69.Розвиток науки в Україні у 60-70-з рр. Хх ст. Особливості розвитку гуманітарних наук.

Суперечливі процеси відбувалися в розвитку науки. У другій половині 60—80-х років у

республіці зростала і вдосконалювалась мережа науково-дослідних установ, розгорталися

нові напрями й форми їх діяльності, збільшувалась чисельність наукових кадрів. Центром

наукових досліджень у республіці залишалась Академія наук УРСР. На 1 січня 1975 р. у її

складі було 78 наукових установ і 74 підприємства дослідно-конструкторської і

виробничої бази. В них працювало понад 85 тис. наукових співробітників, у тому числі

1330 докторів і 8549 кандидатів наук, 130 академіків і членів-кореспондентів АН УРСР

Працюючи у творчій співдружності з вченими інших республік, науковці України

здійснили ряд важливих відкриттів і винаходів, які збагатили українську науку. Так,

фізики Харкова й Києва успішно працювали в галузі фізики атомного ядра і ядерних

реакцій. В Інституті кібернетики АН УРСР під керівництвом академіка В. Глушкова, який

багато зробив для утвердження його як всесвітньо відомого наукового центру, здійснена

розробка першої в світі системи «Проект» — системи автоматизації проектування

схемного і програмного обладнання ЕОМ. Створена В. Глушковим київська школа

кібернетики за деякими напрямами посідала гідне місце у світі. Численні нові напрями

досліджень ефективно розвивались у математиці, матеріалознавстві, порошковій

металургії, електрозварюванні, хімії, медицині.

У науці цього періоду було чимало труднощів і недоліків. Так, вважалося аксіомою, що

соціалістичний лад сам по собі відкриває необмежений простір для науково-технічного

прогресу, для використання його досягнень в інтересах трудящих мас. Соціалізму

приписувалася ніби назавжди дана здатність органічно поєднувати свої переваги з

наукою, раціональним веденням господарства, будь-якими прогресивними формами

організації виробництва. Ця теорія безконфліктного і тріумфального сходження

соціалізму призвела до ряду серйозних помилок, що мали місце в науково-технічній

політиці того часу. Серед них — недооцінка досягнень науково-технічної революції,

орієнтири в багатьох галузях економіки на середній технічний рівень, закупівля нової

техніки і технології за кордоном замість розвитку вітчизняного машинобудування,

відсутність необхідних стимулів для розвитку новітніх технічних розробок і

впровадження їх у виробництво.

70.Театр 60-80-х рр. Хх ст.

Пожвавлення в національно-культурному житті активізувало інтерес суспільства до

театрального мистецтва. В Україні в 1965 р. працювало 60 театрів, які протягом року

відвідували близько 15,5 млн глядачів. Протягом 1958—1965 pp. кількість глядачів у

театрах республіки збільшилася з 14,3 до 15,5 млн на рік.

У співдружності з театрами плідно працюють українські драматурги. Лише за вказаний

період у театрах поставлено 100 їхніх п'єс. Схвалення громадськості дістали вистави

"Фауст і смерть" О. Левади, "Веселка" М. Зарудного, "Нащадки запорожців" О. Довженка,

"Де твоє серце" О. Коломійця та ін.

У наступні роки загострилась боротьба КПРС проти "інакомислячих", посилився

контроль за репертуарною політикою, перевага надавалася виробничій тематиці, яка

хвилею прокотилась по всіх театрах Союзу. Обов'язковим став позитивний герой, який

згодом перетворився на заяложений штамп.

Театр шукав можливості знайти свою стежку у розмаїтому мистецькому житті. На

українській сцені плідно працювали режисери С. Сміян, А. Скибенко, О. Король, В.

Афанасьев, О. Беляцький, І. Равицький, В. Загоруйко, В. Козьменко-Делінде, М. Шейко.

Високохудожні образи створювали актори Н. Ужвій, В. Дальський, В. Добровольський, О.

Кусенко, А. Роговцева, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Є.

Мірошниченко, їхній внесок був помітний не лише в Україні, а й на сценах інших держав,

де вони з успіхом гастролювали.