості, послідовності та повноти виконання відпо­відних заходів. Одним з необхідних елементів захисту людини в умовах впливу СДОР є термінове обмеження часу перебування її на ураженій території. Для припинення подальшого надходження отруйних речовин в організм потрібно застосувати засоби індиві­дуального захисту (респіратори, протигази).

Усунути чи послабити дію отруйних речовин на організм лю­дини можна шляхом термінового виведення отрути з організму, шкіряних покровів та слизових оболонок. Інформацію про небезпе­ку хімічного ураження, внаслідок надзвичайної ситуації, населення отримує з повідомлення, яке передається штабом ЦО.

Після повідомлення належить виконати такі рекомендації:

о терміново покинути зону ураження, захистивши при цьому органи дихання (мокрою пов'язкою);

о при неможливості покинути зону ураження, необхідно за-герметизувати приміщення.

Закрити вентиляційні отвори, вікна, двері, димарі. На вхідні двері повісити змочену водою ковдру чи щільну тканину. Потім діяти відповідно до наступних повідомлень штабу ЦО.

При неможливому подальшому перебуванні в приміщенні, не­обхідно вийти та рухатись з зони зараження в одну з сторін перпен­дикулярну напрямку вітру (бажано в сторону підвищення).

Рухатись по зараженій території слід швидко, але так щоб не знімати куряви. При переході уникати понижені місця, де може бути застій повітря та накопичення токсичних речовин.

Стихійні лиха, промислові аварії і катастрофи у транспорті, використання у випадку війни різних видів зброї створюють ситуації, небезпечні для життя і здоров’я значної частини груп населення. Всі лиха об’єднуються поняттям надзвичайної ситуації. В загальному випадку під НС розуміють зовнішнє несподівану, раптово виникаючу обстановку, яка характеризується різним порушенням сталого процесу або явища і чинить значну негативну дію на життєдіяльність населення, функціонування економіки, соціальну сферу і природне середовище.

БЖД у НС можна розглядати як дисципліну, становлення якої іде корінням в глибоку стародавність і зв’язана з проблемами рятування людей, які опинились в зоні лиха, захисту їх від дії несприятливих факторів зовнішнього середовища та подавання медичної допомоги постраждалим.

На Землі у всі періоди її існування виникали природні катаклізми величезної руйнівної сили, що називаються стихійним лихом (виверження вулканів, землетрус, повінь, засуха і т.д.). Вони мали місце у всі епохи існування людей на Землі, виникають в наш час і будуть у майбутньому. Сумна статистика багаточисельних жертв надзвичайних природних явищ, часті їх повторення примусили людей шукати їх причини, вивчати можливості своєчасного прийняття заходів по врятуванню.

Інтенсивний розвиток у XIX столітті хімії, ріст хімічного виробництва, використання хімічних речовин в промисловості, військовій справі, а потім в сільському господарстві і побуті, створили передумови для виникнення аварій на хімічних підприємствах, забруднення хімікатами навколишнього середовища, їх негативного впливу на здоров’я людей. На початку XX століття створюється хімічна зброя. Цей варварський засіб масового знищення людей використовувався в першій світовій війні, внаслідок чого більше 1,3 млн. чоловік отримали ураження, значна кількість постраждалих загинуло. Приблизно з середини XX століття в зв’язку з інтенсивним зростом хімічних виробництв для населення розвинутих країн світу, у тому числі і Україні, виникла загроза хімічного забруднення навколишнього середовища, а хімічні аварії на виробництві, в місцях зберігання хімікатів, при їх перевезеннях настільки часті, що наслідки їх дії стали небезпечними для мільйонів людей. Прикладом може бути аварія на хімічному заводі в Індії у 1984 році. В результаті аварії загинуло більше 2000 чоловік, десятки тисяч людей були уражені, у багатьох потерпілих були тяжкі травми.

Народне господарство України характеризується великим насиченням хімічно небезпечних об’єктів. В зоні цих об’єктів живе більше 22 млн. людей. Хімічні аварії являють реальну загрозу для здоров’я людей. Забруднення хімікатами навколишнього середовища (повітря, грунту, води) роблять малопридатними для життя багато міст і районів держави. Екологічна ситуація стає національною трагедією.

В XX ст. успіхи у фізиці і хімії дали можливість розробити багато технологій, в основі яких лежать хімічні і ядерні процеси. Створення крупних енерго-технологічних комплексів, шкідливих для здоров’я виробництв, періодичні аварії на них є причиною негативного впливу на середовище мешкання всього живого - рослин, тварин, людей. Населення розвинутих в виробничому відношенні країн, в тому числі і України, виявилось непідготовленим до такого сильного впливу хімічного і радіаційного факторів. Токсичні навантаження на людину виросли в сотні разів. Чорнобильська катастрофа посилила ситуацію.

