І. О. Ситник С. І. Климнюк М. С. Творко

Мікробіологія,

ВІРУСОЛОГІЯ,

_{ІМУНОЛОГІЯ}

Допущено Міністерством охорони здоров'я України

як підручник для вищих медичних навчальних

закладів І-ІІ рівнів акредитації

Тернопіль

« Укрме дкнига »

1998

■

УДК 579 (075.8)

1.0. Ситник, СІ. Климнюк, М.С. Творко

Мікробіологія, вірусологія, імунологія: Підручник.^- Тернопіль: Укр-медкнига, 1998. - 392 с: 104 мал. І5ВК 966-7364-03-8

Матеріал підручника викладено відповідно до навчальної програми з курсу мікробіології, вірусології та імунології. У ньому відображені новітні досягнення з морфології, ультраструктури, класифікації та номенклатури, генетики, фізіології та екології мікроорганізмів. На сучасному науковому і методичному рівнях розгля­нуто вчення про інфекцію та імунітет, наведені основні принципи хіміотерапії ін­фекційних хвороб. Подана коротка характеристика патогенних бактерій і вірусів.

До окремих розділів підібрані матеріали до практичних занять і об'єм лабора­торної самостійної роботи, питання для самоконтролю та ситуаційні задачі, що сприятиме більш глибокому засвоєнню матеріалу.

Для студентів вищих медичних навчальних закладів І—II рівнів акредитації.

ТиГіл. І!. Мил. 104. Бібліогр.: 66 назв.

І' і' ц є н :і г її т и: завідувач кафедри мікробіології, вірусології тм Імупп.чот Иіішицького медичного університету ім. М.І. Пирогова, «кпдрмік Л11 ішіцої школи України, Заслужений діяч науки і техніки, професор/'/(', Надій, ншіідунач кафедри клінічної імунології, алергології ти ендокринології Ііукоііиисьісої державної медичної академії, акаде­мік Академії ішціоїш.ііііііого прогресу України, професорІ.Й. Сидор-чук, ііик.міідпч мікробіології вищої категорії Київського медичного училища № 1 ■//./. Жицька, викладач мікробіології вищої категорії Вінницького медичного коледжу ім.Д.К. Заболотного, кандидат медичних наук Л.І. ІІпп.

I8вn 966-7364-03-8

■

Передмова

*=ч

•'■ ■

.-Із часу виходу третього видання "Підручника медичної мікробіо­логії" для медичних училищ (А. Сутін і співавтори) минуло понад сорок років. За цей період мікробіологічна наука збагатилася новими досягненнями, особливо такі її розділи, як генетика й екологія бак­терій, класифікація і номенклатура мікроорганізмів, імунологія, хіміотерапія інфекційних хвороб. Бурхливого розвитку зазнала віру­сологія, фундаментально досліджена роль багатьох видів вірусів у інфекційній патології людини й розвитку різноманітних онкологічних процесів. Відкриті нові збудники бактеріальних, грибкових і вірусних хвороб. Запропоновані й успішно використовуються нові вакцинні та імунологічні препарати для специфічного лікування і профілактики багатьох заразних хвороб, досконало розроблені сучасні методи їх лабораторної діагностики. Затверджені нові навчальні плани і програми з врахуванням досягнутих успіхів у окремих розділах бактеріології, імунології та вірусології.

Даний підручник написано в повній відповідності з навчальними планами та програмами для медичних сестер, фельдшерів, акушерок і ліцеїстів. Об'єм навчального матеріалу різних розділів зумовлений кількістю годин, відведених на його засвоєння.

У розділах, що включають загальну мікробіологію, імунологію та вірусологію, відображено сучасні дані про класифікацію, морфологію, фізіологію та генетику мікроорганізмів, методи їх культивування й ідентифікації, стерилізації та дезинфекції, вчен­ня про інфекцію та імунітет, антибіотики і хіміотерапевтичні препарати, описано значення мікроорганізмів у кругообігу речовин у природі, створенні й збереженні екологічної рівноваги на планеті, висвітлена роль сучасної біотехнології та генної інженерії у виготовленні профілактичних, лікувальних і діагностичних препаратів. Також стисло викладені сучасні мікроскопічні,

З

бактеріологічні, вірусологічні, серологічні, імунологічні, алергічні та біологічні методи дослідження, пояснено їх пріоритетне та конкретне використання в лабораторній практиці.

Розділ із спеціальної мікробіології та вірусології містить сучасні дані про збудників інфекційних хвороб, їх морфологічні, біологічні та антигенні властивості, токсиноутворення і патогенез для експери­ментальних тварин, методи лабораторної діагностики захворювань, специфічне їх лікування і профілактику.

Усі назви мікроорганізмів подаються відповідно до міжнародної системи та номенклатури, наведеної в "Вег§еу'з тагшаї оі зузіет-аШ: Ьас1егіо1о§у" (1986).

Усі критичні зауваження і побажання щодо покращання наступ­них видань підручника будуть прийняті авторами із щирою вдяч­ністю.

Частина І. ЗАГАЛЬНА МІКРОБІОЛОГІЯ

Розділ 1. ІСТОРІЯ МІКРОБІОЛОГІЇ

Предмет і завдання мікробіології

Мікробіологія (від тікгоз - малий, Ьіоз - життя і 1о§оз - вчення) -наука, яка вивчає найдрібніші живі істоти, названі мікроорганізмами. Об'єктами вивчення мікробіології є бактерії, рикетсії та віруси, гри­би, найпростіші. Вона вивчає їх форму, будову й ультраструктуру (морфологію), біохімічну активність і закономірності життєдіяльності (фізіологію), спадковість і мінливість (генетику), роль у кругообігу речовин у природі, підтриманні екологічної безпеки, у виникненні й розповсюдженні інфекційних хвороб серед людей, тварин і рослин (мікробну екологію).

Мікроорганізми надзвичайно широко розповсюджені в природі. Вони буквально всюдисущі й супроводжують людину від народження до самої смерті. Щодня, щогодини ми поглинаємо велику кількість мікробів разом з їжею, водою, повітрям. На шкірі людини, в її ро­товій, носовій порожнинах, кишечнику живе і проявляє свою діяль­ність безліч мікроорганізмів. У величезних кількостях їх знаходять у землі, воді, повітрі, причому на всіх широтах, на всіх материках і континентах. Світові запаси вугілля і нафти, величезні поклади руд, сірки, селітри - все це результат діяльності мікробів. Вони знач­ною мірою обумовлюють урожайність полів. Випікання хліба, виготовлення молочних продуктів, вина, пива, спирту, оцту, ацето­ну, обробка шкіри та хутра можливі завдяки успішному викорис­танню мікроорганізмів. Отже, вони приносять значну користь людству.

