Глава II містить закон про колективний договір.

Колективний договір, угода укладається профспілковим комі­тетом підприємства від імені трудового колективу з роботодавцем.

Проект договору (угоди) повинен обговорюватись на зборах (конференції) трудового колективу і затверджуватись зборами (конференцією).

Колективний договір повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення в галузі робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удоско­налення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін.

Договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і по­ширюється на всіх працівників установи, незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між робото­давцем і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

Законами України, що входять до КЗпП - "Про охорону праці" та "Про колективні договори і угоди", передбачено внесення комп­лексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці в колективні договори та визначення обов'язків сторін з цих заходів.

Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язан­ня сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або проф­захворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

Згідно ст. 11 Закону України "Про охорону праці" рекомендо­вано включати до розділу "Охорона праці" договору заходи із по­ліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог щодо охорони праці.

Згідно з Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримі­нального кодексу України", адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах щодо укладання, зміни або заповнення колективного договору, угоди; порушення

строків переговорів або ухилення від переговорів роботодавців, уповноважених трудових колективів, або незабезпечення роботи комісій із представників сторін по укладенню, зміні або доповнен­ням колективного договору, і передбачає накладення на порушни­ка штрафу в розмірі десяти мінімальних заробітних плат. По­рушення чи невиконання колективного договору особами робото­давців, уповноваженим трудового колективу, представниками тру­дових колективів передбачає накладання штрафу у розмірі до ста мінімальних заробітних плат.

Ненадання особами, які представляють роботодавців або інші уповноважені трудовим колективом органи, представникам тру­дових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод передбачає накладання штрафу у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

У Кодексі законів про працю України є положення про трудо­вий договір. Трудовий договір - це угода між працівником і робото­давцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, ви­значену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового роз­порядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для ви­конання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт. Трудовий договір може бути: 1) строковим; 2) безстроковим; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умо­вами роботи, правами і обов'язками, які вони повинні виконувати.

Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ "Охо­рона праці". В ньому зазначено, що на будь-якому об'єкті, де пра­цюють люди, повинні бути створені здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Всі будівлі і обладнання не повинні створювати загрози працюючим, а також негативно впливати на стан їхнього здоров'я та самопочуття.

Роботодавець або уповноважені ним органи повинні дбати про умови праці, їх полегшення, оздоровлення навколишнього середо­вища, виконання правил безпеки й інструкцій з техніки безпеки.

Забезпечувати контроль здоров'я для працівників із шкідливими умовами праці, забезпечувати спецодягом та засобами захисту пра­цюючих від шкідливого впливу речовин, що використовуються в процесі праці. Слідкувати за дотриманням трудового законодав­ства на підлеглому об'єкті, створювати умови для здійснення кон­тролю за умовами праці, дбати про відпочинок працюючих.

Кодексом законів про працю України забороняється застосуван­ня праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім не фізичних робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7кг при постійному перенесенні і до 10кг - при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності (як тимчасовий захід). Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до над­урочних робіт, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залуча­ються до надурочних робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок із дітьми віком до 3-х років можуть, за їх бажанням, переводити на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.

Пільги вагітним жінкам і при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по до­гляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуван­ню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним вис­новком (догляд дитини) відпустка може досягати 6 років.

Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальний стаж роботи і професійний стаж.

Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови прийняття на роботу. Передба­чено позачергове забезпечення путівками до санаторію або будин­ку відпочинку жінок, що мають дітей віком до 14 років і надання їм матеріальної допомоги.

Працівники віком до 18 років користуються такими ж правами, що і повнолітні, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що навчається, допускається приймати з 14 років учнів за­гальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для ви­конання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одно­го з батьків або особи, яка їх замінює.

Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Усі працівники до 18 років не можуть бути залучені до вико­нання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умо­вами праці, а також до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години.

Навчання (професійну підготовку) і підвищення кваліфікації молоді роботодавець проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Законодавство вимагає створення належ­них умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Вироб­ниче навчання та підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися в робочий час.

Після закінчення виробничого навчання присвоюється квалі­фікація згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником, і надаєть­ся робота відповідно до набутої кваліфікації. За час навчання ви­плачується заробітна плата.