Дослідження останніх років установили, що в різних екологічних системах виникли серйозні порушення. Намітилось скорочення видів рослин і диких тварин. Так, на Україні, на території Канівського заповідника виявлена масова загибель молодняку рудої миші і кротів, сірий щур перейшов з лісу на відкриту рівнину. За даними комплексної радіологічної експедиції (1990 р.) в 30 км зоні Чорнобильської АЕС у деяких рослин спостерігаються багаточисельні метаморфози: зміна розмірів і форми листя, кольору і форми пелюсток квітів, створення паростків у вигляді мітли; у малих тварин відмічено порушення репродуктивної функції у вигляді збільшення загибелі ембріонів на різних стадіях їх розвитку, зміни формули і біологічного стану крові, відхилення у клітинній побудові печінки і селезінки. Все це - наслідок якісних змін середовища мешкання. За даними М.Я. Вартаняна (1993 р.) вперше серед частини населення найбільш забруднених міст Росії і України зафіксована дегенерація нейрогенома - еволюційно дуже стабільної структури, яка контролює діяльність мозку і інтелект людини. На території України кожного року 40 тис. жінок не доношують вагітність, на 1000 новонароджених народжується 20 калік, в забруднених містах (Запоріжжі, Кривому Розі та ін.) частота натуральних абортів в 5 разів більша, ніж в Сімферополі, а у кожного другого новонародженого є відхилення у стані здоров’я, які виникають внаслідок порушень екосистем. Все це - нові проблеми для медичної науки і практики, нові і для БЖД. В найближчому майбутньому їх кількість буде зростати.

Великою проблемою у другій половині XX ст. для багатьох країн стали транспортні катастрофи (автомобільні, авіаційні, залізничні, морських і річкових судів). Залізничні катастрофи останніх років (Арзамас, Уфа, Бологоє і ін.) забрали сотні людських життів. Перелік авіакатастроф в світі за останні роки включає десятки найменувань. Дорожньо-транспортні наслідки, автомобільні катастрофи на дорогах України на останні роки набули надзвичайний характер: кожного року травмується більше 50 тис. чоловік, більше 10 тис. при цьому гинуть. Кожного року в автокатастрофах гине до 30 чоловік і до 170 чоловік отримують тяжкі травми і термічні опіки.

На межі XX-XXI ст. на людство спрямовано великих масштабів соціальні і культурні метаморфози, зміни ієрархії цінностей, прискорення темпу життя. Все це стало за рамками нормального існування людини і чинить згубну дію на психіку та фактично перетворює повсякденні умови існування у катастрофічні.

Аналіз і правильна оцінка процесів, які проходять у природі і суспільстві, свідчать про зростаючу роль БЖД в НС в загальній системі знань і практичній діяльності людей.

Надзвичайні ситуації виникають в результаті:

- швидких природних процесів, які обумовлюються дією гравітації, земного обертання або різницею температур;

- дії зовнішніх природних факторів, які приводять до старіння або корозії матеріалів конструкцій, споруд і зниженню фізико-механічних показників;

- проектно-виробничих дефектів споруд (помилки при проектуванні; низька якість матеріалів; порушення правил техніки безпеки при ремонті та інших видах робіт);

- вплив технологічних процесів промислового виробництва та матеріали споруд (навантаження, що більше припустимого; високі температури, вібрації, дія агресивного середовища);

- порушення правил експлуатації споруд і технологічних процесів виробництва, що викликають вибух котлів, хімічних речовин та ін.;

- воєнна діяльність у різних видах її проявлення.

Незалежно від походження та типу в розвитку НС можна виділити чотири характерних стадії (фази): зародження, ініціювання, кульмінаційну та затухання (ліквідація наслідків).

На стадії зародження складаються умови, передумови майбутньої НС: активізуються несприятливі природні процеси; накопичуються проектно-виробничі дефекти споруд, багаточисельні технічні невиправлення; виникають збої в роботі обладнання та ін.

Виявити довготривалість стадії зародження, при тому приблизно, можна тільки за допомогою регулярної статистики відмов, збоїв, «локальних» аварій, спостережень сейсмічних, метеорологічних, протиселевих та інших станцій.

На стадії ініціювання надзвичайної події найбільш суттєвий вплив людського фактора. Так, статистика свідчить, що більше 60% аварій виникає із-за помилок персоналу.

На кульмінаційній стадії виникає звільнення енергії або речовини, які чинять несприятливу дію на населення та навколишнє середовище, тобто виникає надзвичайна подія. Особливість надзвичайної події - ланцюговий характер протікання, коли руйнівна дія ініціюючої події багато разів збільшується внаслідок залучення в процес енергонасичених, токсичних, біологічно активних компонентів. Це ланцюговий процес руйнуючого звільнення енергії та речовин. Стадія затухання НС по часу охоплює період від перекриття джерела небезпеки - локалізації НС, до повної ліквідації її наслідків, включаючи весь ланцюг вторинних, третинних та ін. наслідків. Тривалість даної стадії може складати роки, а то і десятиріччя.

Знання ланцюга формування НС в конкретних умовах дає можливість зменшити ризик виникнення такої ситуації, - забезпечити готовність до надзвичайної обстановки.

