Змістовий модуль 2. Доходи і видатки державного бюджету

 

1. Бюджетна установа – це:

1. 1)       орган, установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Авто­номної Республіки Крим чи органами місцевого самовря­дування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів;

2. 2)       документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінан­сування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпо­рядникам бюджетних коштів по певних періодах року від­повідно до бюджетної класифікації;

3. 3)       закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду;

4. 4)       система, яка регулює операції, пов’язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з’являються зобов’язання перед бюджетом, та операції, пов’язані з поверненням цих коштів до бюджету.

 

2. Бюджетні установи є:

1. 1)       прибутковими;

2. 2)       неприбутковими;

3. 3)       такими, що використовують кошти, які є у їх розпорядженні, на власний розсуд;

4. 4)       такими, які фінансуються тільки за рахунок міжбюджетних трансфертів.

 

3. Бюджетна класифікація України застосовується для:

1. 1)       забезпечення єдиної правової бази, єдиної грошової системи, єдиного регулювання бюджетних відносин, єдності порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2. 2)       здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпоряд­ників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодер­жавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників;

3. 3)       забезпечення закріплення за бюджетами відповідних джерел доходів, прав відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання кош­тів відповідно до законодавства України, прав Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостій­но і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

4. 4)       включення до складу бюджетів всіх надходжень до бюджетів та витрат бюджетів, що здійснюються відповідно до норма­тивно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовря­дування.

 

4. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1. 1)       податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти;

2. 2)       доходи від власності та підприємницької діяльності, адмі­ністративні збори та платежі;

3. 3)       доходи від некомерційного та побічного продажу;

4. 4)       трансферти, податкові надходження, надходження від штра­фів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.

 

5. Податковими надходженнями визнаються:

1. 1)       передбачені податковими законами України загальнодер­жавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі;

2. 2)       загальнодержавні і місцеві податки, доходи від власності та підприємницької діяльності;

3. 3)       адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, загальнодержавні і місцеві податки;

4. 4)       загальнодержавні і місцеві податки, надходження від штрафів та фінансових санкцій.

 

6. Неподатковими надходженнями визнаються:

1. 1)       тільки трансферти;

2. 2)       доходи від власності та підприємницької діяльності, адмі­ністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій;

3. 3)       доходи від операцій з капіталом;

4. 4)       трансферти, доходи від операцій з капіталом, доходи від некомерційного та побічного продажу.

 

7. Видатки бюджету класифікуються за:

1. 1)       функціями, економічною характеристикою операцій, озна­кою головного розпорядника бюджетних коштів, бюджет­ними програмами;

2. 2)       фінансуванням бюджету;

3. 3)       видами боргових зобов’язань;

4. 4)       видами трансфертів.

 

8. До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період запозичення можуть здійснюватися:

1. 1)       лише на цілі, передбачені державною програмою інвестицій;

2. 2)       лише з метою погашення процентів по державним борговим зобов’язанням;

3. 3)       лише з метою погашення основної суми державного боргу;

4. 4)       з метою погашення боргових зобов’язань держави та процентів по них.

 

9. Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситись:

1. 1)       у випадку зміни податкового законодавства;

2. 2)       у випадку виникнення відхилення оцінки прогнозу надход­жень до бюджету від прогнозу, врахованого при затверджен­ні бюджету;

3. 3)       у випадку ратифікації міжнародних угод, що потребують бюджетних витрат;

4. 4)       у випадку зміни податкового законодавства протягом бюд­жетного періоду та в разі ратифікації міжнародних угод, що потребують додаткових бюджетних витрат.

 

10. Зміни до закону про Державний бюджет України подаються:

1. 1)       у вигляді бюджетних запитів;

2. 2)       як додаткові бюджетні призначення;

3. 3)       як обґрунтування непередбачуваних бюджетних асигнувань;

4. 4)       у формі проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

 

11. Захищені статті видатків бюджету – це:

1. 1)       статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень;

2. 2)       статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних зобов’язань;

3. 3)       статті видатків місцевих бюджетів, які не змінюються при скороченні між бюджетних трансфертів;

4. 4)       статті видатків бюджетів місцевого самоврядування, затверджені Бюджетним кодексом.

 

12. Перелік захищених статей видатків Державного бюджету:

1. 1)       визначається Бюджетним кодексом;

2. 2)       визначається рішенням про обласний бюджет;

3. 3)       визначається законом про Державний бюджет України;

4. 4)       визначається Конституцією України.

 

13. Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Держав­ного бюджету України здійснюють:

1. 1)       розпорядники бюджетних коштів;

2. 2)       головні розпорядники бюджетних коштів;

3. 3)       Міністерство фінансів та Рахункова палата України;

4. 4)       органи Державного казначейства України та розпорядники бюджетних коштів.

 

14. Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснює:

а) Верховна Рада України;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Міністерство фінансів України;

г) Державне казначейство України.

 

15. В Україні виконання Державного бюджету здійснюється:

а) уповноваженими банками;

б) Національним банком;

в) органами Держказначейства;

г) сумісно казначейською та банківською системою.

 

16. Доходи бюджету – це:

1. 1)       сукупність економічних відносин з приводу формування фондів грошових коштів у розпорядженні Кабінету Міністрів України;

2. 2)       результат розподілу та перерозподілу ВВП для подальшого фінансування виконання соціальної та економічної функцій держави;

3. 3)       частина централізованих фінансових ресурсів держави, необ­хідних для виконання соціальної, економічної, управлінської та оборонної функцій держави;

4. 4)       економічні відносини, що виникають між державою і юри­дичними та фізичними особами в процесі формування їх доходів.

 

17. Основне джерело доходів бюджету – це:

а) національний дохід;

б) національне багатство;

в) офіційні трансферти;

г) національний продукт.

 

18. До методів створення доходів бюджету не відноситься:

1. 1)       стягнення податків і зборів;

2. 2)       залучення позик, емісія;

3. 3)       пряме вилучення доходів з державного сектора, продаж і застава державної власності;

4. 4)       перший кошик доходів місцевого бюджету.

 

19. Реалізація податками фіскальної функції забезпечує:

1. 1)       створення матеріальної основи функціонування суспільства;

2. 2)       розвиток непривабливих для приватного бізнесу сфер діяльності;

3. 3)       виробництво певних товарів чи послуг, а не отримання прибутку;

4. 4)       створення регульованих доходів бюджету.

 

20. При розмежуванні доходів між ланками бюджетної системи керуються:

1. 1)       принципом субсидіарності;

2. 2)       принципом відомчої підпорядкованості;

3. 3)       принципом територіального розташування об’єктів фінан­сування;

4. 4)       принципом відомчої підпорядкованості та принципом територіального розташування об’єктів фінансування.

 

21. Доходи Державного бюджету України не включають:

1. 1)       гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

2. 2)       міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів;

3. 3)       50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

4. 4)       бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією державних програм.

 

22. До змісту Бюджетного кодексу було внесено зміни:

1. 1)       у 2003–2005 рр.;

2. 2)       у 2001–2007 рр.;

3. 3)       у 2003–2008 рр.;

4. 4)       зміни вносяться до законів, що регулюють діяльність бюд­жетної сфери, положення Бюджетного кодексу не змі­нюються.

 

23. Неприйняття Верховною Радою України закону про Держав­ний бюджет України до 1 січня:

1. 1)       зумовлює встановлення початку бюджетного періоду з дати затвердження місцевих бюджетів;

2. 2)       не є підставою для встановлення іншого бюджетного пе­ріоду;

3. 3)       є підставою для зміни бюджетного періоду в разі оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної си­туації або за необхідності усунення природних чи техно­генних катастроф;

4. 4)       зумовлює встановлення інших календарних меж бюджетного періоду, з дати затвердження місцевих бюджетів до ана­логічної дати наступного року.

