Міжнародне право

ББК 67.312я73 М58

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2 354 від 17 лютого 2005 року)

Рецензенти:

Денісов В.Н., доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Ін ту держави і права ім. В.М. Корецького, член кор. Академії правових наук України;

Висоцький О.Ф., доктор юридичних наук, професор, завіду вач кафедри приватного права юридичного факультету Міжнародного Соломонова університету

Авторський колектив:

БуроменськийМ.В.,докторюридичнихнаук,професор,член корес пондент Академії правових наук України (керівник авторського ко лективу) – розділи 2, 4 (§§ 1–9), 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14; Кудас І. Б., кандидат юридичних наук, доцент – розділ 17;

Маєвська А. А., кандидат юридичних наук – розділи 1 (у співав торстві з Семеновим В. С.), 19; Семенов В. С. , кандидат юридичних наук, професор – розділ 1 (у співавторстві з Маєвською А. А.);

Стешенко В. М., кандидат юридичних наук, доцент (відповідаль ний секретар) – розділ 20 (§§ 1, 7, 8); Тарасов О. В., кандидат юридичних наук, доцент – розділи 3, 9;

Трагнюк О. Я., кандидат юридичних наук – розділ 20 (§§ 2–6); Хорольський Р. Б., кандидат юридичних наук, доцент – розділи 16, 18; Щокін Ю. В., кандидат юридичних наук, доцент – розділи 4 (§§ 10,

11), 6, 12 (§§ 1–6), 15 (§§ 1–4); Шумілов А. С., кандидат юридичних наук – розділи 12 (§ 7), 15 (§ 5).

Міжнароднеправо:Навч.посібник/Заред.М. В. Бу М58 роменського – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.

ISBN 966 667 174 3

Пропонований посібник з міжнародного права розроблений для студентів, які навчаються за спеціальністю «Правознавство». Посібник містить викладення основних тем з курсу навчальної дисципліни «Міжнародне право».

Розрахований на студентів, аспірантів, викладачів юридичних закладів, усіх, хто цікавиться проблемами міжнародного публіч ного права.

Розділ 1

ПОНЯТТЯ Й ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

§ 1

Виникнення і сутність міжнародного права

«…Міжнародне право – це велика юридична споруда, яка дбайливо будувалася людством протягом століть із метою створення і затвердження нормальних впорядкованих відносин між державами…» (з рішення Міжнародного Суду ООН).

Міжнародне право виникло не за бажанням окремих людей, груп, класів тощо, а внаслідок реальних суспільних процесів. Історичний матеріал свідчить, що навіть на ранніх етапах розвитку первісні общини та племена не існували окремо, а були об’єднані неписаними родовими законами. Уже в той час союзницькі зв’язки племен не зводилися лише до турботи про зовнішній захист, а містили й безліч інших норм поведінки, які, закріплюючись із плином часу, при звели до появи права у формі звичаю.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. Виникнувши як спосіб усвідомлення людьми свого мате ріального інтересу, особливо у зв’язку з постійними змінами в міжнародних відносинах, воно вплинуло та про довжує впливати на розвиток держав і народів. Протягом усієї історії людства воно не тільки розвивалося разом зі зміною засобів виробництва, але й певним чином вплива ло на них.

Саме тому міжнародне право має природно об’єктивне значення. Загальною умовою його становлення є не позиції держав, а умови матеріального життя людства у його істо ричному розвитку, взаємовідносини людини з навколишнім

світом, суспільний розподіл праці, виникнення держав тощо. Власне позиція держави також формується у процесі суспільних відносин.

Міжнародне право є категорією надбудови. Але це над будова особливого роду, яка виростає над міжнародними відносинами в повному їх обсязі — економічними, політич ними, воєнними тощо.

§ 2

Визначення міжнародного права

Попри розмаїття існуючих визначень міжнародного пра ва можна виділити загальне: міжнародне право — особли ва правова система, яка складається із принципів і норм, що регулюють відносини між його суб’єктами.