Територія, на які діють небезпечні та шкідливі фактори НС, з розташованими населенням, тваринами, спорудами, комунікаціями називають осередком ураження. Вони бувають простими та складними.

Простий осередок ураження - той, що виник під впливом одного вражаючого фактора, наприклад, руйнування від вибуху, пожежі, тільки хімічне або бактеріальне зараження.

Складні осередки ураження виникають внаслідок дії декількох вражаючих факторів НС. Наприклад, вибух на хімічному підприємстві веде за собою руйнування, пожежі, хімічне зараження навколишньої місцевості; землетрус і ураган крім руйнування споруд можуть викликати затоплення, пожежі від пошкодження електричної мережі та ін.

Форма осередків ураження в залежності від природи джерела небезпечних факторів може бути круглою - при землетрусах, вибухах; смуговою - при ураганах, затопленнях, селевих потоках; неправильної форми - при пожежах, цунамі та ін.

Наслідки не можуть бути різноманітними. Вони залежать від виду, характеру НС та масштабу її розповсюдження.

Основними видами наслідків НС є: загибель, захворювання людей, руйнування, радіоактивне забруднення, хімічне зараження, бактеріальне зараження. На людей, які знаходяться в екстремальних умовах НС діють також психотравмуючі обставини, які викликають порушення психічної діяльності у вигляді так названих реактивних (психогенних) станів. Реактивна дія екстремальних умов складається не тільки з прямої загрози життю людини, але й зв’язана з чеканням її реалізації за межами осередків ураження.

Якщо радіуси дії небезпечних та шкідливих факторів НС можна визначити заздалегідь розрахунковими методами, то радіус психологічної дії в реальній дійсності може бути самим різним. В деяких випадках він може бути в багато разів більшим, ніж радіуси дії інших вражаючих факторів.

Кожна НС має свою фізичну суть, свої причини виникнення, руйнуючі сили, характер розвитку, свої особливості дії на людину, на середовище, її мешкання. Тому класифікаційна структура НС збудована за характером їх генезису (причинам виникнення), за темпом розвитку (швидкості розповсюдження небезпеки), масштабом розповсюдження вражаючих факторів з врахуванням наслідків, а також за кількістю потерпілих.

За причинами виникнення НС ділять на: стихійні лиха, техногенні катастрофи, антропогенні та екологічні катастрофи, соціально-політичні конфлікти.

Стихійні лиха - небезпечне природне явище або процеси, які мають надзвичайний характер і приводять до порушення повсякденного життя людей, а також до знищення матеріальних цінностей. До них відносяться землетруси, повіні, цунамі, урагани, лісні та торф’яні пожежі та ін. До стихійного лиха відносяться також посухи, сильні стійкі морози, довгі дощі, епідемії, розповсюдження шкідників лісного і сільського господарства.

Класифікація стихійного лиха. Виділяють 3 групи природних катастроф:

- тектонічні катастрофи (землетруси, виверження вулканів);

- топологічні катастрофи (повінь, снігові лавини);

- метеорологічні катастрофи (урагани, тайфуни, морози та ін.).

Внаслідок стихійних лих страждає економіка країни, знижуються матеріальні цінності, і головне, виникають втрати серед людей, гинуть їх житло та майно. Крім того, стихійні лиха можуть стати причиною масових інфекційних захворювань. Більше всього людей страждає від повіні (40%), ураганів (20%), землетрусів і посух (15%). Біля 10% - це решта видів стихійного лиха.

Дамо характеристику деяким природнім катастрофам.

Землетрус - це сильні коливання земної кори, які викликані тектонічними або вулканічними причинами, та приводить до руйнування споруд, пожежам і загибелі людей.

Основні характеристики землетрусу - глибина осередку, магнітуда, інтенсивність енергії на поверхні Землі. Глибина осередку землетрусу - 10...30 км, іноді значно більше.

Магнітуда характеризує загальну енергію землетрусу і являє собою логарифм максимальної амплітуди зміщення грунту в мікронах, яка вимірюється за сейсмограмою на відстані 100 км від епіцентру.

Магнітуда (М) за Ріхтером вимірюється від 0 до 9 (самий сильний землетрус).

Інтенсивність енергії на поверхні землі вимірюється в балах. Вона залежить від глибини осередку, магнітуди, відстані від епіцентру, геологічної структури грунту. Для вимірювання інтенсивності енергії землетрусу в нашій країні прийнята 12-бальна шкала Ріхтера.

Деякі дані про землетруси:

Магнітуда за Ріхтером	Середня кількість землетрусів в світі за 1 рік	Тривалість землетрусу, сек	Радіус района захваченого сильним землетрусом, км
8,0...8,9	1	30...90	80...160
7,0...7,9	15	20...50	50...120
6,0...6,9	140	10...30	20...80
5,0...5,9	900	2...15	5...30
4,0...4,9	8000	0...5	0...15

Землетруси приносять великі матеріальні збитки та знищують тисячі людей. Наприклад, під час землетрусу інтенсивністю 8 балів за шкалою Ріхтера 21.06.1990 р. на півночі Уралу в провінції Шлян загинуло більше 50 тисяч людей і біля 1 млн. людей отримали травми і залишались без житла.