 

24. Доходи бюджету згідно з бюджетною класифікацією поділяються:

1. 1)       за функціями, з виконанням яких вони пов’язані, за еконо­мічною характеристикою;

2. 2)       за відомчою ознакою та за бюджетними програмами;

3. 3)       на податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти;

4. 4)       на класифікацію фінансування бюджету та класифікацію доходів від операцій з капіталом.

25. Регулюючі доходи – це:

1. 1)       доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахування диференціюються в розрізі окремих бюджетів і, як правило, періодично змінюються;

2. 2)       кошти, що безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

3. 3)       доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, АРК або органами місцевого самовряхування;

4. 4)       доходи бюджету у вигляді доходів від власності та підпри­ємницької діяльності, адміністративних зборів і платежів, некомерційного та побічного продажу, надходжень від штрафів і фінансових санкцій.

 

26. Надходження до бюджету – це:

1. 1)       доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахування диференціюються в розрізі окремих бюджетів і, як правило, періодично змінюються;

2. 2)       кошти, що безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

3. 3)       доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, АРК або органами місцевого самовряхування;

4. 4)       доходи бюджету у вигляді доходів від власності та підпри­ємницької діяльності, адміністративних зборів і платежів, некомерційного та побічного продажу, надходжень від штрафів і фінансових санкцій.

 

27. Неподаткові надходження – це:

1. 1)       доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахування диференціюються в розрізі окремих бюджетів і, як правило, періодично змінюються;

2. 2)       кошти, що безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

3. 3)       доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, АРК або органами місцевого самовряхування;

4. 4)       доходи бюджету у вигляді доходів від власності та підпри­ємницької діяльності, адміністративних зборів і платежів, некомерційного та побічного продажу, надходжень від штрафів і фінансових санкцій.

 

28. Міжбюджетні трансферти – це:

1. 1)       доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахуваня диференціюються в розрізі окремих бюджетів і, як правило, періодично змінюються;

2. 2)       кошти, що безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

3. 3)       доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, АРК або органами місцевого самовряхування;

4. 4)       доходи бюджету у вигляді доходів від власності та підпри­ємницької діяльності, адміністративних зборів і платежів, некомерційного та побічного продажу, надходжень від штрафів і фінансових санкцій.

 

29. Економічні відносини, що забезпечують процес розподілу та використання коштів централізованих фондів, які знаходяться у розпорядженні органів державної влади та управління – це:

а) податки;

б) доходи бюджету;

в) видатки бюджету;

г) бюджетні асигнування.

 

30. Згідно з Бюджетним кодексом видатки бюджету класи­фікують:

1. 1)       на видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2. 2)       підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спря­мування бюджетних коштів на здійснення відповідно функ­цій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

3. 3)       на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення;

4. 4)       за функціями, за економічною, відомчою ознакою та бюд­жетними програмами.

 

31. За економічною ознакою видатки бюджету поділяються на:

1. 1)       поточні, капітальні, кредитування з вирахуванням пога­шення;

2. 2)       видатки на державне управління, судову владу, міжнародну діяльність, національні оборону, освіту, охорону здоров’я тощо;

3. 3)       видатки Державного бюджету та місцевих бюджетів;

4. 4)       підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спря­мування бюджетних коштів на здійснення відповідно функ­цій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

 

32. Розподіл видатків за ознакою головних розпорядників бюджетних коштів містить:

а) функціональна класифікація видатків;

б) відомча класифікація видатків;

в) економічна класифікація видатків;

г) програмна класифікація видатків.

 

33. За законодавством України до видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних транс­фертів належать:

1. 1)       видатки на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист;

2. 2)       видатки на реалізацію прав та обов’язків місцевого само­врядування, які мають місцевий характер;

3. 3)       видатки на забезпечення конституційного ладу держави, дер­жавної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню;

4. 4)       видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджетута місцевих бюджетів.

 

34. Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, га­рантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів, здійснюються:

1. 1)       з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

2. 2)       з бюджетів міст республіканського значення Автономної республіки Крим та міст обласного значення та районних бюджетів;

3. 3)       з бюджету Автономної республіки Крим та обласних бюджетів;

4. 4)       з усіх перерахованих бюджетів.

 

35. Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України, здійснюються:

1. 1)       з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

2. 2)       з бюджетів міст республіканського Автономної республіки Крим та міст обласного значення та районних бюджетів;

3. 3)       з бюджету Автономної республіки Крим та обласних бюд­жетів;

4. 4)       з усіх перерахованих бюджетів.

 

36. Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України, здійснюються:

1. 1)       з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

2. 2)       з бюджетів міст республіканського значення Автономної республіки Крим та міст обласного значення та районних бюджетів;

3. 3)       з бюджету Автономної республіки Крим та обласних бюджетів;

4. 4)       з усіх перерахованих бюджетів.

 

37. За функціональним призначенням видатки бюджету на еконо­мічну діяльність та науку поділяються на:

1. 1)       видатки на фінансування проекту багатоцільового розвитку, на фінансування діяльності з формування економічної полі­тики, на організацію та управління діяльністю, пов’язаною з виробництвом і втіленням загальної політики у галузі праці;

2. 2)       видатки на житлово-комунальне господарство; видатки на промисловість та енергетику; видатки на будівництво; на сільське господарство, рибальство та мисливство; на інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю; видатки на фі­нансування заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чор­нобильської катастрофи; видатки на охорону навколишнього середовища та ядерну безпеку;

3. 3)       видатки на охорону та раціональне використання водних ре­сурсів, земель, на створення захисних лісових та полеза­хисних лісових смуг, на охорону і раціональне використання мінеральних ресурсів, на утримання організацій з ядерної безпеки та інші заходи, спрямовані на забезпечення ядерної безпеки;

4. 4)       видатки на промислово-енергетичний комплекс, на конвер­сію та розвиток підприємств оборонного та машинобудівного комплексів, на відтворення мінерально-сировинної бази, геологорозвідувальні роботи, на інші галузі промисловості.

 

38. Видатки бюджету на економічну діяльність можуть здійснюватись у таких формах:

1. 1)       галузевий підхід, фінансування інвестиційних проектів;

2. 2)       дотації, субсидії, субвенції, позики;

3. 3)       капіталовкладення, операційні витрати, кредити і дотації;

4. 4)       фінансування закладів та бюджетних програмних напрямів.

 

39. Джерелом фінансування наукових досліджень в Україні є:

а) бюджет, спеціальні фонди, кошти замовників досліджень;

б) загальний фонд державного бюджету;

в) кошти замовників досліджень;

г) надходження від комунального кредиту.

 

40. Джерело фінансування наукових досліджень залежить від:

а) необхідності матеріальних затрат за напрямом досліджень;

б) прибутковості наукового закладу;

в) того, фінансується науковий заклад чи наукова тематика;

г) характеру досліджень (фундаментальні, прикладні).

 

41. Капітальні вкладення – це:

1. 1)       виділення коштів на утримання закладів, установ і органі­зацій, виконання певних програм і реалізацію певних заходів на підставі спеціального фінансового документу;

2. 2)       фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності й інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням виробництва та соціальної сфери;

3. 3)       витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів, спря­мовані на вдосконалення і приріст основних фондів;

4. 4)       зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них, що передбачає відкриття та ведення рахунків бюджету, мобілізацію коштів та фінансування видатків через спеціа­лізовану структуру.

 

42. Фінансування наукових закладів ґрунтується на основі складання їх:

а) кошторису;

б) балансу;

в) бюджету;

г) доповідної розпорядника бюджетних коштів.

 

43. Суб’єктами управління державним боргом в Україні є:

1. 1)       Президент, Прем’єр-міністр, Міністр внутрішніх справ;

2. 2)       Уряд, Міністерство фінансів України, НБУ, Держказна­чейство;

3. 3)       Уряд, Рахункова палата, МВФ;

4. 4)       Президент, НБУ, Держказначейство.

