1.За територіальною ознакою:

— загальнонаціональні (загальнодержавні) — проводяться на території всієї держави;

— місцеві (муніципальні) — вибори до органів місцевого самоврядування.

2.За часом проведення:

— чергові — проводяться в період завершення терміну повноважень виборного органу чи посади;

— позачергові (дострокові) — проводяться в разі дострокового припинення повноважень виборного органу чи посади;

— повторні — проводяться у випадку визнання виборів недійсними чи такими, що не відбулися;

— довибори — проводяться для заміщення посад, що з певних причин стали вакантними, для поповнення складу виборного органу за мажоритарної виборчої системи.

3.За об'єктом обрання:

— вибори до парламенту;

— вибори глави держави;

— вибори до органів місцевого самоврядування.

4.За правовими наслідками:

— дійсні — вибори, що проведені згідно з виборчим законодавством;

— недійсні — вибори, під час яких відбулися порушення, котрі вплинули на результати голосування.

14.2. Демократичні принципи виборів

Для того, щоб народ міг вільно обирати владу, здійснювати контроль за нею, у демократичних державах вибори повинні проходити з дотриманням певних демократичних принципів — засад, на основі яких здійснюються вибори і, відповідно до змісту яких, їх можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.

Демократичні принципи виборів можна поділити на дві групи — базові та додаткові. Базові принципи виборів є загальновизнаними в усьому світі, відповідають міжнародним стандартам та ознакам демократичних політичних режимів. Вони мають бути обов'язково закріпленими на законодавчому рівні, є обов'язковими для всіх видів виборів. До базових демократичних принципів виборів належать:

1. Принцип загальних виборів — участь у виборах мають брати всі громадяни. В історії виборів у різних країнах у різний час встановлювалися виборчі цензи — сукупність умов, що обмежували право участі певних категорій громадян у виборах. Сюди можна віднести майновий, освітній, класовий, статевий, расовий, військовий цензи, ценз дієздатності, ценз осілості тощо. Внаслідок демократизації суспільного життя виборчі цензи трапляються все рідше, хоч деякі з них все ж залишаються актуальними.

2. Принцип рівних виборів — усі громадяни мають брати участь у виборах на рівних засадах. Це забезпечується наданням виборцям однакової кількості голосів, тобто кожний з виборців однаково впливає на результати виборів.

3. Принцип прямих виборів — обрання виборних органів і посад здійснюють безпосередньо виборці, а не певні органи чи делегати.

4. Принцип таємності голосування — контроль за волевиявленням виборців не допускається. Анонімність і таємність голосування призначені для того, аби забезпечити незалежність того, хто голосує, від наслідків його волевиявлення. Тому виборці голосують особисто, без присутності інших людей. Голосування за інших осіб не допускається.

5. Принцип вільних виборів — участь у виборах є добровільною справою громадян, ніхто не може примусити виборця до участі чи неучасті у виборах, а також перешкоджати його вільному волевиявленню.

Поряд із базовими демократичними принципами виборів, є додаткові принципи, які стосуються осіб чи політичних сил, що балотуються до виборних органів чи виборних посад. Серед додаткових демократичних принципів виборчого процесу можна виділити:

1. Принцип вільного і рівноправного висування кандидатів.

2. Принцип гласності та відкритості виборчої кампанії.

3. Принцип рівності можливостей для всіх кандидатів чи політичних партій у здійсненні виборчої кампанії.

4. Принцип свободи агітації.

5. Принцип неупередженості до учасників виборчої кампанії з боку органів влади, установ та організацій.

Лише за умов дотримання всіх демократичних принципів виборчого процесу результати голосування відображатимуть реальне, а не викривлене, волевиявлення громадян.

56виборчі права громадян в україні та механізми їх здійснення

Виборчі права представляють собою один із базових елементів, що

формують конституційний статус особи. У світлі загальносвітових тенденцій

інтеграції різних народів, створення глобальних стандартів правового

положення особистості у демократичному суспільстві, посилення ролі

міжнародних інститутів виборчого права та інших чинників, виборчі права

поступово припиняють бути надбанням громадян конкретної держави, зокрема

це проявляється у формуванні міждержавних представницьких органів та

законодавчому закріпленні прав іноземців обирати та бути обраними до органів

місцевого самоврядування. Перелік виборчих прав досить широкий, він

охоплює не лише конституційну можливість обирати та бути обраним, але й

цілу низку взаємопов’язаних між собою політичних, особистих, соціально-

економічних та інших прав.

Аналізована проблематика досліджується багатьма національними та

іноземними науковцями, зокрема І. П. Голосніченко, О. Л. Копиленко,

В. В. Кравченко, С. Я. Лихова, П. М. Любченко, О. О. Майданник,

О. В. Марцеляк, М. І. Мельник, Ж. М. Пустовіт, О. В. Скрипнюк, В. І. Співак,

М. І. Ставнійчук, О. І. Сушинський, В. П. Тихий, Н. Г. Шукліна зробили суттєві

кроки щодо дослідження питань сутності прав особи і громадянина, зокрема

політичних, а також їх гарантування в Україні. Тим чи іншим аспектам теорії

виборчого права, діяльності виборчих комісій та різноманітним формам захисту

виборчих прав громадян присвячені монографічні роботи російських вчених

С.Д. Князєва, А.В. Іванченка, М.С. Матейковича, Л.А. Киселевої,

В.А. Самсонова та інших.

Незважаючи на усю гостроту зазначеної проблеми, питання сутності

виборчих прав як найважливішого джерела демократизації української

державності, залишаються недостатньо дослідженими. Метою цієї статті є з’ясування сутності виборчих прав громадян, визначення їх основних ознак та

встановлення місця у загальній системі прав і свобод.

Цілісність системи основних прав і свобод людини та громадянина полягає

в тому, що всі права і свободи тісно пов’язані між собою, і втрата одного права

часто тягне втрату інших можливостей обирати міру поведінки. Зокрема, так

можна говорити про можливість участі у виборах і всеукраїнському та

місцевому референдумах тільки за умови, якщо особа є громадянином України,

досягла віку 18 років і яка не визнана судом недієздатною, тобто реалізовано

право на громадянство, дотриманий віковий ценз та наявний критерій правової

дієздатності [9, с. 18]. Система прав і свобод людини та громадянина свідчить

про те, що, з одного боку, передбачає «цілісність і єдність даного явища, а з

іншого, – внутрішню структурну диференціацію складових його частин, тобто

їх відому відокремленість відносно цілого» [2, с. 162].

Традиційно в конституційному праві виділяють два види суб’єктивного

виборчого права – активне і пасивне виборче право, однак Ю.Б. Ключковський

слушно виділяє ще й третій вид – номінаційцне виборче право [4, с. 13], тобто

право висувати кандидатів, яке не збігається з механізмами здійснення

активного і пасивного виборчого права, що, в свою чергу, вимагає забезпечення

й гарантування ще й цього виду суб’єктивного виборчого права.

Розпочати з’ясування місця виборчих прав громадян у загальній системі

прав і свобод особи варто з того, що термін «виборчі права» вживається у

множині, оскільки охоплює цілий комплекс самостійних, але одночасно

взаємопов’язаних один з одним прав і свобод, і протиправне посягання на будь-

яке з них автоматично створює посягання на конституційне право громадянина

обирати та бути обраним, зокрема: