План практичного заняття 3

1. Міністерство фінансів України як учасник бюджетного процесу. Його організаційна будова, функції, законодавче регла­ментування діяльності.

2. Законодавче регулювання діяльності, організаційна будо­ва, задачі та функції Державного казначейства.

3. Організаційна структура, задачі Контрольно-ревізійної служби України.

4. Нормативне регулювання діяльності, організаційна будова та функції Податкової адміністрації України як учасника бюджет­ного процесу.

5. Нормативне регулювання діяльності, задачі та функції. Рахункової палати України як органу бюджетного менеджменту.

Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. Законодавче регламентування роботи Міністерства фінан­сів України в галузі бюджетного менеджменту.

2. Законодавче регламентування роботи Державного казна­чейства в галузі бюджетного менеджменту.

3. Законодавче регламентування роботи Контрольно-ревізій­ної служби в галузі бюджетного менеджменту.

4. Законодавче регламентування роботи Податкової адмі­ністрації в галузі бюджетного менеджменту.

Тематика індивідуальних навчально-дослідних завдань

1. Становлення та розвиток податкової служби України.

2. Напрямки розвитку функцій та організаційної структури апарату Мінфіну України.

3. Удосконалення організаційного механізму взаємодії орга­нів бюджетного менеджменту в Україні.

4. Історія розбудови системи органів управління бюджетом в Україні.

5. Міністерство фінансів як орган виконавчої влади в Украї­ні та за кордоном.

6. Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі оперативного управління бюджетом.

7. Історія становлення та розвитку Державного казначей­ства України.

8. Проблема взаємодії органів оперативного управління бюджетом та шляхи її розв’язання в Україні.

9. Розвиток Державної контрольно-ревізійної служби України.

10. Становлення та розвиток податкової служби України.

Література: 1; 2; 4; 5; 6; 10; 12; 13; 16; 23; 24; 26; 30; 31; 33; 41; 47, С. 45–66; 50, С. 144–147; 51, С. 72–142; 60, С. 54–79; 66, С. 34–61; 74, С. 83–120; 93, С. 35–68.

[Вгору] [Вниз]

Тема 4 Бюджетне планування Методичні поради до вивчення теми

Як складова частина фінансового планування, бюджетне пла­нування ґрунтується на єдиних принципах та методах. Тому вивчення теми слід розпочати з визначення фінансового плану­вання, його принципів, характеристики основних методів. Далі, конкретизувавши суть та завдання бюджетного планування, слід більш детально зупинитись на основних методах, що вико­ристо­вуються у бюджетному плануванні: нормативному, балансо­во­му, програмно-цільовому тощо.

Вивчивши теоретичний бік проблеми, слід звернутись до ор­ганізації процесу бюджетного планування в Україні, його зако­нодавчого та інструктивного забезпечення. Необхідно з’ясувати обсяг, зміст та джерела інформації, потрібної для складання про­екту бюджету, вивчити зміст підготовчої роботи до складання проекту бюджету, порядок складання проекту бюджету, його розгляду та затвердження. Особливу увагу слід приділити роз­межуванню повноважень органів управління бюджетом в галузі бюджетного планування та особливостям бюджетного плану­вання на місцевому рівні. Слід вивчити процес планування до­ходів та видатків бюджету, при чому розглянути окремо плану­вання доходів за методами їх формування та видатків за різними напрямами.

Особливої уваги потребує вивчення кошторисної сфери пла­нування, що стосується усіх бюджетних установ, заснованої на нормативному методі планування. Необхідно звернути увагу на суворе регламентування методики кошторисних розрахунків.

Фінансове планування – це науковий комплексний процес обґрунтування на певний період руху фінансових ресурсів та відповідних їм фінансових відносин. На усіх етапах історичного розвитку та рівнях управління фінансове планування мало ряд загальних ознак, що дозволили виділити його із єдиної системи планування. До таких особливостей можна віднести характерні об’єкти, сферу, мету та характер, форму основних показників:

• об’єктом фінансового планування завжди виступає фінан­сова діяльність суб’єкта, іноді – окремі фінансові операції;

• сфера фінансового планування охоплює розподільчі та пе­рерозподільчі вартісні процеси;

• метою фінансового планування є обґрунтування ефектив­ності намічених заходів та можливості їх забезпечення;

• показники фінансових планів виступають у вартісній фор­мі, носять синтетичний характер.