Для здачі вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних за­кладів працюючій молоді надається відпустка:

- для вступних іспитів у ВЗО - 15 календарних днів;

- для вступу до середніх навчальних закладів - 10 календарних днів.

Молодь, що навчається, може отримати 1 вільний день на тиж­день без збереження зарплати. Пільги мають студенти заочних і вечірніх відділень ВЗО і технікумів. Студентам-заочникам один раз на рік оплачується проїзд до місця навчання і назад.

Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р. №1105-ХІУ що був введений в дію 1 квітня 2001 р., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управлін­нях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отри­мати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (пе­редбачено 20 класів). Клас професійного ризику та страховий та­риф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності" та постанови КМ України від 13.09.2000 р. №1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання". Найбільші страхові вне­ски, з урахуванням змін, внесених Постановою КМ України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8% (67 клас ризику), найменші - 0,86% (1 клас) від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2%.

Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у ви­щий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхо­вого Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Пільги по страховим внескам скасовуються, якщо підприємство штрафуєть­ся за порушення правил охорони праці. Контроль за станом травма­тизму і за відрахуванням страхових внесків здійснюють страхові екс­перти Фонду. Страхові виплати потерпілим виплачує страховий Фонд. Великі страхові внески погіршують матеріальне становище

підприємства і змушують власника дбати про стан безпеки й удоско­налювати виробництво, щоб мати пільги і низький клас ризику.

Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове соціальне страху­вання у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата­ми, зумовленими народженням та похованням" працівники, а в окремих випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку дер­жавного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на по­ховання;

3) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годуваль­ника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.

Кошти державного соціального страхування можуть витрача­тися на санаторно-курортне лікування працівників, на обслугову­вання профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівню­вати повному заробітку.

В Україні затверджено положення про створення державних нор­мативних актів з охорони праці - ДНАОП. Це норми, інструкції, вказів­ки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'яз­кові для виконання і дотримання усіма підприємствами і установами.

ДНАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими. Розробляють­ся під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядохоронпраці різни­ми установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівниц­тво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний нау­ково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні норма­тивні акти ДНАОП вносяться до Державного Реєстру, який видає Дер­жнаглядохоронпраці. В ньому наводиться інформація про ДНАОП.

Державні нормативні акти з охорони праці кодуються. Промисло­вість України кодується згідно з класифікатором по галузям і підгалузям чотиризначним кодом.

Екологічна безпека—це стан навколишнього середовища при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища був прийнятий 25 червня 1991р. Цей закон забезпечує екологічну безпеку для життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, за­хист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовле­ного забрудненням навколишнього природного середовища, досяг­нення гармонійної взаємодії суспільства та природи.

Основні принципи охорони навколишнього середовища гаран­тують: екологічну безпеку середовища для життя та здоров'я лю­дей: екологізацію матеріального виробництва на підставі комплек­сного вирішення цих питань шляхом впровадження нових техно­логій: науково-обґрунтованого нормування впливу всіх видів пред­метної діяльності на природне середовище, а також вирішення питань щодо використання природних ресурсів з урахуванням ступеню антропогенної змінності територій, сукупної дії чинників, що Ц, негативно впливають на екологічну обстановку.

Згідно до цього закону кожна людина має відповідні екологічні права та обов'язки. Екологічні права забезпечують безпечні умови проживання, участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення об'єктів, які можуть негативно впли­вати на стан навколишнього середовища та отримання достовірної інформації про стан середовища та його вплив на здоров'я населен­ня. В разі заподіяння шкоди здоров'ю та майну негативним впли­вом середовища людина має право подання до суду позову щодо відшкодування заподіяних збитків. Порушені екологічні права ма­ють бути поновлені, а їх захист здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства У країни (ст.: 9-11).

Щодо екологічних обов'язків, то населення держави має бе­регти природу, охороняти та раціонально використовувати її багат­ство, не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів, вносити плату за спеціальне використання природних ре­сурсів та штрафи за екологічні правопорушення, компенсувати шко­ду, заподіяну забрудненнями та іншим негативним впливом на на­вколишнє природне середовище (ст. 12).

Державний контроль у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища здійснюється Радами народних депутатів та їх виконавчими та розпорядними органами. Міністерствами охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Кон­троль у галузі охорони навколишнього середовища здійснюють та­кож громадські інспектори. Нагляд за додержанням законодавства щодо охорони навколишнього середовища здійснює Генеральний прокурор та підпорядковані йому органи прокуратури (ст. 35-37).