 

44. Джерелами фінансування соціальних гарантій є:

1. 1)       бюджетні асигнування, фонди товариств взаємного страху­вання та фонду захисту прав потерпілих;

2. 2)       бюджетні асигнування, гранти, дарунки (у вартісному обрахунку);

3. 3)       бюджетні асигнування, фінансові ресурси підприємницьких структур, спонсорство і меценатство, страхування;

4. 4)       бюджетні асигнування, кошти спеціальних фондів місцевих бюджетів.

 

45. Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення включають:

1. 1)       виплату пенсій і допомоги, допомогу сім’ям з дітьми, інші види соціальної допомоги, програми соціального захисту неповнолітніх тощо;

2. 2)       фінансування освіти, охорони здоров’я, культури, фізкульту­ри і спорту, засоби масової інформації;

3. 3)       фінансування загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, дитя­чих дошкільних закладів, професійно-технічних училищ, закладів післядипломної освіти;

4. 4)       фінансування театрів, музеїв, бібліотек, клубів, заповідників.

 

46. Капітальні видатки – це:

1. 1)       виділення коштів на утримання закладів, установ і орга­нізацій, виконання певних програм і реалізацію певних захо­дів на підставі спеціального фінансового документу;

2. 2)       фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності й інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням виробництва та соціальної сфери;

3. 3)       витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів, спрямо­вані на вдосконалення і приріст основних фондів;

4. 4)       зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них, що передбачає відкриття та ведення рахунків бюджету, мобілізацію коштів та фінансування видатків через спеціалі­зовану структуру.

 

47. Видатки на соціальну сферу включають:

1. 1)       виплату пенсій і допомоги, допомогу сім’ям з дітьми, інші види соціальної допомоги, програми соціального захисту неповнолітніх і т. ін.;

2. 2)       фінансування освіти, охорони здоров’я, культури, фізкуль­тури і спорту, засобів масової інформації;

3. 3)       фінансування загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, дитя­чих дошкільних закладів, професійно-технічних училищ, закладів післядипломної освіти;

4. 4)       фінансування театрів, музеїв, бібліотек, клубів, заповідників.

 

48. Кошторис – це:

1. 1)       розпис доходів і видатків місцевого бюджету, використову­ється для прогнозування;

2. 2)       розпис доходів і видатків місцевого бюджету, використо­вується для планування показників цього бюджету на наступ­ний рік;

3. 3)       законодавчо затверджений перелік оперативно-сітьових по­казників бюджетної установи;

4. 4)       спеціальний розрахунковий документ, на основі якого виді­ляються бюджетні асигнування.

 

49. Складання кошторису проводиться у відповідності до:

1. 1)       функціональної класифікації видатків;

2. 2)       економічної класифікації видатків;

3. 3)       відомчої класифікації видатків;

4. 4)       програмної класифікації видатків.

 

50. У кошторисних розрахунках використовують:

1. 1)       показники, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи, нормативи видатків у розрахунку на повний кількісний показник;

2. 2)       обсяги міжбюджетних трансфертів та обсяги закріплених заходів місцевих бюджетів;

3. 3)       обсяги нормативних бюджетних видатків;

4. 4)       обсяги видатків, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

 

51. Бюджетне асигнування – це:

1. 1)       повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів від­повідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету;

2. 2)       повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження;

3. 3)       будь-яка операція, яка відбувається протягом бюджетного періоду, згідно з якою необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;

4. 4)       міжбюджетний трансферт.

 

52. Бюджетне зобов’язання – це:

1. 1)       повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження;

2. 2)       будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання то­вару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій про­тягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійс­нити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;

3. 3)       повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів від­повідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного асигнування та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету;

4. 4)       міжбюджетний трансферт.