Наукою та практикою вироблено ряд принципів фінансового планування. Принципи як основні положення залишаються єди­ними для усіх етапів розвитку суспільства. Змінюватися може лише механізм їх реалізації, методи залежно від рівня розвитку продуктивних сил, науки та інших чинників. Отже, методологія фінансового планування базується на наступних найважливіших принципах:

• об’єктивної необхідності використання фінансового пла­нування як первинної стадії управління фінансами;

• ефективності, що відображає якісну сторону даного про­цесу та орієнтує на отримання позитивного результату;

• комплексності та єдності цілей, що передбачає узгодже­ність завдань, руху ресурсів;

• науковості, обґрунтованості та реальності, що передбачає врахування суспільних та особистих інтересів, закономірностей розвитку суспільства, об’єктивної оцінки економічної ситуації, що склалася.

Наука та практика виробила ряд методів фінансового плану­вання. Під методами фінансового планування розуміють кон­кретні прийоми та способи техніко-економічних розрахунків і обґрунтування планових завдань та їх узгодження.

У процесі фінансового планування найчастіше використо­вуються наступні методи:

• нормативний;

• розрахунково-аналітичний;

• балансовий;

• метод оптимізації планових завдань;

• економіко-математичне моделювання;

• метод експертних оцінок та ін.

Основним продуктом фінансового планування є фінансовий план. Слово «план» походить від латинського слова planys– плоский, рівний. Первинний зміст цього слова був пов’язаний із кресленням. Згодом слово стало використовуватися при описі різного роду проектів, у тому числі фінансових.

Велика кількість задач, рівнів управління, особливості суб’єктів планування, багатогранність об’єкта фінансового пла­нування зумовлюють існування великої кількості та різноманіт­ності фінансових планів. Одним із таких різновидів виступає бюджет.

Як правова категорія бюджет– це законодавчо закріплений фінансовий план, розпис доходів та видатків відповідного орга­ну державної влади на певний період. Бюджети, або, точніше, кошториси видатків держави за окремими напрямами були пер­шими письмово зафіксованими фінансовими планами (16–17сто­ліття). У Росії перші відомості щодо загального кошторису до­ходів та видатків держави відносяться до 1654 р. Систематичне складання бюджету почало здійснюватися лише у 1812 р. після створення Міністерства фінансів. У кінці 17 – на початку 19 сто­річчя більшість країн уже складали фінансовий план своєї дер­жави – бюджет.

У структурі бюджетного процесу можна виділити дві ком­плексні складові: бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження) та виконання бюджету.

Бюджетне планування– це комплекс організаційно-тех­ніч­них, методичних і методологічних заходів із визначення доходів івидатків бюджетів у ході їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетне планування є складовою фінансового планування і базується на єдиних принципах, меті, методах.

Основними завданнями бюджетного планування є наступні:

• визначення реальної величини доходів, які необхідно мобілізу­вати в наступному бюджетному періоді;

• обґрунтування і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямом;

• збалансування бюджету.

Якість бюджетного планування залежить від декількох чин­ників:

1. чіткості формулювання цілей і завдань, які вирішує дер­жава;

2. достовірності інформації, яка використовується при розра­хунках проекту бюджету;

3. методів, які використовують у процесі бюджетного пла­нування.

Як найбільш вживані назвемо такі основні методи плануван­ня показників бюджету.

Метод прямого рахункупередбачає обчислення показників у бюджеті, орієнтуючись на реальні потреби і показники у розрізі окремих статей доходів і видатків по кожному підприємству, ор­ганізації, установі, громадянину.

Нормативний метод заснований на використанні норм та нормативів, встановлених по відношенню як до детальних, так і узагальнюючих показників.

Аналітичний методпередбачає обчислення планових показ­ників на основі визначення впливу на них різноманітних чин­ників, засновується на моделюванні бюджетних показників.