Самі крупні землетруси XX століття.

Рік	Місце	Кількість жертв, тис. чол.
1920	Ганьсу (Китай)	180
1923	Фокто (Японія)	більше 100
1960	Агадир (Марокко)	12
1970	Чимботе (Перу)	66
1976	Таншань (Китай)	243
1978	Іран	15
1988	Арменія	25
1990	Північний Іран

Для захисту від землетрусів заздалегідь виявляють сейсмічно небезпечні зони в різних регіонах країни, тобто проводять сейсмічне районування. На картах сейсмічного районування виділяють райони, де можуть виникнути землетруси інтенсивністю вище 7...8 балів за Ріхтером. В таких районах проводять різні засоби захисту, не будують хімічні заводи, АЕС та ін.

Повені - це значні затоплення місцевості внаслідок підвищення рівня води в річці, озері, які викликані різними причинами (дощі, затори на льоду на ріках, прорив греблі та ін.). Повені приводять до матеріальних збитків і людських жертв.

Внаслідок злив, що були у Забайкаллі на початку липня 1990 р. виникли небувалі в тих місцях паводки. Було знищено 400 мостів, нанесено збитків в 400 млн. крб. Тисячі людей залишилось без житла, загинули люди.

Повені можуть привести до пожеж внаслідок короткого замикання електрокабеля, а також до розриву труб, електричних, телевізійних і телеграфних мереж.

Основний напрямок боротьби з повінню - це зменшення максимальних витрат води в річці шляхом перерозподілу стоку у часі (збереження рослинності біля води, посадка лісозахисних смуг та ін.). Для захисту від повені використовують влаштування дамб.

Зсув - це зміщення мас гірських порід вниз по схилу, яке виникає із-за порушення рівноваги внаслідок різних причин (підмив грунту водою, нерозумною господарською діяльністю людини і ін.).

Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з крутизною 20⁰ і більше і в любий час року. Вони відрізняються не тільки швидкістю зміщення порід (повільні, середні і швидкі), але й своїми масштабами. Швидкість повільних зміщень складає декілька десятків сантиметрів в рік, середніх - декілька метрів в годину або добу, швидких - десятки кілометрів в годину і більше. Тільки швидкі зсуви можуть стати причиною катастроф з людськими жертвами. Наприклад, у 1911 р. на Памірі сильний землетрус (М = 7,4) викликав гігантський зсув. Зсунулось біля 2,5 млрд.м³ сипучого матеріалу. Був завалений кишлак Усой з 54 мешканцями. Зсув перегородив долину ріки Мургай і утворив завальне озеро, яке затопило кишлак Сараз. Висота цієї природної греблі була 300 м, глибина озера - 284 м, довжина - 53 км.

Попереджувальні заходи - штучне перетворення рельєфу, фіксація схилу за допомогою свай, будівництво підпірок.

Снігові лавини відносяться також до зсувів і виникають також як зсувні зміщення. Гравітація викликає зміщення снігових мас по схилу. Снігова лавина - це суміш кристалів снігу і повітря. Крупні лавини виникають на схилах 25...60⁰. Наприклад, 13 липня 1990 р. на Памірі внаслідок землетрусу і сходу снігової лавини був знесений табір альпіністів, який був розташований на висоті 5300 м. Загинуло 40 чоловік.

Захист від лавин може бути пасивним і активним. При пасивному захисті використовуються загороджуючі щити. При активному захисті проводять обстріл лавино безпечних схилів.

Селі - це паводки з дуже великою концентрацією мінеральних частинок, каменів, шматків гірських порід (від 10...15 до 75% об’єму потоку), які виникають в басейнах невеликих гірських рік і викликаються дощами, іноді інтенсивним розтаванням снігів. Небезпека селів не тільки в їх руйнуючій силі, але й в раптовості їх виникнення. Селі можуть бути грязевими (суміш води з мілкоземом), грязекамінними (суміш води, гальки, гравію, невеликого каміння), водокамінними (суміш води з великим камінням). Швидкість селевого потоку досягає 2,5...4,0 м/с, а іноді до 8...10 м/с. Наслідки селей бувають катастрофічними. Так, 8 липня 1921 р. на м. Алма-Ату зі сторони гір обрушилась маса землі, каміння, снігу, піску, підгоняєма потоком води. Цим потоком було знесено споруди, людей, тварин. Будинки зривало з фундаментом і разом з людьми несло у бурхливому потоці.

Сель було викликано зливами в басейні р. Мала Алмаатинка. Загальний об’єм грязєкамінної маси складав біля 2 млн. м³. Потік перерізав місто 200-метровою смугою.

Засоби боротьби з селями різноманітні. Це будова різних гребель, каскаду заторів, підпорок, канав та ін.

Урагани - це вітри силою 12 балів за шкалою Боффта, тобто вітри, швидкість яких більше 32,6 м/с (117,3 км/год). Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому океані близько Центральної Америки; на Далекому Сході та в Індійському океані урагани називають тайфунами. Під час ураганів швидкість повітря складає більше 50 м/с. Вони супроводжуються інтенсивними зливами.

Так, в грудні 1944 р. недалеко від Філіппін кораблі 3-го флоту США опинились біля центру тайфуну. Три есмінця затонуло, 28 інших кораблів отримали пошкодження, 146 літаків і 19 гідролітаків були розбиті і опинились за бортом, загинуло більше 800 чоловік.

Урагани і штормові вітри (швидкість їх за шкалою Боффта від 20,8 до 32,6 м/с) взимку можуть підіймати в повітря велику кількість снігу і викликати снігові бурі. Так, від ураганного вітру та великих хвиль 13 листопада 1970 р. у Східному Пакістані постраждало біля 10 млн. чоловік, в тому числі приблизно 0,5 млн. чоловік загинуло.

Сучасні методи прогнозу погоди дають можливість за декілька годин, а то і за добу, попередити населення про наступаючий ураган. Найбільш надійним захистом населення від ураганів є використання захисних споруд (метро, підвали будинків, підземні переходи та ін.).

Техногенні катастрофи - це раптовий вихід із строю машин, механізмів і агрегатів під час їх експлуатації, що супроводжується серйозними порушеннями виробничого процесу, вибухами, утворенням осередків пожеж, радіоактивним, хімічним, біологічним зараженням великих територій, загибеллю людей.

До техногенних катастроф відносять аварії на промислових об’єктах, будівництві, а також на залізничному, повітряному, автомобільному, трубопровідному транспортах, внаслідок яких виникають пожежі, руйнуються цивільні та промислові споруди, створюється небезпека радіаційного забруднення, хімічного і бактеріального ураження місцевості, виникають і інші наслідки, які являють загрозу населенню і навколишньому середовищу.

Характер наслідків техногенних катастроф залежить від виду аварії, її масштабів і особливостей підприємств, на якому виникла аварія.

Техногенні катастрофи можуть бути слідством дії зовнішніх природних факторів, в тому числі стихійних лих, проектно-виробничих споруд, порушення технологічних процесів виробництва, правил експлуатації транспорту, машин і т.д. Але найбільш частою причиною є порушення технологічного процесу виробництва і правил техніки безпеки.

Антропогенні катастрофи - якісні зміни біосфери, які викликані дією антропогенних факторів, що виникли під час господарської діяльності людини і впливають шкідливо на людей, тварин і рослин, навколишнє середовище в цілому.

Деградація навколишнього середовища є наслідком розвитку урбанізації, розширення масштабів господарської діяльності людства, бездумного відношення до природи.

До надзвичайних ситуацій екологічного характеру відносяться: інтенсивна деградація грунту і її забруднення важкими металами (кадмій, ртуть, свинець, хром); забруднення атмосфери шкідливими хімічними речовинами, шумом, електромагнітними полями і іонізуючими випромінюваннями; кислотними дощами; руйнування озонового шару; смоги; забруднення води.

Соціально-політичні конфлікти - дуже гостра форма розв’язування суперечності між державами з використанням сучасних засобів враження (воєнно-політичні конфлікти), а також міжнаціональні кризи, які супроводжуються насильством.

За швидкістю розповсюдження небезпечності НС класифікуються на: раптові (землетруси, вибухи, транспортні аварії); стрімкі (пожежі, гідродинамічні аварії з утворенням хвилі прориву); помірні (паводки, аварії з викидом радіоактивних речовин); плавні - з повільним розповсюдженням небезпеки (посухи, епідемії, забруднення грунту і води шкідливими хімічними речовинами).

За комплексними ознаками НС ділять на 5 типів: локальні, місцеві, регіональні, національні і глобальні. При локальних НС наслідки обмежуються межами об’єкту народного господарства і можуть бути ліквідовані за рахунок його сил і ресурсів.

Місцеві НС мають масштаби розповсюдження в межах населеного пункту і можуть бути ліквідовані за рахунок сил і ресурсів області. В регіональних НС наслідки обмежуються межами декількох областей або економічного району і можуть бути ліквідовані за рахунок сил і ресурсів країни.

Національні НС мають наслідки, які охоплюють декілька економічних районів, але не виходять за межі країни. Ліквідація таких НС проводиться силами і ресурсами держави, часто за допомогою інших країн.

При глобальній НС її наслідки виходять за межі країни і розповсюджуються на інші країни. Ці наслідки ліквідуються як силами кожної держави на своїй території, так і силами міжнародної спілки.

За кількістю постраждалих НС бувають: малі (25...100 чол. постраждалих, 10...15 чол. госпіталізованих); середні (101...1000 чол. постраждалих, 51...200 чол. госпіталізованих); великі (більше 1000 чол. постраждалих, більше 200 чол. госпіталізованих).

В останнє десятиріччя відмічалось погіршення екологічної обстановки на території України і до цього часу вона оцінюється як несприятлива. Інтенсивний розвиток енерго- і хіміко-технологічних центрів привело до того, що значна частина міст віднесена до категорій несприятливих, а окремі міста (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг) - надзвичайно несприятливі для мешкання населення.