Серед величезної кількості мікроорганізмів є й такі, що несуть смерть людям, тваринам і рослинам. Для них не існує будь-яких географічних і державних кордонів. Викликані ними захворювання часто розповсюджуються з разючою швидкістю. Епідемії чуми й холери, віспи й грипу, кору й дифтерії часом захоплювали цілі ма­терики і навіть приголомшували весь світ. Були часи, коли вони забирали більше людських жертв, ніж найбільш страшні та спус­тошливі війни. Тільки під час епідемії чуми у 14 столітті в Європі

5

загинуло понад 25 млн чоловік і 35 млн - в Азії. Вона ввійшла в історію культурних народів під назвою "чорна смерть" і була найжорстокішою з усіх описаних епідемій. Незліченними є жертви жовтої гарячки, малярії, туберкульозу, лепри, висипного тифу, гепатитів, сифілісу та інших хвороб. А сьогодні людству з неймовірною силою і швидкістю загрожує СНІД (синдром набутого імунодефіциту).

Отже, мікроорганізми відіграють важливу роль як в житті лю­дини, так і в діяльності лікаря, фельдшера та медичної сестри.

Медична мікробіологія вивчає систематику, номенклатуру й кла­сифікацію найбільш відомих хвороботворних мікроорганізмів. Ве­ликими й важливими її розділами є вчення про генетику, інфекцію, імунітет, антибіотики та інші хіміотерапевтичні препарати. Вона розробляє сучасні методи бактеріологічних, вірусологічних та імуно­логічних досліджень і їх використання при лабораторній діагностиці інфекційних хвороб, застосування вакцин, імунологічних препаратів та еубіотиків для їх специфічного лікування і профілактики.

Крім медичної мікробіології, успішно розв'язуються і проблеми за­гальної мікробіології, адже мікроорганізми відіграють важливу роль у біосфері нашої планети, кругообігу речовин у природі, в підтриманні життя на землі. Саме мікроби складають основні ресурси людства в отриманні штучного білка, амінокислот, ферментів, вітамінів, гормо­нальних препаратів та інших цінних речовин, що успішно використо­вуються в деяких видах промисловості, клінічній медицині.

Бурхливий розвиток мікробіології, вірусології та імунології ство­рив важливі передумови для становлення й швидкого формування нових сучасних напрямків - біотехнології, молекулярної біології, генної інженерії. Завдяки цьому мікробіологічна промисловість одер­жала можливість випускати ряд біологічно активних речовин, бакте­рійних та імунних препаратів, з допомогою яких можна досить ефективно та швидко діагностувати, лікувати й попереджувати ви­никнення багатьох інфекційних хвороб.

Особливо швидко й успішно розвивається наука про віруси. Вста­новлено, що основну масу заразних хвороб викликають саме вони. Спричиняючи масові, а часом глобальні вірусні інфекції, такі як грип, гепатити, ентероколіти, СНІД, вони не тільки завдають великої шкоди здоров'ю людей, а й призводять до величезних втрат в еко­номіці. У зв'язку з цим особливо пріоритетним є проведення фун­даментальних досліджень в галузі вірусології, спрямованих на розробку сучасних методів експрес-діагностики, лікування й

профілактики найбільш поширених і небезпечних для життя вірус­них інфекцій.

Відповідно до зростання запитів науки та практики, пройшла диференціація мікробіології на окремі наукові дисципліни. В наші дні ними стали загальна, промислова, ветеринарна, санітарна, сільсько­господарська, медична мікробіологія. Набувають значення самостійних харчова й водна мікробіологія та вірусологія. У зв'язку з освоєнням космосу виникла космічна мікробіологія, яка вивчає зміни земних мікробів у космічному просторі, а також нормальної мікрофлори космонавтів.

Які ж основні досягнення й завдання мікробіологічної науки сьогодні? Які перспективи її розвитку в майбутньому?

За останні кілька десятиліть мікробіологія має величезні досягнення. Запропоновано високоефективні вакцини - дифтерійну, туляремій­ну, поліомієлітну, корову, паротитну, проти жовтої гарячки та ін. У глобальному масштабі переможено віспу. Медицина досягла знач­них успіхів у лікуванні інфекційних хвороб антибіотиками, сульфа­ніламідними та нітрофурановими препаратами. Лікарі мають можли­вість успішно боротися з такими хворобами, які в минулому давали високу смертність (чума, холера, туберкульоз, ботулізм, сибірка, дифтерія, скарлатина, сепсис, пневмонія тощо). Велика заслуга в цьому і вчених-мікробіологів.

Бурхливими темпами розвивається вірусологія, генетика бактерій і вірусів. Відкрито збудники багатьох вірусних інфекцій, є великі успіхи в культивуванні вірусів на культурах клітин, фундаментально досліджено механізм взаємодії вірусів з клітиною - центральну проб­лему вірусології. Це дало змогу вивести такі штами бактерій і ві­русів, на основі яких отримано нові біологічно активні речовини, діагностичні та лікувальні препарати (моноклональні антитіла, інтер­ферони, інтерлейкіни, вакцини другого й третього поколінь тощо). Але найбільшого прогресу досягла сучасна імунологія. Сьогодні ство­рена загальна імунологічна концепція, яка об'єднала інфекційний і неінфекційний розділи імунології, досліджено центральні та перифе­ричні органи імунної системи, сформульована й одержала всесвітнє визнання клонально-селекційна теорія імунітету.

І все ж окремі інфекційні хвороби ще мають значне поширення. Нині щорічно реєструється понад 1 млрд респіраторних і кишечних інфекцій. Кожного року від туберкульозу на планеті помирає більше З млн чоловік, від кору - понад 1 млн дітей. Знову зареєстровані

6

7

спалахи холери, дифтерії, лептоспірозів. Такі глобальні вірусні ін­фекції як грип, епідемічний гепатит, СНІД являють серйозну загрозу для здоров'я людей. На жаль, ми ще не маємо надійних засобів по­передження цих захворювань. Виготовлення ефективних вакцин проти грипу, гепатитів і СНІДу - надзвичайно актуальна проблема мікро­біологічної науки.

Важливого значення набуває розробка автоматизованих методів лабораторної діагностики інфекційних хвороб. Необхідно також удосконалювати світові стандарти оцінки активності антибіотиків. Значні зусилля потрібно спрямувати на вивчення ролі вірусів у етіології злоякісних пухлин.

і

Історичний нарис розвитку мікробіології

Мікробіологія, як і будь-яка інша наука, має свою історію. Багато тисячоліть налічує історія людської культури. Вже в творіннях ста­родавніх цивілізацій - єгипетської, вавілонської, грецької, римської, китайської - знаходимо зародки біологічних наук, початки наївних, примітивних, але досить конкретних медичних знань. Отже, спра­ведливо вважають, що медицина така ж стара, як і саме людство. Мікробіологія ж є порівняно молодою наукою. Вона налічує трохи більше 100 років. Однак ще задовго до відкриття мікробного світу людям були відомі процеси, що викликали мікроорганізми (скисання молока, випікання хліба, виготовлення вина, спирту і т.п.). Пізніше стали запідозрювати, що і заразні хвороби також спричиняють невидимі живі агенти.