Підприємства зобов'язані забезпечувати і здійснювати захо­ди щодо запобігання та ліквідації наслідків негативного впливу шкідливих чинників на навколишнє природне середовище та здоро­в'я населення. Вміст природних та штучних домішок, що можуть в процесі виробництва негативно впливати на природу та людину не повинен перевищувати граничне допустимі рівні встановлені зако­нодавством (ст. 52, 53).

Місцеві Ради народних депутатів, підприємства та населення зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недо­пущення перевищення встановлених рівнів акустичного іонізуючо­го та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також у місцях масового скупчення і розмно­ження диких тварин.

Діяльність, що пов'язана, з використанням радіоактивних ре­човин у різних формах з будь-якою метою повинна здійснюватися таким чином, щоб виключити можливість радіоактивного забруд­нення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров'я людей у процесі видобутку, збагачення, транспорту­вання, переробки та використання радіоактивних речовин (ст. 54).

Території, де виникли незворотні негативні зміни, де неможли­во проживати та здійснювати господарську діяльність внаслідок змін у навколишньому природному середовищі через діяльність людини або руйнівного процесу стихійних сил природи оголошуються зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зонами підвищеної еко­логічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівних стихійних сил природи відбулися тривалі не­гативні зміни у навколишньому природному середовищі, що став лять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують проведення господарської діяльності.

В процесі проектування і експлуатації об'єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на навколишнє середовище, розробляються і здійснюються заходи, щодо запобігання аваріям та ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків. Державні органи нагляду за без­печним проведенням робіт у промисловості і атомній енергетиці систематично проводять перевірку стану екологічно-небезпечних об'єктів та виконання відповідних заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації. У разі аварії, що спричинила забруднення навколиш­нього середовища, підприємства зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків.

Порушення законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.

Відповідальність несуть особи, що порушили екологічне .зако­нодавство. екологічні права на безпечне навколишнє середовище, норми екологічної безпеки, не виконали вимоги державної екологіч­ної експертизи щодо проектування, розміщення, будівництва еколо­гічно небезпечних об'єктів, а також ті, що допустили наднорма­тивні аварійні і залпові викиди і скидання забруднюючих речовин, не вжили заходів щодо ліквідації їх негативних наслідків. Застосу­вання заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, за­подіяної забрудненням навколишнього природного середовища.

Шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охо­рону природного середовища, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди мають право на відшкодування прибутків за час, необхідний для відновлення здо­ров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільо­вим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної не­безпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду, якщо не дове­дуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Кримінальне законодавство спрямоване на забезпечення за­хист)' життя та здоров'я, гідності, прав і свобод громадян, еколог­ічної безпеки та безпеки виробництва, державного суверенітету та конституційного ладу від злочинних посягань. Воно також регулює суспільні відносини, що виникають між державою і особою у разі скоєння нею злочину.

Основна функція кримінального законодавства— охоронна. Вона має завдання поєднувати заходи соціального забезпечення і добробуту народу, запобігання правопорушення із заходами дер­жавного примусу у вигляді кримінального покарання осіб. що вчи­нили злочин.

Кримінальне законодавство розглядає:

1) злочин проти держави, державної та колективної власності:

господарські та посадові злочини;

2) злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи, злочи­ни проти політичних і трудових прав громадян, проти індивідуальної власності громадян;

3) злочини проти порядку управління, проти громадської без­пеки, громадського порядку та народного здоров'я і ін. Криміналь­не законодавство — це систематизована сукупність юридичних норм. встановлених найвищим законодавчим органом влади, що виз­начають, які суспільне небезпечні діяння є злочинними і які пока­рання належать застосовувати до осіб, котрі їх вчинили. Об'єктом кримінально-правового захисту є правопорядок, урегульований нор­мами права суспільних відносин.

Особа підлягає кримінальній відповідальності лише тоді, коли винна у вчиненні злочину, коли умисно або з необережності вчинила суспільне небезпечне діяння. Особа визначається винною у скоєнні злочину і підлягає кримінальному покаранню лише за вироком суду.