Бюджетне планування в цілому засновано на балансовомуметоді. Є три варіанти збалансування бюджету:

• зменшення видатків;

• збільшення доходів;

• встановлення джерел покриття дефіциту бюджету.

За складання проекту закону про Державний бюджет України відповідає міністр фінансів. Він визначає основні організаційно-економічні засади бюджетного планування.

Складанню проекту Державного бюджету передує визна­чення основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної полі­тики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабі­нету Міністрів України щодо:

1. граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ва­лового внутрішнього продукту;

2. частки прогнозного річного обсягу валового внутріш­нього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3. граничного обсягу державного боргу та його структури;

4. питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видат­ках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5. питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державно­го бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6. взаємовідносин Державного бюджету України з місцеви­ми бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7. змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8. переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9. захищених статей видатків бюджету;

10. обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступ­ний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макро­показ­никах економічного і соціального розвитку України на наступ­ний бюджетний період із зазначенням показників обсягу вало­вого внутрішнього продукту, індексів споживчих та гуртових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у серед­ньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття. Проект має враховувати щорічно розроблювані Національним банком України:

1. проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період;

2. проект кошторису доходів та видатків Національного банку України на наступний бюджетний період.

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України також розробляє і до­во­дить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів, які можуть запроваджу­вати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов’яза­ні дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують роз­роблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінан­сів України, і несуть за це відповідальність.

Бюджетний запит – це документ, підготовлений розпо­ряд­ником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Міністерство фінансів України проводить аналіз бюджетних запитів на предмет відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі ана­лізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України, подає його Кабі­нету Міністрів України для розгляду, а також вносить про­по­зиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвален­ня проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом із відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Закон про Державний бюджет України розглядається, доопра­цьовується та приймається Верховною Радою України до 1 груд­ня року, що передує плановому.

Законом про Державний бюджет України визначаються:

1. загальна сума доходів і загальна сума видатків із роз­по­ді­лом на загальний та спеціальний фонди, а також із розподілом видатків на поточні і капітальні;

2. граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Держав­но­го бюджету України в наступному бюджетному періоді і дер­жавного боргу на кінець наступного бюджетного періоду, пов­новаження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій;

3. бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України за бюджетною класифікацією (таким чином призначаються головні розпорядники коштів).

Бюджетне призначення– це повноваження, надане голов­но­му розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, за­коном про Державний бюджет України або рішенням про міс­цевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;

4. доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

5. бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

6. додаткові положення, що регламентують процес виконан­ня бюджету.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чин­ності закон про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету України з наступними обмеженнями:

1. витрати Державного бюджету України можуть здійснюва­тися лише на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно перед­бачені у проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;

2. щомісячні видатки Державного бюджету України не мо­жуть перевищувати ¹/₁₂обсягу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період;

3. до прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, пов’язаних із введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період запозичення можуть здійснюватися лише з метою погашення основної суми державного боргу, по­датки, збори (обов’язкові платежі) та інші надходження справ­ляються відповідно до закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та інших нормативно-право­вих актів.

Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у випадках виникнення відхилення оцінки прогнозу надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвер­дженні Державного бюджету України на відповідний бюджет­ний період, а також зміни структури видатків державного бюджету та в інших випадках, передбачених Бюджетним Кодек­сом. Міністерство фінансів України проводить щомісячну оцін­ку відповідності прогнозу надходжень показникам, встанов­ле­ним Державним бюджетом України. Зміни до закону про Дер­жавний бюджет України подаються у формі проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Існують так звані захищені статті видатків бюджету. Захи­щеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призна­чень. Перелік захищених статей видатків як Державного, так і місцевих бюджетів визначається законом про Державний бюд­жет України.

Бюджетний процес на місцевому рівні є тісно пов’язаним із процесом затвердження Державного бюджету, в тому числі і щодо строків.

Перед складанням проектів місцевих бюджетів Міністерство фінансів України доводить Раді Міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві дер­жавні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад зобо­в’язані надавати необхідну інформацію: Міністерству фінансів України – для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Верховній Раді України – для перевірки достовірності цих розрахунків. Місцеві фінансові ор­гани розробляють і доводять до головних розпорядників бюд­жетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують роз­роблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам у терміни та порядку, встановлені цими органами, і несуть відповідальність за це.

