39. Українська культура в умовах національного Відродження XIX століття.

Індустріалізація та урбанізація тоді ще мало торкнулись українців: лише трохи більше

п’яти відсотків їх проживало на кінець XIX ст. у містах, більшість і далі залишалася зв’язаною з

сільським господарством. Мало українців було і серед інтелігенції: 16 відсотків юристів, 25 –

учителів, менше 10 – письменників та митців.

Місію творення нової культури взяла на себе українська інтелігенція. Молодь із різних

верств – дворян, міщан, духовенства, селян з 30-40 pp. XIX ст. розпочала цю подвижницьку

працю. Поступово зростало коло її учасників, ширився культурно-національний рух, росли його

здобутки, відбувалося українське відродження.

Становлення національної культури (1780-1830 pp.). Період зародження нової української

культури характеризується виникненням посиленого інтересу до історичної минувшини рідного

народу, його побуту і мистецьких здобутків. Із необхідності задоволення чисто практичного

інтересу лівобережної старшини до історії своїх родів виникає широкий рух за вивчення історії

козацької України. Починають збирати історичні матеріали – літописи, хроніки, грамоти та інші

державні документи, а після ознайомлення з ними створюються записки, меморіали, в яких автори

намагаються довести право української старшини на привілеї. До ентузіастів збирання історичної

спадщини належать О. Безбородько, В. Рубан, Ф. Туманськнй, О. Мартос та ін. На основі

зібраних матеріалів у першій третині XIX ст. з’являються загальні праці з історії України.

Найвизначнішим твором цієї доби була «Історія русів», яку О. Оглоблін назвав «вічною

книгою незалежности українського народу».

Історичні студії привернули увагу освічених верств до життя народу, його побуту, звичаїв

тощо. Наслідок -поява у Петербурзі «Опису весільних українських простонародних обрядів»

(1777) Г. Калиновського, який започатковуєукраїнську етнографію. Через два десятиліття

з’являються друком «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва» (1798) Я.

Марковича. Це своєрідна мала енциклопедія природи, історії, народної поезії і мови України. У

1819 р. видає свою збірку «Опытсобраниястаринныхмалороссийскихпесней» М. Цертелєв,

розпочинаючи нашу фольклористику (перша публікація українські думи). Роком раніше

з’являється «Грамматикамалороссийскогонаречия» Олексія Павловського, яка є початком

студій з українського мовознавства, першою друкованою граматикою живої української

мови. У 1827 р. виходить збірка «Малоросійські пісні» Мих. Максимовича (18041873).

Завдання полягало в тому, щоб зуміти використати їх багатства у процесі творення

професійної культури.Це завдання лягало на плечі нової верстви, що формувалася на Україні й

відрізнялася своїми поглядами та інтересами від дворян. Рекрутування її йшло з освітніх закладів.

Першим університетом на Східній Україні був Харківський (1805). В цьому передовсім

заслуга Василя Каразіна (1773-1842). Харків стає центром наукового та освітнього життя України,

тут зосереджуються найкращі наукові сили: Й. Шат, І. Тимківський, І. Срезневськнй, А.

Метлинський, Т. Осиповський, П. Гулак-Артемовський та ін.

На зах.-укр. землях культурний поступ значною мірою пов’язаний з розвитком

шкільництва. У Відні при церкві св. Варвари 1774 р. був заснований «Barbareum» – семінарія для

уніатського духовенства на доповнення до вже існуючих у Львові та Перемишлі, але сильно

занепалих. У 1784 р. -перенесена до Львова і стала головним навчальним закладом грекокатоликів

Австрійської держави. На Буковині відкрито духовну школу в Сучаві, а в 1827 р. –

богословський ліцей у Чернівцях. У Львові відновив свої заняття університет (1784). Однак,

для українських студентів діяв спеціально створений урядом провізоричний, філософський і

богословський інститут «StudiumRuthemnm (1787-1809), лекції в якому читались українською

мовою, точніше – церковнослов’янською з українською вимовою. Будителями української мови

виступила у 30-х роках«Руська трійця», провідну роль у якому відігравали М. Шашкевич, І.

Вагилевич та Я. Головацький. Подібні гуртки були в Перемишлі, Коломиї, в с. Добряна біля

Стрия і навіть у Відні. Члени їх займалися вивченням минулого українців, збиранням

етнографічних матеріалів та фольклору, утвердженням української мови в церковній та

літературній практиці. Зокрема, зусиллями «Руської трійці» було видано альманах «Русалка

Дністровая».