Злочин — це конкретне суспільне небезпечне діяння людини, що може проявлятися у формі дії або бездіяльності. А тому думки, переконання та наміри особи вчинити злочин, не реалізовані у конк­ретній суспільне небезпечній дії або бездіяльності, злочином не визнаються. Злочинна дія — це активна форма поведінки людини.

Злочинна бездіяльність — це форма поведінки людини, що по­в'язана з не вчиненням дій, які вона повинна була і могла вчинити (напр. неподання допомоги потерпілому медичним персоналом).

Тому злочином за кримінальним правом визнається діяння (або бездіяльність), що є суспільне небезпечним, протиправним, винним та карним .

Кримінальне право визнає дію вчинену з необережності. Існує два види необережності: злочинна самонадіяність і злочинна нед­балість.

Злочинна самонадіяність буде тоді, коли особа передбачала небезпечні наслідки від своїх дій або бездіяльності та легковажно розраховувала на відвернення цих наслідків. При цьому людина ус­відомлювала, що діє у невідповідності до закону, службових, про­фесійних або загальноприйнятих правил і ін. При такій злочинній самонадіяності людина розраховує на реальні сили (напр. Знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів і ін.), що дозволяють уникнути сусп­ільне небезпечних наслідків.

У цьому випадку, коли стався злочин, розрахунки людини були легковажними, з одного боку вона не достатньо оцінила значення обставин, що могли призвести до шкідливих наслідків, а з другого переоцінила свої можливості, які могли б відвернути такі наслідки.

І у першому і у другому випадках особа діє необережно і лег­коважно. Так, наприклад, водій автомобіля, який перевищує гранично допустиму швидкість, легковажно розраховує, що він завдя­ки своєму досвіду та вмінню не вчинить наїзду на пішохода, але такий наїзд стався.

Злочинна недбалість виражається в тому, що винна людина не передбачувала суспільне небезпечних наслідків своєї дії або без­діяльності. Однак вона повинна була передбачити суспільне небез­печні наслідки від свого діяння.

Обов'язок бути уважним і розсудливим при певних діях та пе­редбачати настання їх шкідливих наслідків покладається на людину законом, суспільними нормами та правилами, які регулюють служ­бову або професійну діяльність і ін. Фактична можливість людини передбачити вказані наслідки залежить від рівня спеціальних знань у конкретній галузі життєвого та практичного досвіду, конкретних умов і психологічного ставлення до своїх вчинків та їх наслідків.

Згідно з кримінальним законодавством до осіб. які вчинили злочин, можуть застосовуватися такі основні покарання: позбав­лення волі; виправні роботи без позбавлення волі: позбавлення пра­ва займати певні посади: штраф; громадська догана. Крім основ­них видів покарань, може застосовуватися: конфіскація майна; поз­бавлення звання, рангу, чину; позбавлення батьківських прав. Стан екологічної обстановки у більшості регіонів України є незадовіль­ним та загальновідомим. Чинним Законодавством передбачена відповідальність за незадовільний стан та завдання цим шкоди здо­ров'ю населення, а також економічним інтересам держави (ст. 227 КК). Передбачається відповідальність не за звичайний стан еколо­гічної обстановки, а за стан. що різко і загрозливо погіршився. Таке погіршення пов'язане з забрудненням землі, водних ресурсів, ат­мосферного повітря або продуктів харчування, захворювання на­селення в районах з підвищеною екологічною небезпекою. В райо­нах, де сталося забруднення навколишнього природного середовища і внаслідок цього створилась підвищена екологічна небезпека, встановлюється особливий режим спостереження за станом зах­ворюваності населення як на хвороби, специфічні для забруднення, що сталося (променева хвороба) так і на хвороби загальної етіо­логії (рак, запалення легенів і ін.). Це дозволяє оці нити ступінь заг­рози для населення і вжити профілактичних і лікувальних заходів або у випадку потреби евакуювати людей. До нормативних актів, що містять санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні пра­вила, належать "Основи законодавства про охорону здоров'я", "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення", декрети Кабміну, накази та інструкції Міністерства охорони здоро­в'я. До них належать правила, що регулюють санітарний контроль за водопостачанням населення та якістю продовольства, забезпе­чення належного санітарного стану населених пунктів, транспорту, промислових підприємств.

Санітарні та протиепідемічні заходи—це діяльність, спрямо­вана на створення безпечних та здорових умов побуту, праці, на­вчання, відпочинку та інших сфер життя і діяльності людини, запо­бігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб.