Положення посилюється наслідками Чорнобильської катастрофи (1986 р.). періодично виникаючими аваріями на підприємствах хімічної промисловості і хімічно небезпечних підприємствах, на яких виробляються або використовуються великі кількості сильно діючих отруйних речовин (СДОР). На території України прокладено аміакопровод Тольятті - Одеса, а також декілька нафтопроводів. Автотранспортом і залізницею кожного дня перевозять сотні тон СДОР, а при цьому виникає постійна небезпека аварій.

Небезпеки сучасного світу мають великі негативні наслідки, що суттєво впливають на економіку, політику, соціальне життя на­селення цілих регіонів. Залежно від масштабності та тривалості небезпеки оцінюються як надзвичайні ситуації, якщо вони спричи­нили значну соціально-економічну шкоду, призвели до стресового стану населення і перш за все до людських жертв. В міжнародній термінології частіше всьвго використовується термін "катастрофа".

У термінологічних словниках минулого (В.І. Даля, 1851 р.) та в останньому виданні "Словника іншомовних слів", катастрофа виз­начається як "раптове лихо, що вирішує долю чи діло", "подія, що тягне за собою важкі наслідки: переворот, знищення, аварія, військова поразка, руйнування, приголомшливе раптове лихо, що має смер­тельний кінець..."

Відповідно до закону "Про цивільну оборону" (1993 р.) над­звичайна ситуація трактується як порушення нормальних умов жит­тя та діяльності людей на об'єкті чи території, які викликані ава­рією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, великою пожежею, використанням засобів ураження, що призвели чи можуть призвес­ти до людських чи матеріальних втрат.

Таким чином, надзвичайна ситуація — це ситуація на об'єкті чи окремій території, що викликана подіями природного, екологіч­ного, технічного, соціального, військового та іншого характеру, що призвела чи може призвести до значної шкоди, порушення нормаль­ної життєдіяльності та загибелі людей. До причин, що спричиняють надзвичайні ситуації відносять аварії, катастрофи, стихійні лиха. Ці поняття ототожнюються, часто плутаються, тому що перепліта­ються в уяві людей з великим лихом.

Відповідно до причин походження подій, Класифікатор на тери­торії держави розрізняє чотири класи надзвичайних ситуацій: техно­генного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це аварії (катастрофи) з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біо­логічних речовин або раптове руйнування споруд, будівель, інже­нерних мереж життєзабезпечення, неспровоковані вибухи, пожежі чи їх загроза.

2. Надзвичайні ситуації природного походження — це небез­печні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, зміна стану повітряного середовища, водних ресурсів, деградація грунтів, при­родні пожежі, інфекційні захворювання людей, масові ураження рос­лин і тварин хворобами або шкідниками,

3. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це протиправні дії терористичного і антиконституційного спряму­вання є загроза або збройний терористичний напад, захоплення важ­ливих об'єктів, заручників, транспортних засобів, виявлення заста­рілих боєприпасів чи вибухівки в громадських місцях.

4. Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це застосуван­ня зброї масового чи звичайного ураження внаслідок чого виника­ють вторинні чинники загрози для населення і руйнування об'єктів народного господарства.

До надзвичайних ситуацій помірного типу відносяться вивер­ження вулканів, аварії з викидом радіоактивних речовин, наводки. повені тощо.

Надзвичайні події, що лежать в основі надзвичайних ситуацій можуть бути класифіковані за: сутністю і характером подій та про­цесів, що становлять їх основу: характером уражаючих чинників чи джерел небезпеки (теплові, хімічні, радіаційні, біологічні тощо): най­важливішими ознаками прояву, місцем виникнення та відомчою належністю; основними причинами виникнення (конструктивні, ви­робничі, експлуатаційні, погодні тощо): інтенсивністю протікання та масштабами ураження, впливом або характером наслідків (руйну­вання, зараження, затоплення тощо).

При розслідуванні надзвичайних ситуацій головною ознакою в загальній класифікації є: визначення їх техногенного, природного, екологічного, соціального характеру, систематизація ризик-чинників. джерел дестабілізуючих небезпек за ознаками прояву, подіями та процесами, що мали місце в конкретній аварії або катастрофі.

Серед надзвичайних ситуацій особливе місце займають соціально-політичні конфлікти, криміногенні ситуації із застосуванням сучасних засобів ураження, вплив яких на об'єкти навколишнього середовища та людей можна прирівняти за розмірами до наслідків від стихійних лих або техногенних аварій.

Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру, визначаються чинним законодавством, ок­ремими нормативними і відповідними оперативними та мобілі­заційними планами.

До умов виникнення надзвичайних ситуацій можна віднести:

1. Швидкі природні процеси, що обумовлюються обертанням Землі, гравітаційними діями, космічними та метеорологічними чин­никами.

2. Зовнішні природні чинники, що призводять до старіння спо­руд та будівель, корозії металевих конструкцій та зниження їх фізико-механічних показників.