В наукових працях знаменитих лікарів рабовласницької епохи -Гіпократа, Варрона, Цельсія і Галена - була висловлена гіпотеза про існування живого контагія (сотядішп уіушп). У середньовіччі цю ідею значно розвинув італійський лікар, поет і філософ Джіроламо Фракасторо (1478-1553). Він описав кілька способів передачі заразних хвороб: через безпосередній контакт, через заражені предмети, через повітря (на відстані). Але все це були лише припущення, вірогідні здогадки, хоча й геніальні. Адже в ті часи живих мікроога-нізмів ще ніхто не бачив.

Розвиток мікробіології як науки тісно пов'язаний з мистецтвом шліфування скла й алмазів та виготовленням перших мікроскопів (3. Янсен, 1590; Г. Галілей, 1610; Р. Гук, 1665).

Першим дивовижним мисливцем за мжро-бами, який заглянув у цей таємничий невидимий світ живих істот, був голландський торговець по­лотном, сторож судової палати Антоній Левенгук (1632-1723). У вільний від роботи час він шліфу­вав лінзи, виготовляв з них лупи, які давали збільшення в 300 разів. Годинами просиджуючи зі своїми лупами та розглядаючи все, що потрап­ляло під руки, Левенгук на 41 році життя почав робити дивовижні відкриття. Він вперше описав еритроцити, сперматозоїди, будову м'язів, за­малював справжніх живих мікробів, їх основні форми. І досить швидко науковий світ з великим подивом дізнався про відкриття голландця. Свої спостереження Левенгук описував у спеціальних листах, які регулярно протягом 50 років відсилав до Лондонського наукового товариства, на чолі якого стояв тоді знаменитий Роберт Гук. Всього було відправлено 120 таких листів. Здивування, яке викликали листи Левенгука, було дійсно величезним. Вони відкрива­ли новий, фантастичний, ніким небачений і незнаний світ живих істот. Сам Левенгук називав їх "живими звірятами" і писав, що в роті людини їх більше, ніж людей у всьому англійському королівстві. Ці чудові відкриття неука-природознавця послужили тим зарод­ком, з якого пізніше виросла й сформувалася наука про бактерії. Саме з того часу і починається перший, морфологічний, період в історії розвитку мікробіології.

Однак, користуючись примітивними мікроскопами тих часів, важ­ко було встановити різницю між окремими видами бактерій. Осново­положник наукової систематики живих організмів Карл Лінней навіть взагалі відмовився їх класифікувати і дав їм загальну назву "хаос". Значний вклад у вивчення мікроорганізмів і їх систематику вніс Мартин Тереховський, який вперше застосував експериментальний метод для вивчення умов розмноження мікробів і впливу на них різноманітних факторів. Серйозна спроба провести суто наукову систематику бактерій належить датському натуралісту Отто Мюл-леру. Він описав 379 видів інфузорій та мікробів. Ще більш чітку й повну класифікацію створив Філіп Еренберг, який вперше ввів такі терміни як "бактерія", "спірила", "спірохета". В наш час всі мік­робіологи світу користуються класифікацією Дейвіда Бергі (Вег§еу'й Магшаї оі зузїетаїіс Васїегіоіоду, 1986).

8

9

У другій половині 18 століття в галузі природознавства були досягнуті великі успіхи. Остаточно утвердилась клітинна теорія будо­ви живих організмів. Бурхливими темпами розвивалася і мікроскопіч­на техніка. З'явилися складні об'єктиви, а на початку 19 століття -перші ахроматичні мікроскопи.

Однак, мікробіологія як самостійна наука роз­ вивалась ще досить повільно. Навіть велике від­ криття англійського сільського лікаря Едуарда Дженнера (1749-1823) не дало помітного впливу на розвиток мікробіології. Він підсумував 25-річ- ний досвід своїх спостережень, що люди, які перехворіли коров'ячою віспою, ніколи потім не хворіють натуральною людською віспою. У 1796 році Дженнер прищепив коров'ячу віспу восьми­ річному Джеймсу Фіпсу, взявши для цього вміст Е. Дженнер пухирців з руки доярки, хворої на коров'ячу

віспу. Через 6 тижнів Дженнер прищепив Фіпсу натуральну людську віспу, але він не захворів. Через 4 місяці Дженнер повторно заразив його людською віспою і знову безрезультатно. Хлопчик став несприй­нятливим до цієї тяжкої хвороби. Після 23 аналогічних щеплень Дженнер надрукував статтю "Дослідження причин і дій коров'ячої віспи" (1798). Ця робота стала великою віхою у становленні імунології. З неї власне і починається розвиток імунології як науки. Вона пока­зала можливість штучного відтворення імунітету до однієї з найпо­ширеніших у той час хвороби. Метод Дженнера настільки переконли­во показав велику користь щеплень коров'ячої віспи, що вони швидко поширились по всьому світу. Протягом двох років було щеплено 100 тис чоловік. У 1802 році англійський парламент виділив Дженнеру від імені народу нагороду в 10 тис, а через 5 років - 20 тис фунтів стерлінгів. І Дженнер здобув всесвітню відомість і славу.

Дослідження і ідеї Дженнера справили величезний вплив на лі­карське мислення наступних поколінь. Але емпіричний у своїй основі метод Дженнера більше 1.00 років залишався нерозгаданим. І тільки Луї Пастер, узагальнивши факти отримання ослаблених культур бактерій і використання їх для запобіжних щеплень, перетворив ці досліди в струнку теорію атенуації мікроорганізмів. На честь Джен­нера Пастер назвав ці ослаблені культури мікробів вакцинами (від уасса - корова).

У другій половині 19 століття мікробіологія міцно утверджується як самостійна наука. Для цього склалися всі необхідні умови. Промис­ловий капіталізм досяг високого ступеня розвитку. Це викликало значний прогрес технічних і природничих наук. Накопичилось багато розрізнених фактів про мікроорганізми. Були відкриті й описані перші збудники інфекційних хвороб, встановлені та вивчені збудники деяких технологічних процесів. І все ж, щоб заснувати нову науку, створити дійсно гармонійне вчення, необхідно було всі ці розрізнені факти привести до єдиної стрункої системи. Але така проблема під силу тільки геніям. Такий геній прийшов. Його подарувала людству Франція. Це був знаменитий французький вчений Луї Пастер (1822-1895). Він узагальнив весь накопичений науковий матеріал, провів його через горнило точних експериментів

Ші і не тільки вказав шляхи, а й заклав міцний фундамент для розвитку мікробіології як науки. Хімік за освітою, вчений із світовим іменем, і Луї Пастер створив медичну мікробіологію не 11 будучи лікарем. Він почав глибоко вивчати фізіо- л. Пастер логію і біохімію мікроорганізмів, поклавши цим

початок другому, фізіологічному періоду, в історії мікробіології.