Верховною радою 24.02.1994 р. затверджено закон "Про за­безпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" Санітарне та епідемічне благополуччя населення — це оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворю­ваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я чинників навко­лишнього середовища, також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи, виз­начають критерії безпеки та нешкідливості для людини чинників

навколишнього середовища і вимоги щодо забезпечення оптималь­них чи допустимих умов життєдіяльності людини.

Згідно з чинним законодавством громадяни мають право на:

безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду. умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколишнє природне середовище: відшкодування збитків, завданих їх здоро­в'ю внаслідок порушення санітарного законодавства, а також дос­товірну інформацію про стан свого здоров'я, населення, а також про наявні та можливі чинники ризику для здоров'я.

Громадяни повинні піклуватися про стан свого здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю, виконувати розпорядження державної санітарно-епідемічної служби.

Підприємства мають розробляти та здійснювати: санітарні та протиепідемічні заходи: забезпечувати контроль за виконанням ви­мог санітарних норм щодо безпеки використання, зберігання, транс­портування шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, а також за скидннями, викидами, відходами та готовою продукцією; негай­но інформувати органи санітарно-епідеміологічної служби про над­звичайні події і ситуації, що становлять загрозу для здоров'я насе­лення, санітарного і епідеміологічного благополуччя.

Міністерство охорони здоров'я здійснює гігієнічну регламен­тацію небезпечних фізичних, хімічних, біологічних чинників, що при­сутні у середовищі життєдіяльності людини з метою обмеження інтенсивності або тривалості їх дії на здоров'я людини. Передба­чається створити єдиний Державний реєстр небезпечних чинників. в якому навести їх назву, дані про їх призначення, властивості, біо­логічну дію, ступінь небезпеки для здоров'я людини, характер по­ведінки у навколишньому середовищі, виробництві, гігієнічні регла­менти застосування і т. ін.

Проекти національних, регіональних, місцевих і галузевих про­грам соціально-економічного розвитку і все те що стосується пла­нування і забудови населених пунктів, курортів, об'єктів народного господарства, введення нових технологій, сировини, а також діючі об'єкти і об'єкти військового та оборонного призначення підляга­ють державній санітарно-гігієнічній експертизі. Рішення про не­обхідність і періодичність проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи приймається санітарно-епідемічною службою.

Згідно з чинним законодавством органи державної і виконав­чої влади зобов'язані забезпечити населення питною водою, кількість та якість якої має відповідати вимогам санітарний норм 5 державних стандартів. Для водоводів господарського питного во­допостачання, їх джерел встановлюють зони санітарної охорони зі спеціальним режимом. Органи влади зобов'язані здійснювати за­ходи щодо захисту населення від шкідливого впливу неіонізуючих випромінювань, шуму. вібрацій та інших фізичних чинників

Атмосферне повітря в населених пунктах, на територіях під­приємств, виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасо­вого перебування людей повинно відповідати санітарним нормам. У процесі експлуатації споруд, будівель, обладнання власник зобов'я­заний створити безпечні та здорові умови праці та відпочинку, здійснювати заходи спрямовані на запобігання захворюванням, от­руєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

За дотриманням санітарних норм здійснюється державний нагляд органами санітарно-епідеміологічної служби. Державну са­нітарну службу складають органи і заклади санітарно-епідемічно­го профілю Міністерства охорони здоров'я, відповідні заклади і підрозділи Міністерства оборони. Міністерства внутрішніх справ. Державного комітету у справах охорони кордону, служби безпеки. На ці установи покладаються функції спеціально уповноважених органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду на підпо­рядкованих їм територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах.

Санітарно-епідеміологічні служби здійснюють державний сані­тарно-епідеміологічний нагляд, визначають пріоритетні заходи щодо профілактики захворювань і охорони здоров'я населення від шкідли­вого впливу навколишнього середовища. Служба проводить нагляд за підприємствами і установами щодо дотримання санітарного за­конодавства і реалізації державної політики з цих питань. Контро­лює виконання програм, що стосуються запобігання шкідливого впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я населення.

Працівники дії яких призвели до порушення санітарного зако­нодавства підлягають дисциплінарній, адміністративній та цивіль­но-правовій відповідальності.