Місцеві фінансові органи проводять аналіз бюджетних запи­тів із точки зору відповідності меті, пріоритетності та ефек­тив­ності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту міс­це­вого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.

Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для скла­дання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типова форма рішення).

У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верхов­ною Радою України при прийнятті проекту закону про Дер­жав­ний бюджет України в другому читанні.

На підставі отриманої інформації Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

Рішенням про місцевий бюджет визначаються:

1. загальна сума доходів і видатків із розподілом на загаль­ний та спеціальний фонди, а також із розподілом видатків на поточні і капітальні;

2. граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді і боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування на кінець на­ступного бюджетного періоду; повноваження щодо надання га­рантій Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядуван­ня, а також розміри цих гарантій;

3. бюджетні призначення головним розпорядникам коштів за бюджетною класифікацією;

4. доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

5. бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

6. додаткові положення, що регламентують процес вико­нан­ня бюджету.

Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республікан­ського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період затверджу­ються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше, ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями місь­кої, районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше, ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського значення Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного ви­снов­ку місцевого фінансового органу про перевиконання чи недо­ви­конання доходної частини загального фонду відповідного бюджету.

Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюд­жетних зобов’язань місцевих бюджетів, не забезпечених бюд­жетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділе­них державою для виконання цих зобов’язань.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, визначені у рі­шенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати ¹/₁₂об­сягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюд­жет на попередній бюджетний період, крім окремих випадків. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.

Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи – функціонують у соціально-культурній сфері, науці, управлінні, армії, діяльність яких базується на кошторисному фінансуванні та плануванні. Суть кошторисного фінансування полягає у ви­діленні бюджетних асигнувань на основі спеціального розра­хун­кового документа – кошторису. Кошторис–це плановий доку­мент, у якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіли.

Види кошторисів:

1. індивідуальний –для кожної бюджетної установи;

2. зведений –по групі однорідних закладів (загальноосвітні школи, дитячі дошкільні заклади та ін.);

3. на централізовані заходи,які проводяться відповідним органом управління;

4. загальний –обсяги фінансування для окремого органууправління (наприклад, загальний кошторис відділу освітивклю­чає: зведені кошториси по загальноосвітніх школах, школах-ін­тернатах, дитячих дошкільних закладах і на централізовані заходи).

Визначення обсягів фінансування у кошторисі ґрунтується на:

1. показниках, що характеризують кількісні параметри діяль­ності бюджетної установи (оперативно-сітьові показники);

2. нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:

1. виробничі показники,які характеризують профільну ді­яльність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі), і, в свою чергу, розмежовуються на:

вихідні – об’єктивно існуючі на даний період;

похідні – визначаються за певними нормами (наприклад, кіль­кість класів у школі залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);

2. загальні показники, які характеризують будівлю бюджет­ної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій).

Норми витрат характеризують обсяг витрат на одну розра­хункову одиницю.

Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальненітапостатейні нормативи. Узагальнені характеризують обсяг вит­рат із усіх статей на певний виробничий показник, наприклад, норми видатків на охорону здоров’я на одного жителя. Поста­тейні нормативи відображають норми витрат у розрізі окремих статей.

Нормативи поділяються за методом обчислення:

• розраховані на основі фізіологічних потреб (на харчуван­ня,освітлення, опалення тощо);

• розраховані на основі статистичних спостережень;

• за характером використання:

• обов’язкові (встановлюються органами державної влади та управління);

• факультативні (визначаються галузевими органами чи бюджетними установами).

Складання кошторису проводиться у відповідності до еконо­мічної класифікації видатків. У процесі складання кошторису всі витрати можуть бути поділені на дві групи. До першої нале­жать видатки на оплату праці, планування яких здійснюється, враховуючи специфіку окремих галузей соціальної сфери. Реш­та видатків планується за стандартною методикою, яка враховує обсяги закупівлі товарів і послуг та діючих цін і тарифів.