3. Проектно-виробничі дефекти споруд, помилки при пошуко­вих та проектних роботах, низька якість будівельних матеріалів, конструкцій, а також виконання будівельних робіт, порушення пра­вил і норм техніки безпеки.

4. Порушення правил експлуатації споруд і технологічних про­цесів, що може призвести до руйнування, вибуху посудин під тис­ком, вугільного пилу, метану в шахтах, деревного пилу на дерево­обробних підприємствах, зернового пилу на елеваторах, витоку хімічно агресивних речовин іт. ін.

5. Вплив технологічних процесів промислового виробництва на матеріали споруд, будівель, перевантаження, високі температу­ри, вібрації, дія окислювачів, паро-газові та рідкі агресивні середо­вища, дія мінеральних масел, емульсій і т. ін.

6. Військова діяльність в будь-яких формах її прояву.

Кожна аварія (катастрофа) в будь-якій сфері діяльності, техніч­ній системі є результатом небезпечної ситуації, що склалася внаслі­док порушення конкретного технологічного циклу чи його елементів. Небезпечна ситуація є наслідком небезпечних умов або дій.

Надзвичайні ситуації характеризуються масштабністю і на­слідками негативного впливу. Наслідки надзвичайних ситуацій мо­жуть бути найрізноманітнішими. Вони залежать від технічної сис­теми, в якій скоїлась подія, виду і характеру надзвичайної ситуації, умов виникнення та масштабів розповсюдження.

Наслідки надзвичайних ситуацій бувають прямі як для населен­ня, що знаходиться у вогнищі ураження, так і для навколишнього середовища, що зазнало негативного впливу дестабілізуючих чин­ників, а також побічні, що становлять серйозну загрозу, порушують організаційну, економічну, соціальну та інші державні структури.

В умовах надзвичайної ситуації тяжкість наслідків може бути значною і трагічною, а вогнище ураження за площею може бути незначним. Тому при визначенні категорії надзвичайної ситуації вра­ховують одночасно площу вогнища ураження, масштабність пер­винних, вторинних і побічних наслідків, а також їх тяжкість. Тяжкість надзвичайної ситуації оцінюється числом жертв, масштабами руй­нування та рівнем сил і ресурсів, які необхідно залучити для повної ліквідації негативних наслідків.

Основними видами наслідків надзвичайної ситуації є: травму­вання, загибель та захворювання людей, руйнування будівель та споруд, радіоактивне забруднення, хімічне, бактеріальне заражен­ня, затоплення територій, лісові пожежі тощо. Вказані наслідки над­звичайних ситуацій створюють небезпеку для здоров'я та життя як окремих людей, так і значної групи населення.

В екстремальних умовах надзвичайної ситуації на людей крім різноманітних уражаючих чинників можуть діяти психотравмуючі обставини, що призводять до порушення психічної діяльності, до так званого реактивного (психогенного) стану. В таких умовах на людей діє комплекс надзвичайно сильних подразників, що призво­дить до порушення нормальної психічної діяльності.

Травмуюча психогенна дія дестабілізуючих чинників полягає не тільки в прямій, безпосередній загрозі життю і здоров'ю людини, що знаходиться у вогнищі надзвичайної ситуації, вона пов'язана з очікуванням її реалізації поза вогнищем ураження. В корі головного мозку людини виникає стійкий осередок очікування небезпеки. Якщо радіус дії дестабілізуючих чинників надзвичайної ситуації на технічні системи та територію навколишнього середовища можна завчасно і досить точно обчислити розрахунковим шляхом з метою прогно­зування і розробки профілактичних запобіжних заходів захисту, то радіус психогенної дії обчислити неможливо.

Радіус психологічного впливу дестабілізуючих чинників на організм людини в реальних умовах надзвичайної ситуації розра­хункам не піддається. На психологічному рівні негативний вплив може мати різні прояви. В деяких умовах надзвичайної ситуації психогенний вплив може значно перевищувати радіус впливу без­посередньої дії дестабілізуючих чинників на технічні системи та навколишнє середовище. Людям, що зазнали психологічного впли­ву в умовах надзвичайної ситуації, необхідна допомога медичних фахівців відповідного профілю.

В повсякденному житті людина часто вживає слово "надзви­чайний". С.І. Ожегов, слово "надзвичайний" трактує як "винятко­вий. дуже великий, переважаючий все". Тому людина при вживанні цього слова схильна відносити до надзвичайних подій, ситуацій все те. що не вкладається у звичайні рамки, що має відхилення від зви­чайного перебігу справ. В широкому значенні цього слова розумі­ється зовнішньо не очікувана обстановка, що раптово виникає і ха­рактеризується різким порушенням установленого процесу або яви­ща, чинить негативну дію на людину, на соціальну сферу та навко­лишнє природне середовище, на функціонування економіки.

Щорічно в різних країнах світу, у різних галузях діяльності (на виробництві, в побуті, на транспорті) трапляються мільйони над­звичайних подій, що призводять до травматизму, сотні тисяч з яких закінчуються фатальними наслідками. Країни світу зазнають ве­ликих збитків від аварій, катастроф, стихійних лих, пожеж, які при­зводять до трагічних наслідків.