У той час на півдні Франції, де виробляють відомі у всьому світі французькі-вина, раптом з'явились "хвороби вина та пива", тобто скисання цих напоїв. Пастер уже був відомий своїми працями з проблем бродіння. Природньо, що винороби звернулися до нього за допомогою. І Пастер блискуче вирішив цю проблему. Він встановив, що псування вина відбувається від проникнення в чани для бродіння сторонніх мікробів - збудників оцтово-кислого бродіння. Вчений запропонував прогрівати вина при 70 °С, щоб убити "дикунів-мік-робів". Цей спосіб дістав назву пастеризації, який і сьогодні широко використовується у виноробній та харчовій промисловості. Поряд з цим Пастер довів, що кожен тип бродіння і гниття викликається своїм власним мікробом. Отже була встановлена не тільки мікробна природа цих процесів, а й їх специфічність. Важливе значення мали його дослідження про самовільне зародження життя на землі. Простими й переконливими експериментами він довів, що в лабора­торних умовах бактерії розмножуються тільки від бактерій, а само­вільне їх зародження неможливе.

10

11

Пастер першим запропонував вирощувати мікробів на штучних живильних середовищах. Він також встановив, що заразні хвороби викликають мікроорганізми та що кожне захворювання має свого специфічного збудника. У процесі вивчення етіології інфекційних хвороб він зробив ще одне важливе відкриття - розробив принципи й методи ослаблення хвороботворних мікроорганізмів. При введенні таких ослаблених культур в організм, вони викликають не захво­рювання, а тільки легку реакцію, в результаті якої виробляється імунітет. Використавши цей метод при курячій холері, сибірці й сказі, Пастер отримав неймовірно позитивні результати. Саме зав­дяки його відкриттям виникло й успішно розвивається вчення про антисептику й асептику, без яких немислима сучасна хірургія.

Заслуги Пастера перед людством величезні. Можна без перебіль­шення стверджувати, що найважливіші етапи розвитку мікробіології тісно пов'язані з його іменем. Він довів величезну роль мікроорганізмів у загальній економіці природи, кругообігу речовин і енергії на пла­неті, з'ясував їх роль в інфекційній патології людей і тварин, розро­бив методи їх вивчення і відкрив основні шляхи боротьби з інфекцій­ними хворобами. Всі наступні відкриття в мікробіології лише доповню­вали, але не змінювали геніального вчення Пастера. Вдячне людство завжди буде шанувати пам'ять великого французького мікробіолога. Після його смерті на зібрані від людей в Парижі кошти відкрито науково-дослідний інститут мікробіології (Пастерівський інститут), який і тепер є одним з найбільших і найавторитетніших центрів мікробіологічної науки.

Дуже плідною для розвитку особливо медичної мікробіології була наукова діяльність знаменито­го німецького ученого Роберта Коха (1843-1910). Сучасник Пастера і його послідовник, Кох провів класичні дослідження з етіології сибірки, тубер­кульозу й холери, завдяки чому ввійшов в історію як один з основоположників сучасної мікробіології. На початку його маленька лабораторія була влаш­тована в кімнаті для прийому хворих, а єдиними лабораторними тваринами були миші, яких він ловив сам. Пізніше вчений заснував Інститут ін­фекційних хвороб у Берліні (1891) і став його директором. До Коха в цей інститут їхали на навчання і вдосконалення мікробіологи з багатьох країн світу.

Кох вперше виділив чисту культуру збудника сибірки. У 1878 р. з цих питань надрукована його робота, яку оцінено як дійсно вищий взірець наукової творчості. Він блискуче розробив методи вирощу­вання і виділення чистих культур бактерій на щільних живильних середовищах (желатин, зсіла сироватка), що мало вирішальне зна­чення для подальшого прогресу в лабораторній діагностиці інфекцій­них хвороб. Він ввів у мікробіологічну практику метод забарвлення бактерій аніліновими барвниками, метод "висячої краплі" для вивчен­ня рухливості мікробів, імерсійну систему, конденсор Аббе й мікро-фотографування. Ним запропоновано апарат для стерилізації жи­вильних середовищ, які не витримують високої температури а також методи дезинфекції.

Світового значення набуло відкриття Кохом збудника туберкульозу (1882), за яке він отримав Нобелівську премію (1885). Він також запропонував препарат для лікування цього захворювання - туберку­лін, який, на жаль, виявився неефективним. У наш час туберкулін вживають для постановки алергічної проби Манту при діагностиці туберкульозу.

У 1883 році був надрукований ще один класичний твір Коха -про збудника холери. Цей видатний успіх випав на долю вченого під час спеціальних наукових експедицій для вивчення епідемій холери в Єгипті та Індії.

Одна з величезних заслуг Коха полягає в тому, що він створив світову школу бактеріологів, які відкрили багатьох збудників інфекцій­них хвороб. К. Еберт і Г. Гаффкі виділили збудника черевного тифу (1880-1884), Е. Клебс і Ф. Леффлер - паличку дифтерії (1883-1884), А. Ніколаєр - бацилу правця (1884), Т. Ешеріх - кишкову паличку, А. Вексельбаум - збудника менінгіту (1887). Серед учнів Р. Коха були такі славетні учені як Е. Берінг, Р. Пфейффер, С. Кітазато, А. Вас-серман та ін. Після класичних досліджень Пастера й Коха настала найуспішніша, так звана золота бактеріологічна ера в історії медици­ни. Протягом короткого часу були відкриті майже всі основні збудни­ки бактерійних, рикетсіозних і протозойних інфекцій.

Ці великі успіхи глибоко переконали науковців і практичних лікарів, що причиною епідемічних хвороб є живі мікроскопічні агенти. Постала гостра проблема лікування і профілактики цих захворювань, а отже й вивчення захисних реакцій з боку макроорганізму на дію збудників і продуктів їх життєдіяльності.

12

13

І.І. Мечников

^уфундаментальних наукових розробках вказаних проблем виключно велике значення мали дослідження нашого геніального співвіт­чизника Іллі Ілліча Мечникова (1845-1916). Він народився в с. Іванівка Куп'янського повіту Хар­ківської губернії. У 1862 р. закінчив із золотою медаллю гімназію і через два роки - екстерном природничий факультет Харківського універ­ситету. 19-річним юнаком захистив канди­датську дисертацію, а в 23 йому присудили нау­кову ступінь доктора наук. У різні роки працю­вав у Новоросійському та Петербурзькому університетах. З 1886 р. очолював першу пастерівську станцію в Одесі, де разом з М.Ф. Га-малією організовував щеплення проти сказу, інших інфекційних хвороб, вивчав біологічні методи боротьби з шкідниками сільського господарства.