Але міжнародне право не тільки сукупність принципів і норм, адже сама ця сукупність є нормативним відображен ням міжнародної форми правосвідомості. Міжнародно пра вові норми відбивають складний процес взаємодії держав, постійного перетворення суспільних відносин. Право свідомість, що складається на їх основі, знаходить відобра ження в міжнародному праві, яке відповідає об’єктивним факторам суспільного розвитку. Не розсуди юристів, нау кових установ чи держав, а реальні суспільні потреби, сам об’єктивний процес світового розвитку в усіх його проявах є причиною існування та розвитку міжнародного права як об’єктивної реальності. Об’єктивні умови визначають зміст тієї чи іншої норми права.

Закінчення другого тисячоліття нової ери в історії люд ства співпадає з початком нового етапу розвитку міжна родного права. У 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прий няла резолюцію 44/23 «Десятиріччя міжнародного права ООН», яка підкреслює внесок ООН у сприяння «більш широкому прийняттю та повазі до принципів міжнарод ного права» і заохочення «прогресивного розвитку міжна родного права та його кодифікації». Визнано, що на цьо му етапі необхідно зміцнювати верховенство права в міжнародних відносинах, для чого слід сприяти його вив

ченню, поширенню та більш широкому визнанню. Період 1990—1999 років був проголошений ООН десятиріччям міжнародного права, протягом якого мало відбутися по дальше зростання ролі міжнародно правового регулюван ня в міжнародних відносинах.

Закономірності розвитку міжнародного права у принципі відповідають закономірностям міжнародних відносин. На останні впливають різні об’єктивні та суб’єктивні чинни ки: рівень економічного розвитку держав, суспільна мораль і моральність, національні інтереси, екологія, поява гло бальних проблем, науково технічний прогрес тощо. Форму ючись під впливом міжнародних відносин, міжнародне пра во активно впливає на них, причому його роль постійно зро стає та висувається на перший план.

Таким чином, міжнародне право — це особлива систе2

ма юридичних норм і принципів, що регулюють міжвладні міжнародні відносини та висловлюють узгоджену позицію учасників цих відносин, обумовлену дією закономірностей міжнародних відносин на певному етапі розвитку цивілі2 зації, шляхом встановлення взаємних прав і обов’язків.

§ 3

Функції міжнародного права

Міжнародне право виконує в міжнародних відносинах такі функції:

—координуючу функцію — полягає в тому, що за допо могою його норм встановлюють правила поведінки, які є стандартами для всіх держав у їх взаємовідносинах, щоб взаємодіяти сприяючи, а не заважаючи одна одній;

—регулюючу функцію — полягає в тому, що в нормах і загальновизнаних принципах держав закріплюються пра вила, без яких неможливе їх спільне існування та спілку вання;

—забезпечувальну функцію — полягає в тому, що міжнародне право містить норми, які спонукають держави дотримуватись певних правил поведінки як у мирний час, так і в період війни;

— охоронну функцію — полягає в тому, що міжнародне право закріплює механізми, які захищають законні права й інтереси держави та дозволяють спільно (колективно) ка рати порушників.

§ 4

Характеристика міжнародного права

Міжнародне та національне (внутрішнє) публічне право має деякі суттєві спільні риси, завдяки яким ці дві різні системи норм і принципів визнаються правовими: норми міжнародного та національного публічного права забезпе чені юридичною силою, тобто їх виконання гарантоване авторитетом і силою держав, які діють індивідуально чи колективно.

Нормам і принципам міжнародного та національного публічного права властиві:

—чітка визначеність;

—додержання певної форми висловлення (forma legalis, formaessentialis,щоїхвстановилиюристиСтародавньогоРиму);

—виконання усталеної процедури ухвалення та набут тя чинності;

—забезпечення виконання норм засобами відновлення права та приборкання свавілля (ubi jus, ubi remediam — «де право, там і засоби його захисту»).

Однак міжнародне право має низку особливих характе ристик, які роблять його цілком відмінним від національ них правових систем, пов’язаних з існуванням сучасної дер жави та її апарату. Сучасна держава зосереджується на ви користанні сили, встановлюючи на її застосування державну монополію, утримує постійну армію та порівня но ефективний апарат управління.

