58.Проаналізуйте проблему свідомості в історії філософії.
Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибші сущого та інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини.
Давньогрецька антична філософія інтерпретувала свідомість як нематеріальний феномен і переважно через моральність. Але у вчених представників натурфілософії (Фалеса, Анаксімена, Геракліта), а пізніше у Демокріта, Епікура й Лукреція, душа тлумачилась як породжена матеріальними стихіями. Її надавалися при цьому деякі характеристики розуму.
Середньовічна філософія, в свою чергу, тлумачила свідомість як «душу», в якій віра повинна поєднуватися з аргументами розуму, але пізнання Бога є містичним, ірраціональним. Пізніше, в філософії Тертулліана, віра вже буде протиставлятися розуму, якому відмовляється у спроможності дослідити основи Бога і віри.
В епоху відродження проблема свідомості тлумачиться як інтелектуальна засада могутнього потоку творчості, який притаманний людині. У «Трактаті про безсмертя душі» філософ Помпанацці ставить проблему розумності душі в християнському звучанні. В філософії М. Кузанського і Дж. Бруно розум отримує нові значення . Кузанський вважав, що діалектичним є лише той розум, який спроможний пізнати Бога. За Бруно, можна говорити про Світову душу як здатність матерії утворювати будь-які форми. Він тлумачить душу як таку властивість світу , яка сходить до Мислячого духу. А Світова душа, за Бруно, знаходиться не поза межами світу, а в ньому самому як його власна внутрішня форма.[1, c 98]
Філософія Нового часу розвивається у тотожності з науковим пізнанням. Оскільки наука Нового часу базується на досвіді та експерименті, то більшість філософів цього часу виходять із незалежності розуму від віри й науки від релігії. Починаючи від Гегеля і продовжуючи Декартом, їх інтереси переміщуються в теорію пізнання, логіку та методологію науки. Це означає, що свідомість вперше стає предметом наукового пізнання.
Філософи французького Просвітництва (Вольтер, Ш. Монтеск’є, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій) залишаються механіцистами в тлумаченні походження свідомості. Але внаслідок того, що філософія цього періоду характеризується спрямованістю на вирішення соціальних проблем, свідомість розглядається на рівні співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості. Звідси виникла антиномія: з одного боку, стверджували філософи цього часу, обставини породжують «точки зору» а з іншого – точки зору впливають на матеріальний світ. Розв’язування цієї суперечності з позиції механістичного матеріалізму було неможливим.[3, c 120]
Таким чином, в наступній - німецькій класичній філософії (І. Кант, І. Фіхте, Г. Гегель) проблема свідомості й сама свідомість стає предметом ідеалістичного тлумачення. Але такі інтерпретації свідомості та мислення мали величезне значення для пізнання їх універсальної природи, адже тільки ідеалізм, особливо в його об’єктивній формі, спроможний обґрунтувати природу мислення через універсальні закони і категорії. [1, c 102]
Діалектичний матеріалізм вивів матеріалістичні підстави походження свідомості, використавши теоретичні засади ідеалістичних систем посередників.
Якщо свідомість розглядати з онтологічної точки зору то, свідомість є абсолютним атрибутом матерії – у своєму розвитку матерія не може не дорозвинутись до ідеальної форми само відображення. За великим рахунком, мислимо не ми – нами саму себе мислить об’єктивна реальність, що включає в себе історію та саму людину в усіх її сутнісних проявах . Мислить не мозок людини сам по собі як особливе матеріальне тіло, обґрунтовано стверджував філософ ХХст. Е.В.Ільєнков, - мислить людина за допомогою мозку, який формується як орган, що мислить, лише тоді,коли людина, або дитина займаються особливою формою діяльності. Тому об’єктивно-історичними засадами виникнення свідомості виступає виникнення особливого саморуху матерії, коли - опосередковано, через перетворюючу навколишній світ людську трудову діяльність - вона породжує новий світ, що його Вернадський називав ноосферою