В наступні роки IX Мечников опублікував свої класичні роботи "Порівняльна патологія запалення" і "Несприйнятливість до інфекцій­них хвороб", в яких виклав дослідження про захисні властивості організму й фагоцитарну теорію імунітету. Мечников показав, що у вищих організмів функцію фагоцитозу виконують клітини двох типів: макрофаги й мікрофаги. Вся подальша його діяльність була спрямова­на на вдосконалення і захист фагоцитарної теорії імунітету, яку він гаряче відстоював протягом 25 років у боротьбі з панівною в той час гуморальною теорією П. Ерліха. У решті решт сам Мечников висунув концепцію, згідно якої гуморальна і фагоцитарна теорії не виключа­ють, а, навпаки, доповнюють одна одну. Визнанням заслуг обох творців вчення про імунітет було присудження їм у 1908 р. Нобелівської премії.

Мечников разом з Пастером заклали основи вчення про антагонізм бактерій, яке пізніше виросло у надзвичайно важливе для практич­ної медицини вчення про антибіотики. З усіх мікробів-антагоністів Мечников віддавав перевагу молочнокислим бактеріям. На їх основі він запропонував три лікувальних препарати - простоквашу, йогурт і лактобацилін. Тепер такі бактерійні препарати називаються про-біотиками.

Через конфлікт з реакційною професурою Новоросійського уні-нерситету та властями м. Одеси Мечников був змушений на запро­шення Пастера виїхати у Францію, де протягом останніх 28 років

14

свого життя з великим успіхом проводив свої наукові дослідження в Інституті мікробіології, який очолював Пастер. Після смерті Пастера Мечников став директором цього інституту - безпрецендентний в історії випадок, коли на чолі одного з провідних наукових закладів Франції став чужоземець.

Класичні дослідження Мечникова визначили третій, профілактич­ний, період в історії розвитку мікробіології, який збагатив наук> й практику багатьма біологічними препаратами для лікування і про­філактики інфекційних хвороб.

Лебединою піснею Мечникова було вивчення причин передчасної старості. Він був глибоко переконаний, що старіння організму вини­кає від шкідливої діяльності гнильних бактерій товстого кишечника. Як він говорив, ця "дика мікрофлора" в процесі своєї життєдіяльності виділяє отруйні речовини - токсини, які, повільно всмоктуючись з кишечника, викликають отруєння всього організму і його передчасне старіння. Він дуже енергійно шукає надійні засоби боротьби проти цієї мікрофлори, пропонує витіснити її з кишечника "культурними расами бактерій", що входять до виготовлених ним препаратів на основі молочнокислих мікроорганізмів.

IXМечников залишив після себе велику наукову спадщину (322 роботи) та цілу армію учнів, які стали всесвітньо відомими вченими. Серед них М.Ф. Гамалія, О.М. Тарасевич, П.В. Пиклінська, Ф.Я. Чисто-вич та ін. З європейських учених його учнями були Ж. Борде, Е. Ру, Е. Бюрне. У зв'язку з цим він цілком справедливо вважається осново­положником не тільки вітчизняної, а й світової мікробіологічної науки. За образним виразом Ру, "Мечников - це поет у мікробіології".

Одним з відомих "мисливців за мікробами" в Європі, Росії та Україні був Д.С. Самойлович (1744-1805). Отримавши освіту в Київсь­кій духовній академії, працював потім у Петербурзі та Москві, навчав­ся в Страсбургському та Лейденському університетах. З 1874 р. призначений головним лікарем Криму, Херсонської та Катерино­славської губерній, де активно проводив боротьбу з епідеміями чуми. Наукова й практична діяльність Самойловича пов'язана з вивченням збудника чуми та пошуками засобів боротьби з нею. Він першим висловив думку, що чуму викликає якийсь особливий живий агент. Класичні наукові праці Самойловича з етіології та епідеміології чуми перекладені майже на всі європейські мови. За ці блискучі дослі­дження він був обраний почесним академіком 12 західноєвропейських академій наук і не був обраний до російської академії.

15

Видатний мікробіолог Г.Н. Габричевський (1860-1907) - один з основоположників вітчизняної мікробіологічної науки. Бактеріоло­гію опанував у Мечникова, Ру, Коха, Ерліха. Основні наукові праці присвячені вивченню скарлатини, малярії, поворотного тифу. Запро­понував протискарлатинозну вакцину. Організував перший в Москві Бактеріологічний інститут вакцин і сироваток.

Важливе значення для розвитку мікробіології мала наукова ді­яльність Л.О. Тарасевича (1868-1927). Йому належить понад 70 нау­кових робіт з різних проблем бактеріології, епідеміології, імунології. У 1918 р. заснував першу станцію з контролю бактерійних препаратів (нині НДІ стандартизіції і контролю медичних біологічних препаратів ім. Л.О. Тарасевича).

Кінець XIXстоліття ознаменувався відкрит­тям окремого царства вірусів. У 1892 р. Д.Й. Іва-новський (1864-1920) відкрив першого представ­ника цього царства - вірус мозаїчної хвороби тютюну, а ще через шість років Ф. Леффлер і П. Фрош виявили вірус ящуру. Ці дослідження показали, що поряд з бактеріями в природі існують і такі дрібні живі системи, які не мають клітинної будови та невидимі під звичайним світловим мікроскопом. На фоні великих успіхів Д.Й. Івановський бактеріології відкриття вірусів мало приверну­ло увагу мікробіологів. Тільки на початку XX століття відкриття ві­русів, як раніше бактерій, пішло більш швидкими темпами. У 1901 р. описано вірус жовтої гарячки (В. Рід), у 1906 р. - вірус віспи (Є. Па-шен), у 1909 р. - вірус поліомієліту (К. Ландштейнер). Особливо важливими були відкриття П. Раусом онкогенного вірусу курячої саркоми (1911) та Ф. д'Еррелем бактеріофагів (1917). У наступні роки відкрито віруси грипу, енцефалітів, кору, паротиту, гепатитів та ін. Сьогодні відомо вже сотні видів вірусів, які викликають захво­рювання у людей, тварин і рослин, а наука про віруси стала окре­мою дисципліною.

На початку XX століття відбулася ще одна важлива подія в історії мікробіології - відкриття хіміотерапії, основоположниками якої стали П. Ерліх і Д.Л. Романовський. Вони вперше сформулювали основні наукові принципи хіміотерапії. Методом хімічних варіацій П. Ерліх синтезував сальварсан і неосальварсан, які зробили пе­реворот у лікуванні поворотного тифу, сонної хвороби й сифілісу.

У ЗО роки Г. Домагк відкрив стрептоцид, поклавши початок винай­денню і виробництву багатьох сульфаніламідних препаратів.