На відміну від внутрішньодержавного права міжнарод не право — це горизонтальна правова система, якій не вла стиві верховна влада, зосередженість на застосуванні сили та розподіл трьох основних функцій, які зазвичай покла дені на державні органи влади (правоутворення — законо давчі органи, прийняття рішень на підставі права — суди,

правозастосування — адміністрація, поліція, армія). Гене ральна Асамблея ООН не є світовим законодавчим органом, Міжнародний Суд ООН може діяти лише на підставі згоди держав на його юрисдикцію, а правозастосовча діяльність Ради Безпеки ООН обмежена і юридично, і політично. Але держава, що порушує міжнародне зобов’язання, відповідає за протиправну дію перед потерпілою державою або, за пев них обставин, перед усім міжнародним співтовариством. Потерпіла держава може вчинити міжнародний позов, звер нувшись до третьої сторони як до посередника або вдавшись до арбітражних чи судових процедур. Але домінує в міжна родному праві самозахист держав у разі порушення їхніх прав, коли припустимість самозахисту фізичних осіб в на ціональних правових системах значно обмежена.

Міжнародному праву колізія сили та права, політики притаманна більшою мірою, ніж внутрішньодержавному. Зростання глобальної взаємозалежності та зацікавленості держав у раціональному регулюванні їхніх відносин на підставі взаємності посилили значення міжнародного пра ва в упорядкуванні та структуризації міжнародної системи. Через це спори між державами зазвичай супроводжуються посиланнями на міжнародне право.

Більшість держав діють відповідно до принципів і норм міжнародного права навіть за відсутності процедури при мусового врегулювання спорів і централізованого органу правозастосування.

Міжнародне право як горизонтальна система діє інакше, ніж централізована система національного права, і ґрун тується на засадах взаємності та консенсусу, а не пануван ня, слухняності та примусу до виконання, бо ця система створена для зовнішніх відносин суверенних держав й інших суб’єктів. На практиці держави визнають норми міжнародного публічного права юридично обов’язковими, оскільки вони сприяють усуненню труднощів та невизна ченості в міжнародних відносинах.

Особливостями міжнародного права, які відрізняють його від національного, є:

1. Порядок нормотворчості. Норми та принципи міжна родного права поступово формуються та належним чином

закріплюються основними суб’єктами цього права — суве ренними державами. Учасники міжнародних відносин, які не погодилися визнавати ці норми правовими, не вважають ся юридично зобов’язаними діяти відповідно до диспозиції цих норм, якщо тільки останні не є нормами jus cogens. Так, ядерні випробування, проведені у травні 1998 р. в Індії та Пакистані, не можна кваліфікувати як порушення Догово ру про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., оскільки ці країни не були учасниками цього договору ні як ядерні, ні як без’ядерні держави. Норми національного права встанов люються уповноваженим законодавчим органом держави. Усі суб’єкти національного права (фізичні та юридичні осо би) незалежно від своєї особистої оцінки доцільності цих норм зобов’язані додержуватися прав і виконувати обов’яз ки, встановлені цими нормами. У міжнародному праві зако нодавчого органу, який стоїть над державами, взагалі не існує, тому нормативні джерела міжнародного права утво рюються державами на основі згоди його суб’єктів.

2.У системах національного права діє принцип обов’яз кової юрисдикції, згідно з яким позивач передає спір на судовий розгляд незалежно від волі відповідача. У міжна родному праві діє принцип факультативної юрисдикції. Той чи інший засіб мирного врегулювання (переговори, міжна родний арбітраж, медіація, міжнародний суд тощо) сторо ни обирають на основі взаємної згоди.

3.Основні суб’єкти національного права — фізичні та юридичні особи, яким притаманні правоздатність і дієздат ність. Ці особи перебувають під владою та виконують зако ни держави. Основними суб’єктами міжнародного права є суверенні держави, які в силу своєї суверенності наділені вищою владою. Відносини держави й індивіда у сфері націо нального права — це відносини влади та підвладного; відно сини між суверенними державами — міжвладні, а не підвладні. Відносини між державами — суб’єктами, які наділені найвищою владою, — предмет регулювання міжна родного права.