В Україні функції забезпечення безпеки життєдіяльності, що спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, передані в компетенцію Міністерства з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи,

Захист населення — це комплекс організаційних і технічних заходів та засобів, спрямованих на попередження чи максимальне послаблення ступеню негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій на здоров'я людей, об'єкти, технічні системи та природне оточуюче середовище.

Захист населення здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду і сту­пеню небезпеки можливих надзвичайних ситуацій. Заходи щодо захисту населення проводяться у всіх населених пунктах і охоплю­ють усе населення України.

Характер захисту населення встановлюється, залежно від сту­пеня загрози, місцевих умов. урахування важливості виробництва та інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об'єкти — за категорія­ми стосовно засобів захисту населення у надзвичайних ситуаціях. Розподіл міст і об'єктів за значимістю щодо засобів та заходів за­хисту здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Для міст встановлені наступні групи: особливої важливості; першої групи: другої групи і третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені категорії: особли­вої важливості; першої категорії; другої категорії.

Основні заходи захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується перш за все підтримки у постійній готовності індивідуальних та колек­тивних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до про­ведення в разі необхідності евакуації населення з зон підвищеного ризику. Захист населення в умовах надзвичайної ситуації залежить від того наскільки ефективно будуть використовуватися всі наявні засоби захисту (захисні споруди, індивідуальні засоби захисту і ін.).

Населення повинно знати свої основні обов'язки щодо безпе­ки життєдіяльності, оволодіти необхідними знаннями та навичками захисту в умовах надзвичайних ситуацій, дотримуватися установ­лених правил поведінки, виховувати в собі стійкі психологічні риси та здатність ефективно діяти в екстремальних умовах. В таких умовах коли людина не підготовлена до ефективних дій. значно по­гіршується обстановка, створюється загроза життєдіяльності. Тому кожна людина в таких умовах повинна знати свої функціональні дії, вміти захистити себе. свою сім'ю, допомогти оточуючим, не ство­рювати хаосу та незручностей державним органам та формуван­ням. що забезпечують безпеку.

Заходи забезпечення безпеки населення за ознаками її реалі­зації поділяють на три групи: завчасна підготовка; диференційова­ний підхід; комплексні заходи.

Завчасна підготовка — це захисні заходи, що здійснюються на території всієї держави. Сюди відносять принцип завчасного на­копичення засобів захисту населення від дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій, а також підтримка їх у стані готовності для використання в разі необхідності.

Диференційний підхід — це визначення характеру, об'єму та часу проведення захисних заходів. Характер та об'єм цих заходів встановлюється диференційно, залежно від виду джерела небез­печних та шкідливих чинників, а також конкретних місцевих умов.

Комплексні заходи — це створення безпечних та здорових умов в кожній галузі та сфері діяльності людини. Даний принцип обумовлюється тим, що в умовах техногенного середовища люди­на може будь-де наражатися на небезпечні та шкідливі чинники, захист від яких повинен входити в комплексні заходи.

Надійність захисту населення в умовах надзвичайних ситу­ацій значною мірою залежить від того, наскільки всі принципи (зав­часна підготовка, диференційний підхід, комплексні заходи) узгод­жені між собою та ефективні для кожного конкретного випадку.

Принципи забезпечення захисту населення у надзвичайних ситуаціях вирішуються на різних рівнях. Розглянуті вище принципи захисту життєдіяльності відносяться переважно до державних орга­нів, що повинні впроваджувати їх у життя. Що стосується безпосе­редньо населення (кожної людини), то ефективним захист стане тоді коли кожна людина буде вміти та знати способи захисту свого жит­тя, самостійно, своєчасно, швидко та правильно діяти щодо влас­ного самозахисту у надзвичайній ситуації. Коли людина в умовах дії дестабілізуючих чинників надзвичайної ситуації у змозі врятува­ти себе, знає як надати першу домедичну допомогу, не впадає в паніку, тоді вона зможе допомогти тим хто поруч, а також держав­ним рятувальним службам.

Таким чином, основні заходи щодо забезпечення захисту насе­лення у надзвичайних ситуаціях базуються на таких засадах (прин­ципах):

1. Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичай­них ситуацій та постійне його інформування про наявну небезпеку.

2. Навчання населення вміло застосовувати засоби індивіду­ального захисту і правильно діяти у надзвичайних ситуаціях.

3. Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

4. Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, силь­нодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

5. Організація та проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт в районах надзвичайної ситуації та вогнищах ураження, створення запасу матеріальних засобів для виконання цих робіт.

6. Профілактичні протиепідеміологічні та санітарно-гігієнічні заходи, санітарна обробка людей, дегазація, дезактивація та дезінфекція матеріальних засобів, одягу та взуття, будівель та споруд.

7. Забезпечення відповідного режиму роботи об'єктів народ­ного господарства та поведінки населення в зонах ризику та вогни­щах надзвичайної ситуації.