Друга світова війна вимагала виробництва нових ефективних лікарських препаратів для лікування масових ранових інфекцій. Ще у 1929 р. англійський мікробіолог О. Флемінг відкрив протимікробну дію пеніцилової плісняви, а Е. Чейн і Г. Флорі отримали очищений пеніцилін. З-.В. Єрмольєва здійснила його промислове виробництво. Тріумфальні успіхи в лікуванні гнійних інфекцій і сепсису пеніциліном стимулювали пошуки нових антимікробних препаратів, які амери­канський мікробіолог Е. Ваксман назвав антибіотиками. У 1944 р. він відкрив стрептоміцин, ефективний проти багатьох видів бактерій. У повоєнні роки синтезовано десятки нових високоефективних ан­тибіотиків, запропоновані методи визначення чутливості мікроорга­нізмів до хіміотерапевтичних препаратів, розроблена стратегія їх раціонального використання при лікуванні інфекційних хвороб.

У середині XXстоліття почала здійснюватись науково-технічна революція. Фундаментальні біологічні дослідження проводились на субклітинному й молекулярному рівні. Це в значній мірі стимулюва­ло подальший розвиток бактеріології, імунології та вірусології. Особ­ливо великі успіхи досягнуті при вивченні генетики мікроорганізмів. Розкриття молекулярних основ спадковості підняло на небувалу ви­соту теорію гена і теорію мутацій. Ці дві теорії в їх сучасному ас­пекті стали чи не найбільшими узагальненнями науки XXстоліття.

Блискучий шлях у науці в цей період залишив видатний мікробіо­лог, імунолог і вірусолог Л.О. Зільбер (1894-1966). Разом із співробітни­ками він відкрив вірус кліщового енцефаліту, вивчав природу та імунологію злоякісних пухлин, висунув вірусогенетичну теорію рако­вої хвороби.

Цікаві й -важливі для практичної медицини були дослідження відомого мікробіолога й імунолога П.Ф. Здродовського (1890-1976), автора 180 робіт, ряду монографій, присвячених епідеміології та профілактиці рикетсіозів, малярії, дифтерії, бруцельозу.

Видатний мікробіолог і епідеміолог В.Д. Тимаков (1905-1977) основні свої дослідження провів з проблем мінливості та генетики мікро­організмів, бактеріофагії, Ь-форм бактерій, лабораторної діагностики інфекційних хвороб. Написав підручник з мікробіології.

16

17

Вклад українських учених у розвиток мікробіології

При викладенні історії розвитку мікробіології майже в усіх підруч­никах висвітлювали роль переважно європейських і російських мік­робіологів. Досягнення українських вчених або замовчувалися, або їх вважали російськими. У той самий час ще на межі XIX і XX століть у нашій країні вже формувалися цілі школи мікробіологів (одеська, київська, харківська), які збагатили мікробіологічну науку важливими відкриттями.

Патріархом українських мікробіологів був IX Мечников, діяль­ність якого висвітлена вище.

Виключно великий вклад у розвиток загальної мікробіології вніс геніальний український вчений С.М. Виноградський (1856-1953). Його ім'я стоїть поряд з іменами Пастера, Коха, Кона. Він відкрив сірко- і залізобактерії, нітрифікуючі та азотофік-суючі мікроби, з'ясував їх роль у кругообігу речовин у природі. Високо оцінивши прямий метод дослідження ґрунтових мікроорганізмів Ко­на, він удосконалив його і провів фундаменталь­не вивчення мікробного населення грунту. За ці С.М. Виноградський блискучі дослідження автотрофних бактерій у 1892 р. Виноградському в Харківському університеті було присудже­но науковий ступінь доктора наук без офіційного захисту дисертації. Після відкриття азотофіксуючих бактерій Російська академія наук присвоїла йому у 1893 р. звання члена-кореспондента, а у 1923 р. -почесного академіка. На запрошення Пастера Виноградський приїз­дить до Парижа, де біля ЗО років плодотворно працює в Інституті Пастера. Це був один із найбільш успішних періодів його наукової діяльності. Незважаючи на те, що Виноградський багато років працю­вав у Росії, Німеччині та Франції, саме Україна дала йому життя та щедрий талант.

До славної плеяди видатних українських мікробіологів належить академік Д.К. Заболотний (1866-1929). Він вніс цінний вклад у меди­цину своїми дослідженнями по вивченню чуми, холери та інших ін­фекційних хвороб. У 1893 р. разом з І.Г. Савченком він успішно провів героїчний дослід самозараження холерним вібріоном після поперед­ньої імунізації через рот вакциною з убитих вібріонів. Заболотний створив вчення про природну вогнищевість чуми і експериментально

Д.К. Заболотний

довів етіологічну ідентичність бубонної та легене­вої форм цієї хвороби. Під час спеціальних науко­вих експедицій по боротьбі з чумою в Індії, Мон­голії, Манчжурії, Китаї, Ірані, Саудівській Аравії він вперше висунув гіпотезу, що дикі гризуни (ховрахи, тарбагани) є носіями збудника чуми в природі і джерелом зараження людини в міжепі-демічний період. Разом з цим він вперше висловив думку про можливість зараження чумою через укуси червоних тарбаганових бліх, які кусають і людину, що було блискуче підтверджено пізніше. Досконало досліджував епідемії холери в Україні та в Петербурзі, малярію на Кавказі, дифтерії та дизентерії на Поділлі.

Д.К. Заболотний став вченим широкої наукової ерудиції, з багатим досвідом науково-організаторської роботи у боротьбі з інфекціями. Його докторська дисертація присвячена вивченню експерименталь­ного сифілісу на мавпах. Заболотний мав неабиякі організаторські здібності. У 1898 р. він організував першу кафедру бактеріології у Петербурзі," а в 1920 р. - першу кафедру епідеміології в Одесі. Підручник вченого "Основи епідеміології" є підсумком героїчної праці його життя.

З повною силою талант Заболотного розкрився на посту президен­та заснованої ним Академії Наук України (1928-1929). Тоді ж він орга­нізував Інститут мікробіології та вірусології, який носить його ім'я.

М.Ф. Гамалія

На перших етапах розвитку мікробіології най­більш численою і важливою була одеська шко­ла бактеріологів. Основне значення мали роботи Мечникова та Гамалії, які організували першу бактеріологічну станцію в Одесі (1886). Після від'їзду Мечникова у Францію М.Ф. Гамалія (1859-1949) став главою одеської школи. Він впер­ше в Україні здійснив вакцинацію людей проти сказу, відкрив явище бактеріофагії, розробив інтенсивний метод виготовлення вісп'яної вакци­ни, є автором більше 300 публікацій, серед яких найбільше відомі праці з етіології чуми та холери, бактерійних токсинів, питань інфекції та імунітету.

В той період важливе значення мали роботи Я.Ю. Бардаха та П.М. Діатроптова, які запропонували разом з Берінгом і Ру

18

19

протидифтерійну сироватку та налагодили її виробництво. Тут плід­но працювали Л.О. Тарасевич, О.М. Безредка, В.М. Хавкін. Всі вони потім навчалися і проводили наукові дослідження у лабораторії Мечникова в Інституті Пастера і стали всесвітньо відомими вченими. Г.М. Мінх увійшов в історію знаменитим дослідом самозараження поворотним тифом. Він ввів собі кров хворого, тяжко захворів, а потім дослідив власну кров і побачив у ній спірохет, що дало мож­ливість відрізнити поворотний тиф від висипного.

