Урбанізація та її негативні наслідки

Сутність урбанізації. Сучасному етапу людської цивілізації притаманні стрімкі темпи урбанізації. Вони зумовлені двома факторами — демографічним вибухом другої половини XX ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах. Уже сьогодні в багатьох країнах світу, особливо економічно розвинутих, питома вага міського населення досягає 85-90% і більше. Міським вважається населення, яке веде особливий — міський — спосіб життя.

Виникнення і постійне збільшення площі і чисельності населення міст, набуття сільськими поселеннями міських ознак, підвищення ролі міст у соціально-економічному розвитку суспільства, формування міського населення, яке веде специфічний спосіб життя, а також «міських» популяцій рослин і тварин становить сутність процесу, який називається урбанізацією (від лат. urbanus — міський). Отже, урбанізація означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їхньої ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства.

Міське середовище (урбанізоване середовище) включає в себе природні і штучні компоненти, а також людей та їхні соціальні групи.

На сьогодні найбільш урбанізованими (не враховуючи таких міст-держав, як Сінгапур і Гонконг) є Велика Британія (92% населення проживає в містах), Кувейт (91%), Ізраїль (90%), Австралія (85%), Швеція (83%). Найменші показники урбанізації (7-10%) характерні для країн Африки і Південної Азії. В Україні на сьогодні кожні два жителі з трьох проживають у містах.

Визначимо ознаки міських поселень принципового характеру. Перша ознака міста — різноманіття та можливість вибору. Вибір місця проживання, роботи, відпочинку, засобів отримання коштів для життя, кола спілкування, стилю й способу життя, і все це при анонімності всіх сфер життєдіяльності.

По-друге, суттєвою відмінністю міста від села є самодостатність села. Сільське поселення здатне само забезпечити себе всім необхідним, навіть до виготовлення серпів, сокир, тканин, не кажучи вже про продукти харчування. Місто — завжди не самодостатнє. Місту завжди потрібні продукти харчування, вода, мінеральні ресурси. Місто та село — комплементарні, при цьому село може обійтися без міста, а місто без села — ні.

Третя принципова ознака — місто завжди існує за рахунок навколишнього середовища, за рахунок вилучення ресурсів — повітря, чистої води, мінеральної сировини, врожаю тощо. Місто повертає ці компоненти в непридатному для користування вигляді в природний кругообіг речовин. Тобто результат функціонування міської системи виражається в значній кількості твердих, рідких і газоподібних відходів, які є забруднювачами природного середовища, та різних впливів, які змінюють місцевий клімат.

Екологічні проблеми міст, а також оптимальні шляхи їхнього вирішення вивчає урбоекологія.

Основними завданнями урбоекології як науки є вивчення масштабу й інтенсивності антропогенного і технічного впливу на урбанізоване середовище, визначення допустимого рівня такого впливу, розроблення заходів, які забезпечують стабільне підтримання допустимого рівня впливу, прогнозування можливих віддалених наслідків цього впливу і відповідне ко­ригування системи захисних заходів.

Історія та перспективи урбанізації. Перші міста на нашій планеті з'явилися більше 5 тис. років тому. Це були невеликі компактні поселення людей, об'єднаних спільними інтересами: безпека, обробка землі, скотарство. Населення цих міст становило кілька тисяч людей, а їхня невелика територія була оточена пасовиськами. Розміри цих поселень зазвичай лімітувалися відстанню, яку людина могла пройти пішки.

Виникали давні міста в основному в долинах і гирлах річок, таких як Ніл, Тибр, Євфрат, Інд, Хуанхе, найбільш сприятливих для землеробства та випасу худоби.

Сприятливі умови життя в цих поселеннях, безпека, можливість спілкування між людьми поступово активізували ріст давніх міст. Почали виникати достатньо великі міста-держави, такі як Рим, населення якого до початку нашої ери досягло 1 млн чоловік, Афіни, Спарта і деякі інші.

Процес формування міст можна умовно поділити на три стадії. На першій стадії урбанізації, яка тривала до XVI-XVII ст., городяни використовували місцеві джерела харчування і води, енергію водяних і вітряних млинів, коней та інших домашніх тварин, у виробництві переважала ручна праця. Відходи, що надходили в навколишнє середовище, були в основному продуктами життєдіяльності людей і домашньої худоби. Екологічні проблеми давніх міст були пов'язані із забрудненням цими відходами джерел водопостачання і як наслідок — періодичними спалахами інфекційних захворювань.

Друга стадія урбанізації збігається з розвитком сухопутного і водного транспорту, доріг, відкриттям можливостей використання теплової енергії для транспортних і виробничих цілей.