Над суб’єктами міжнародного права не існує владної структури, яка могла б встановити обов’язкові для них пра вила поведінки та забезпечувати їх виконання. Над держа

вами, які вступають у відносини в тій чи іншій сфері, не існує ніякої наддержави чи іншої публічної влади, якій за конодавча, виконавча чи судова влада незалежної держави була б підпорядкована. Навіть рішення та резолюції ООН без згоди незалежної держави для неї не обов’язкові.

4.Суверенна (найвища) влада держави діє в межах її те риторії та здійснюється її державними органами. Дія націо нальних законів може поширюватися за межі її території,

утому числі на її громадян, які тимчасово чи постійно пе ребувають на території іноземної держави, але застосуван ня засобів владного примусу на іноземній території заборо няє і національне, і міжнародне право. Норми міжнародно го публічного права — регулятор міждержавних відносин.

5.Додержання норм національного права забезпечує спеціальний апарат державного примусу. Додержання норм міжнародного права здійснюється шляхом застосування засобів індивідуального (силами держави, права якої пору шено) або колективного примусу, межі та форми якого ви значені принципами та нормами міжнародного права.

Таким чином, можна констатувати, що в сучасному світі існують дві взаємозалежні системи права: право внутрішнє, яке обіймає системи національного права окремих держав, і міжнародне право, обов’язкове до виконання всіма держа вами — суб’єктами та творцями цього права. Системи внут рішнього права багатьох сучасних держав не відповідають міжнародним стандартам. Але, певна річ, мають місце і проникнення, і взаємовплив принципів і норм цих систем одна на одну.

§ 5

Сучасний стан міжнародного права

Міжнародне право має за мету обмежити право держави на ведення війни та перетворити координацію дій суверен них держав на систему співробітництва та досягнення взає мної вигоди. Концепція міжнародно правового співробіт ництва виникла у зв’язку із двома іншими головними кон цепціями — jus cogens і міжнародного суспільного порядку, —

що ґрунтуються на принципах і нормах міжнародного пра ва, юридична сила яких вища, ніж в інших норм. Відбувся перехідвідспівіснуваннядержавдоспівробітництваміжними— з метою не лише досягнення міжнародного миру та безпе ки, а й сприяння здійсненню соціальних і політичних ідей, що виражається в поширенні міжнародних всесвітніх і ре гіональних організацій у різних галузях.

Ще однією особливістю сучасного міжнародного права є визнання окремого індивіда. Раніше фізичну особу вважа ли скоріше об’єктом міжнародних правил, ухвалених суве ренними державами. Зараз підвищується статус людини в міжнародному праві, що проявляється в розвитку правових норм захисту інтересів біженців, кодифікації прав людини на світовому та регіональному рівнях і прогресі міжнарод ного права у збройних конфліктах.

Відродження націоналізму, виникнення етнічних конфліктів і громадянських війн призвели до підвищення активності Ради Безпеки ООН. Постало питання про «гу манітарні та демократичні інтервенції», тобто інтервенції проти «незаконних режимів» на підтримку або установлен ня демократичної системи управління в іншій державі, бо між демократією й ефективною гарантією прав людини є необхідний структурний зв’язок.

Відбувається становлення права міжнародного співтова риства, відмінною рисою якого є підвищена увага до забез печення інтересів цього співтовариства.

Спостерігається зміна механізму створення норм загаль ного міжнародного права. Їх створює міжнародна спільно та, тобто представницька більшість держав. З’явилися зо бов’язання, на участь у забезпеченні дотримання яких ма ють право всі держави.

Удосконалено механізм реалізації норм міжнародного права як на інтернаціональному, так і на національному рівні. Істотно поглибилася взаємодія міжнародного та на ціонального права, без чого неможливе їх функціонування.

Винятково важливим є затвердження в міжнародному праві принципу демократії, згідно з яким лише держава, що відповідає загальноприйнятим стандартам демократії, може бути повноправним членом міжнародного співтовариства.