О.О. Мочутковський ввів собі кров хворих на висипний і поворотний тифи, сам захворів спочатку висипним, а потім поворотним тифом. Він довів, що збудник висипного тифу знаходиться в крові хворих. Протягом останніх ЗО років серед одеських мікробіологів важливе значення мали наукові праці В.П. Тульчинської в галузі морської мікробіології та С.М. Мінервіна з проблем анаеробної газової інфекції, правця, ботулізму, потенціювання бактерійних токсинів.

Славетною була і є київська школа мікробіологів. Засновником і першим завідувачем кафедри мікробіології Київського медичного інституту був М.П. Нещадименко, відомий своїми працями в галузі імунології та вивченні ролі стрептококів у патології людини. Главою київських мікробіологів того періоду був В.В. Підвисоцький. Мікро­біологічний напрям його наукової діяльності - механізм розвитку інфекційного процесу та імунітету, паразитизм в злоякісних пухли­нах. Одним з талановитих його учнів був IX.Савченко, який потім заснував Бактеріологічний інститут у Казані та був його директором. Важливі теоретичні та практичні проблеми медичної мікробіології розробив академік В.Г. Дро­ботько, зокрема, він вивчав біологію капсульних і кишечних бактерій, мінливість мікроорганізмів, бактеріофагію, фітонциди й антибіотики з вищих рослин. Протягом ЗО років він був директором Інституту мікробіології і вірусології АН України. Величезний вплив на світогляд українських мікробіологів і епідеміологів мала наукова та гро­мадська діяльність академіка ЛБ. Громашевського. в.г. Дроботько Він грунтовно розробив вчення про механізми передачі інфекції та наукову класифікацію інфекційних хвороб. В його класичних дослідженнях з епідеміології холери, черевного ти­фу, дизентерії та гепатиту встановлена роль мух у перенесенні збуд­ників цих хвороб та розкритті причин сезонності захворювань.

Громашевський написав фундаментальні підруч­ники з загальної та спеціальної епідеміології, які перевидавалися кілька разів.

До видатних українських вчених у галузі медичної мікробіології належить С.С. Дяченко (1898-1992). З 1943 р. по 1973 р. очолював кафедру мікробіології Київського медичного інституту. Вперше провів блискуче дослідження антигену вірулентності збудника черевного тифу. Фунда­ ментально вивчив фізіологічні механізми імуні- Л.в. Громашевський тету, етіологію і лаборатор­ ну діагностику тифів, сальмонельозів, лептоспі- розів та збудників деяких вірусних інфекцій. Під­ сумком цих важливих робіт стали класичні посіб­ ники "Мікробіологічні методи діагностики інфек­ ційних хвороб" і "Патогенні віруси людини". Всьо­ го ним опубліковано 220 робіт, 12 з яких - моно­ графій. С.С. Дяченко вніс вагомий вклад у фор­ мування української школи мікробіологів і віру­ сологів. Він підготував 4 доктори та 55 кандидатів наук С.С. Дяченко

Вагомий вклад у розвиток загальної, медичної, промислової та сільськогосподарської мікробіології і екології внесли ґрунтовні дослі­дження Є.І. Квасникова. Велику теоретичну й практичну цінність мають його роботи, присвячені групі молочнокислих, коринеформних та вуглецезасвоюючих мікроорганізмів.

Перу В.Й. Білай належить близько 300 робіт, в тому числі 16 монографій, присвячених досконалому вивченню грибів, їх токсинів, продуцентів антибіотиків тегшших біологічно активних речовин.

Для розвитку й становлення мікробіологічної наугд в Україні багато зробила і харківська школа бактеріологів. Зокрема В.І. Недри-гайлов був одним із засновників Бактеріологічного інституту в Харкові (нині Інститут мікробіології та імунології ім. II. Мечникова). Основні його роботи торкаються різних проблем імунології.

Видатний мікробіолог і епідеміолог СІ. Златогоров разом із Д.К. Заболотним виїздившу складі наукових експедицій на боротьбу з епідеміями чуми, холери, віспи. Найбільш продуктивною була діяльність Златогорова, коли він працював завідувачем кафедри мікробіології Харківського медичного інституту, особливо при

20

21

вивченні збудника скарлатини й мінливості бактерій. Він виховав ряд відомих мікробіологів - В.С. Деркача, М.М. Цехновіцера, Б.Л. Па-лант та ін.

Л.С. Ценковський, творчо використавши метод Пастера, розробив оригінальні вітчизняні сибіркові препарати (вакцини Ценковського). Вони швидко завоювали популярність і успішно застосовувались в Україні протягом 85 років, рятуючи отари овець та інших тварин від згубних епізоотій сибірки.

Крім цих основних мікробіологічних шкіл, в Україні були й інші відомі вчені, які збагатили нашу науку вагомими здобутками.

В Сімферополі довгий час працював К.Д. Пяткін, який досконало вивчив мінливість збудника дифтерії та патогенез цього захворюван­ня, успішно розв'язав окремі питання генетики бактерій і вірусів. Його підручник "Медична мікробіологія" виходив декілька разів українською, російською та англійською мовами.

На кафедрі мікробіології Дніпропетровського медичного інсти­туту протягом 25 років працював ветеран української мікробіології Ю.І. Деміховський. Він виділив вірус Алма-Атинського енцефаліту, довів роль ешеріхій в етіології гемоколітів у дітей, застосував інгаля­ційний метод вакцинації проти кишкових і ранових інфекцій, сформу­вав науковий напрямок по вивченню захисної ролі бактерій - про­дуцентів перекису водню.

Мікробіологічна наука в Україні знаходиться на такій стадії роз­витку, що може внести великий вклад у добробут і здоров'я людей. Вона дала дивовижні відкриття в минулому, відіграє значну роль у багатьох сферах людського життя сьогодні й без сумніву буде ве­ликою наукою майбутнього.

Матеріали до практичного заняття

1. Мікробіологічна лабораторія та її обладнання

Мікробіологічна лабораторія - спеціальна науково-практична ус­танова, в якій проводять бактеріологічні, імунологічні й серологічні дослідження. їх організовують при клінічних лікарнях, санітарно-епідеміологічних станціях, профільних науково-дослідних інститутах. У складі великих санітарно-епідеміологічних станцій існують лабора­торії з діагностики особливо небезпечних інфекцій, вірусологічні тощо.

