2.2. Загальні вимоги до пояснювальної записки і робочих креслень

Пояснювальну записку оформляють на стандартних аркушах білого паперу формату А4 (210*297 мм) з рамкою ліворуч 20 мм, з інших боків – по 5 мм.

На першому аркуші впродовж короткого боку аркуша виконують основний напис за формою 2 (рис. 2.1), а на решті – за формою 2 (рис. 2.2). Зміст, розташування і розміри граф основного надпису регламентовані стандартами, ГОСТ 2.104-68 і наведено далі.

Робочі креслення виконують на окремих аркушах. У правому нижньому куті розміщують основний напис за формою 1 (рис. 2.3). В основному напису (номер граф показано у дужках) у гр. 1 указують назву виробу і назву документа; у гр. 2 – позначення документа.

Назву виробу записують у називному відмінку однини. У назві, яка містить кілька слів, на перше місце ставлять іменник, наприклад: “Передача клинопасова”, “Колесо зубчасте”.

Назву документа (“Пояснювальна записка”) розміщують нижче назви виробу і записують шрифтом меншого розміру малими літерами (перша літера велика).

Для конструкторських документів СТП КПІ 2.001-83 [8] установлює таку структуру позначень:

Позначення основного документа

	ХХХ	ХХ ХХХХ	ХХХ	ХХ
Код організації-розроблювача
Код класифікаційної характеристики
Порядковий реєстраційний номер
Код неосновного документа

Для конструкторських документів курсових проектів, курсових робіт і розрахунково-графічних робіт, виконуваних у НТУУ “КПІ”, код організації-розроблювача визначається номером академічної групи, де навчається студент, який виконує ці роботи, наприклад МТ-91, МТ-92 тощо.

У коді класифікаційної характеристики перші два знаки у вигляді сполучення букв ДМ позначають дисципліну “Деталі машин”, наступні дві цифри – номер технічного завдання на проект і крайні дві цифри – номер варіанта.

Першою цифрою порядкового реєстраційного номера зліва позначають номер складальної одиниці, яка входить до складу виробу, а двома цифрами справа – порядкові номера деталей, які входять в специфікацію на складальну одиницю.

Код неосновного документа містить шифри документа СК, ВЗ і ПЗ відповідно для складального креслення, загального виду і пояснювальної записки.

у

Рис. 2.1. Основний напис першого аркуша пояснювальної записки

Рис. 2.2. Основний напис для решти аркушів записки

Рис. 2.3. Основний напис креслення

графі 3 – позначення матеріалу деталі (графу заповнюють тільки на креслення деталей). Позначення матеріалу має містити назву матеріалу, марку, якщо вони для цього матеріалу встановлені, номер стандарту або технічні умови на матеріал, наприклад “Сталь 45, ГОСТ 1050-74”;

у графі 4 – літера, присвоєна цьому документу (графу заповнюють послідовно, починаючи з крайньої ліворуч) у навчальних проектах, у лівій клітинці пишуть літеру “У”;

у графі 5 – маса виробу, кг;

у графі 6 – масштаб;

у графі 7 – порядковий номер аркуша (на документах, які складаються з одного аркуша, графу не заповнюють);

у графі 8 – загальна кількість листів документа (графу заповнюють тільки на першому аркуші);

у графі 9 – скорочена назва університету і факультету (інституту), а також номер академічної групи, в якій навчається студент, наприклад “НТУУ “КПІ”, ММІ, МТ‑о1 ”.

У рядку “Розроб.” повинно бути прізвище студента, його підпис і дата; у рядку “Перев.” - прізвище викладача, його підпис і дата; решту рядків залишають вільними.

Зміст записки розбивають на розділи і підрозділи і позначають арабськими цифрами. Пункти нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номерів розділу і підрозділу, розділених крапками. У кінці номера ставлять крапку. Назва розділу має бути короткою і відповідати змісту. переноси слів у заголовках не дозволяються. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох речень, їх розділяють крапкою. Відстань між заголовком і наступним текстом має бути близько 10 мм.

Усі сторінки пояснювальної записки повинні мати наскрізну нумерацію від титульного аркуша до останньої сторінки, включаючи усі ілюстрації і таблиці. На титульному аркуші, який є першою сторінкою, номер не ставлять.

Кількість ілюстрацій у пояснювальній записці повинна бути достатньою, щоб пояснювати наведений текст. Вони можуть розташовуватися як у тексті, так і в його кінці. Ілюстрації (розрахункові схеми, епюри моментів, ескізи тощо) нумерують арабськими цифрами у межах усієї записки, наприклад “Рис. 1 “, ”Рис. 2 “, “Рис. 3 ”.Посилання на них у тексті дають так: “(рис. 8) “, “(рис. 12) “ тощо. Повторні посилання на ілюстрації подають так: “(див. рис. 15) ”.

Усі розрахунки, наведені у пояснювальній записці, слід оформити за визначеним планом. У кожний розрахунок мають входити:

1) заголовок із зазначенням назви розраховуваної деталі та застосовувавного методу розрахунку;

2) розрахункові схеми із зазначенням сил, епюр моментів і всіх розмірів, що використані в обчисленнях. Епюри моментів, розміщених у різних площинах, бажано виконувати різними кольорами;

3) назва вибраного матеріалу із зазначенням його термічної обробки й характеристик механічних властивостей;

4) допустимі напруження з наведенням використаної літератури;

5) розрахунок і висновок за результатами розрахунку.

Наведені розрахункові формули розташовують посередині рядка. Формули, на які далі посилаються , нумерують арабськими цифрами. Номер ставлять в одному рядку з формулою біля правого боку сторінки й беруть його у круглі дужки. Номер формули має складатися з номера розділу і порядкового номера формули, розділених крапкою, наприклад: “(1.2) “ (друга формула першого розділу).

Після формули розміщують перелік усіх її символів (якщо вони використовуються вперше) з розшифруванням їх значень із зазначенням одиниць вимірювання величин. Розшифрування символів, які входять в формулу, слід подавати у тій самій послідовності, в якій вони наводяться у формулі. Якщо формула має вигляд дробу, то спочатку пояснюється чисельник, а потім – знаменник. Перший рядок розшифрування слід починати зі слова “де “ без двох крапок після нього.

Графічну частину роботи (креслення) виконують на листах форматів, вказаних у ГОСТ 2.3010-68. Оформлення креслень має відповідати вимогам стандартів і СТП НТУУ “КПІ” 2.001-83.

3. Вибір електродвигуна. Кінематичний та

силовий розрахунки механічного приводу