 

53. Бюджетне призначення – це:

1. 1)       будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду;

2. 2)       повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів від­повідно до бюджетного асигнування з метою взяття бюджет­ного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету;

3. 3)       міжбюджетний трансферт;

4. 4)       повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

 

54. Бюджетний запит – це:

1. 1)       документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період;

2. 2)       документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінан­сування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпо­рядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації;

3. 3)       запит Бюджетного комітету щодо з’ясування загальної суми заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випу­щених і непогашених боргових зобов’язань держави (Авто­номної Республіки Крим чи місцевого самоврядування);

4. 4)       документ, який містить опис та порядок використання сим­воліки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей.

 

55. Оперативно-сітьові показники діяльності бюджетної уста­нови – це:

1. 1)       постатейні нормативи витрат;

2. 2)       узагальнені нормативи витрат;

3. 3)       площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій;

4. 4)       виробничі і загальні показники.

 

56. Показники, що характеризують будівлю бюджетної установи – це:

а) постатейні нормативи витрат;

б) узагальнені нормативи витрат;

в) загальні показники;

г) виробничі показники.

 

57. За економічною структурою видатки бюджету поділяють на групи:

1. 1)       поточні видатки і видатки розвитку;

2. 2)       поточні і капітальні видатки;

3. 3)       видатки на товари і послуги; виплата відсотків; субсидії і поточні трансфертні виплати; створення державних запасів і резервів; придбання землі і нематеріальних активів;

4. 4)       поточні, капітальні видатки, кредитування за вирахуванням погашення.

 

58. За методом обчислення нормативи на фінансування соціальної сфери поділяються на:

1. 1)       обов’язкові та факультативні;

2. 2)       розраховані на основі фізіологічних потреб та статистичних спостережень;

3. 3)       вихідні, похідні;

4. 4)       зведені, індивідуальні, загальні.

 

59. Управління державним боргом в широкому розумінні пов’язано з діяльністю держави як:

а) позичальника і гаранта;

б) позичальника, кредитора і гаранта;

в) кредитора;

г) посередника.

 

60. За характером використання нормативи на фінансування соціальної сфери поділяються на:

1. 1)       обов’язкові та факультативні;

2. 2)       розраховані на основі фізіологічних потреб та статистичних спостережень;

3. 3)       вихідні, похідні;

4. 4)       зведені, індивідуальні, загальні.

 

61. Виробничі показники, які характеризують профільну діяльність бюджетної установи, поділяються на:

1. 1)       обов’язкові та факультативні;

2. 2)       розраховані на основі фізіологічних потреб та статистичних спостережень;

3. 3)       вихідні, похідні;

4. 4)       зведені, індивідуальні, загальні.

 

62. Кошториси поділяються на:

1. 1)       обов’язкові та факультативні;

2. 2)       розраховані на основі фізіологічних потреб та статистичних спостережень;

3. 3)       вихідні, похідні;

4. 4)       зведені, індивідуальні, загальні, на централізовані заходи.

 

63. Кошторисне фінансування видатків лікарні й амбулаторно-поліклінічного закладу ґрунтується на таких показниках:

1. 1)       рівень захворюваності в районі, число лікарських посад;

2. 2)       контингент медичного персоналу, число днів функціону­вання ліжка кожного профілю;

3. 3)       кількість ліжок, ліжко-днів, лікарських відвідувань;

4. 4)       структура штатного персоналу; чисельність населення в районі діяльності заклад.

 

64. Фінансування наукових закладів ґрунтується на основі складання їх:

а) кошторису;

б) балансу;

в) бюджету;

г) доповідної розпорядника бюджетних коштів.

 

65. Середньорічна кількість ліжок по лікарні розраховується як:

1. 1)       середнє арифметичне кількості ліжок на початок і кінець планового року;

2. 2)       сума кількості ліжок на початок планового року і половини наново введених ліжок;

3. 3)       кількість ліжок на початок планового року додається до середньорічної кількості наново введених ліжок, яка обчис­люється діленням на 12 кількості введених нових ліжок, помножених на кількість місяців їх функціонування;

4. 4)       до кількості ліжок на початок року, помножених на кількість місяців їх функціонування, додається кількість ліжок на кінець року, помножених на кількість місяців їх функціону­вання, і отримана сума ділиться на 12.