22

Мікробіологічні лабораторії в лікувально-профілактичних уста­новах проводять аналізи для ранньої діагностики інфекційних хвороб і визначення строків виписування хворого з лікувального закладу. У складі санітарно-епідеміологічних станцій крім діагностичної роботи вони здійснюють мікробіологічні обстеження окремих осіб і організо­ваних колективів, переважно з підприємств громадського харчування й джерел водопостачання, на носійство патогенних кишково-тифоз­них бактерій, стафілококів (у медперсоналу лікарень), збудників дифтерії, епідемічного менінгіту й інших хвороб. Контролюється також бактерійна забрудненість змивів з устаткування, інвентаря й рук персоналу пологових будинків, хірургічних стаціонарів, дитячих закладів тощо.

Матеріалом для мікробіологічних досліджень частіше всього є виділення хворої людини: сеча, випорожнення, блювотні маси й про­мивні води шлунка, мокротиння, слиз із зіва, жовч, а також кров, спинномозкова рідина, трупний матеріал. При дослідженні екології мікроорганізмів матеріалом служать вода, повітря, грунт, харчові продукти, змиви з різних об'єктів, перев'язувальні й шовні матеріа­ли, ліки. Нормальну мікрофлору людини досліджують, забираючи матеріал стерильним тампоном із носо- та ротоглотки, наліт із зубів, слиз із вагіни, змив зі шкіри й випорожнення.

Основна вимога до бактеріологічних лабораторій - створити такі умови, які забезпечують проведення досліджень при дотриманні стерильності й гарантують персоналу та оточуючим безпеку від можливого зараження.

У структуру звичайної мікробіологічної лабораторії входить ряд приміщень спеціального призначення: одна або декілька лаборатор­них кімнат, бокс із передбоксником, препараторська, приміщення для виготовлення живильних середовищ, автоклавна (стерилізацій­на), термостатна, мийка, кімната для забору (або прийому) матеріа­лу для дослідження і його реєстрації, віварій для лабораторних тварин.

Лабораторна кімната повинна бути світлою й просторою, з орієнта­цією вікон на північ або північний захід. Це - основне приміщення для проведення досліджень. Жорсткий протиепідемічний режим ро­боти вимагає її щоденного вологого прибирання та щомісячного проведення дезинфекції підлоги, стін, столів та обладнання. Робочі столи покривають спеціальним пластиком, підлогу - лінолеумом, а стіни - масляною фарбою. У лабораторії доцільно виділити й

23

обладнати окремі робочі місця та закріпити їх за кожним співробіт­ником.

На робочому столі повинні знаходитись тільки предмети, необхідні для проведення бактеріологічних досліджень: газовий пальник, банка з дезинфікуючим розчином, пастерівські й градуйовані піпетки, бактеріальна петля і шпателі, пінцети, предметні та покривні скельця, штативи, пробірки, чашки Петрі, мікроскоп, аглютиноскоп, лупа. Біля стола повинна стояти посудина з дезрозчином, куди опускають відпрацьований заразний матеріал, який потім автоклавується.

Для проведення бактеріологічних (вірусологічних) досліджень в особливо стерильних умовах відводять окрему кімнату або бокс, приміщення якого розраховують на роботу двох чоловік. Перед про­веденням дослідження його обробляють дезинфікуючими розчинами, а повітря стерилізують бактерицидними лампами БУВ-15, БУВ-30 протягом 1-2 год.

При проведенні мікробіологічних досліджень у лабораторії спів­робітники повинні дотримуватись протиепідемічного режиму і вста­новлених правил роботи:

1. До роботи в бактеріологічній лабораторії допускаються особи, які обізнані з правилами роботи в ній.

І. Персонал лабораторії повинен мати індивідуальний спецодяг (халат, шапочку, взуття). У боксі працюють у стерильних халатах, шапочках і марлевих масках. При зараженні й розтині тварин одя­гають фартух, нарукавники й гумові рукавички.

3.Палити, вживати їжу й зберігати продукти в лабораторії категорично заборонено.

4. Матеріал, що надходить в лабораторію для дослідження, завж­ди вважають інфекційним, його обов'язково записують у спеціаль­ний журнал і маркірують.

5. Відпрацьовані культури мікробів, заразний матеріал підлягають обов'язковому щоденному знищенню. Поверхню робочого місця, як і використані інструменти, дезинфікують.

6. Переливати рідини, які містять патогенні мікроби, необхідно над посудиною з дезинфікуючим розчином. При набиранні таких рідин в піпетки потрібно користуватися гумовими балонами або грушами.

7. Коли при розбиванні колби чи пробірки заразний матеріал або жива культура потрапляє на робочий стіл, інші меблі, одяг, руки, підлогу, треба негайно повідомити про це завідувача лабора­торією або лікаря-бактеріолога і в його присутності провести

дезинфекцію заражених ділянок, потім обробити руки дезрозчином і ретельно вимити з милом.

8. У лабораторії не дозволяються зайві ходіння, різкі рухи, непот­рібні розмови. Виконання цих вимог попереджує проникання сторонніх мікробів із повітря й ротової порожнини в досліджуваний матеріал.

9. Необхідно завжди уникати втрат і виносу з лабораторії зараз­ного матеріалу, живих культур та інфікованих тварин. Усі термоста­ти, рефрижератори і сейфи з культурами потрібно обов'язково пломбувати. Контролює виконання цих правил завідувач лаборато­рією або лікар-бактеріолог.

10.Після закінчення роботи столи дезинфікуються, проводиться вологе прибирання лабораторії з використанням дезинфікуючих розчинів.

Правила поводження з живими культурами, які виділяються в процесі досліджень, а також із музейними штамами мікроорганізмів, залежно від ступеня їх патогенності, регламентуються відповідними інструкціями.

Для проведення мікробіологічної діагностики інфекційних хвороб у сучасних лабораторіях використовують різні методи.

Бактеріоскопічний (вірусоскопічний) - виготовлення й забарвлення мазка з матеріалу від хворого і вивчення його під мікроскопом. Він дає змогу швидко вивчити характерні особливості збудника й має велике значення при діагностиці гонореї, менінгіту, туберкульозу, сифілісу, поворотного тифу, віспи, малярії, лейшманіозу, токсо­плазмозу тощо.

Бактеріологічний метод зводиться до посіву матеріалу від хворого на живильні середовища, виділення чистої культури збудника й визначення його виду, а, отже, і встановлення остаточного діагнозу захворювання.

Серологічний метод базується на виявленні специфічних антитіл у сироватці крові хворих до певного виду збудника. Для цього використовують різні імунологічні реакції: аглютинації, преципітації, зв'язування комплементу тощо.

Біологічний (експериментальний) метод полягає у зараженні чутливих лабораторних тварин виділеною чистою культурою збуд­ника або введенні його токсинів і відтворенні типової картини за­хворювання. Для цього використовують білих мишей, щурів, гві­нейських свинок, кроликів. Цим методом визначають і вірулентність мікробів.

24

25

Алергічний метод дає змогу встановити діагноз за допомогою внутріишьошкірних алергічних проб, які виявляють специфічний стан підвищеної чутливості до збудника чи продуктів його життєді­яльності (алергенів).