78. Державна політика в освіті та культурі Незалежної України

Освіта:

Дитсадки: . Якщо в 1991 році в Україні налічувалося 2,3 тис. дитячих садків, то в 2000 році вже 1,2 тис.установ, а в 2010-му -1,1 тис. Самим критичним став 2005 рік, коли в Україні працювало лише 1040 дошкільних закладів.

Середня школа:

. За даними Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, за 20 років незалежності кількість учнів у школах скоротилася майже на 40%.

. Досить болючим залишається питання закриття шкіл, у першу чергу в сільській місцевості.З одного боку, в цих школах навчається невелика кількість учнів, а це означає, що їх утримання невигідно державі з економічної точки зору. З іншого боку, закриття шкіл у селах сприяє і без того високій міграції молодих сімей з сіл у міста. Плюс виникає питання працевлаштування викладацького складу. За два роки кількість середніх шкіл знизилося з 21,4 до 20 тисяч.

. З'являються приватні навчальні заклади.

. Найбільш важливою подією останніх років, яке мало величезне значення для середньої школи, стало впровадження ЗНО, за результатами якого 11-класники мають можливість вступати до вузів. Система тестів викликала бурхливу дискусію у суспільстві, до цього часу багато питань залишається до якості складання тестових завдань. Однак більша частина українців вважає, що тести сприяли зниженню корупції у вузах та дали можливість талановитим дітям вступити у провідні вузи на бюджетну форму навчання. При цьому в профільному міністерстві розглядають можливість повернення іспитів у вузах паралельно з проведенням тестування.

Вища школа

. З початку 1990-х в Україні намітилися дві ключові тенденції -різке зниження кількості ПТУ і технікумів, що мають готувати фахівців технічних спеціальностей, і зростання числа приватних вищих навчальних закладів.За даними профільного міністерства, кількість ПТУ і технікумів за 20 років знизилася з 742 до 505 навчальних закладів, при цьому число студентів в них знизилося більш ніж у два рази -з 757 до 361

. Зросло число вузів. Якщо в 1990 році в Україні було 149 інститутів і університетів, то в 2010 році -вже 349. При цьому кількість студентів збільшилася з 881 тис.осіб до 2139 тис.

. За останні 20 роківякість освіти дуже сильно погіршилася. Усього кілька вузів в Україні все ще дають гідну вищу освіту. Через низьку заробітну плату багато висококваліфікованих викладачів (насамперед професори) пішли з сфери освіти у бізнес або просто емігрували

. Зниженню кількості ВНЗ покликані сприяти як політика міністерства, що має намір об'єднувати державні ВНЗ, так і сам ринок. Цього року, приміром, у 20 приватних вузів абітурієнти подали менше 10 заявок, а вісім з них не отримали жодної заявки.

Культура:

У молодій незалежній демократичній державі, яка проходить крізь складні трансформаційні процеси, роль культури набуває особливої важливості, з чого випливає й ключова роль державної культурної політики.

Основними принципами культурної політики в Україні є:

-визнання культури як одного із головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають на території України;

-утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтація як на

національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;

-збереження і примноження культурних надбань;

-розвиток культурних зв’язків з українцями, що проживають за кордоном, як основи збереження

цілісності української культури;

-гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних

партій та інших громадських об’єднань;

-рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної

приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

-доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для

кожного громадянина;

-забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та

естетичного виховання громадян;

-заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об’єднань, релігійних організацій, окремих громадян;

-всебічне міжнародне культурне співробітництво;

-визнання пріоритеру міжнародно-правових актів у сфері культури;