 

66. Нормативна потреба у лікарняних місцях при складанні кошторису медичного закладу визначається:

1. 1)       виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік;

2. 2)       виходячи з фактичної кількості встановлених в медичному закладі ліжок;

3. 3)       як добуток кількості ліжок і кількості днів функціонування одного ліжка на рік;

4. 4)       як добуток чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань лікарні на рік.

 

67. Фактична наявність лікарняних місць при складанні кошторису медичного закладу визначається:

1. 1)       виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік;

2. 2)       виходячи з кількості встановлених в медичному закладі ліжок;

3. 3)       як добуток кількості ліжок і кількості днів функціонування одного ліжка на рік;

4. 4)       як добуток чисельності жителів у районі обслуговування і середньої кількості відвідувань лікарні на рік.

 

68. Кількість ліжко-днів для складання кошторису медичного закладу визначається:

1. 1)       виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік;

2. 2)       виходячи з фактичної кількості встановлених в медичному закладі ліжок;

3. 3)       як добуток кількості ліжок і кількості днів функціонування одного ліжка на рік;

4. 4)       як добуток чисельності жителів у районі обслуговування і середньої кількості відвідувань лікарні на рік.

 

69. Кількість лікарських відвідувань для складання кошторису медичного закладу визначається:

1. 1)       виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік;

2. 2)       виходячи з фактичної кількості встановлених в медичному закладі ліжок;

3. 3)       як добуток кількості ліжок і кількості днів функціонування одного ліжка на рік;

4. 4)       як добуток чисельності жителів у районі обслуговування і середньої кількості відвідувань лікарні на рік.

 

70. Норми витрат на харчування і медикаменти в стаціонарі встановлюються, виходячи з показника:

а) лікарської посади;

б) одиниці медичного персоналу;

в) ліжка;

г) ліжко-дня.

 

71. Звіт про проведені таємні видатки розглядаються:

1. 1)       Президентом і Міністром фінансів на закритому засіданні;

2. 2)       Міністерством фінансів на закритому засіданні;

3. 3)       Комітетом Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони на закритому засіданні;

4. 4)       Верховною Радою України на закритому засіданні.

 

72. Казначейська система касового виконання бюджету – це:

1. 1)       виділення коштів на утримання закладів, установ і органі­зацій, виконання певних програм і реалізацію певних заходів на підставі спеціального фінансового документу;

2. 2)       фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності й інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням виробництва та соціальної сфери;

3. 3)       витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів, спрямо­вані на вдосконалення і приріст основних фондів;

4. 4)       зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них, що передбачає відкриття та ведення рахунків бюджету, мобілізацію коштів та фінансування видатків через спеціа­лізовану структуру.

 

73. Казначейське виконання бюджету запроваджено в Україні з:

а) 2004 р.;

б) 1991 р.;

в) 1995 р.;

г) 2000 р.

 

74. Державний кредит – це:

1. 1)       сукупність фінансових ресурсів держави, створених шляхом перерозподілу національного багатства;

2. 2)       сукупність фінансових ресурсів держави, використаних на покриття дефіциту Державного бюджету;

3. 3)       сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади та управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами, з іншого боку, у яких держава виступає позичальником, кредитором, гарантом;

4. 4)       сукупність економічних відносин з приводу формування за рахунок перерозподілу ВВП та національного багатства централізованого фонду грошових коштів держави.

 

75. Облігація – це:

1. 1)       кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків;

2. 2)       залучення державою коштів від юридичних та фізичних осіб, урядів інших країн, міжнародних фінансових організацій на умовах поворотності, терміновості, платності;

3. 3)       цінний папір, що приносить дохід у вигляді процента;

4. 4)       уроки, дари, оброки.

 

76. Як економічна категорія державний кредит виконує наступні функції:

а) розподільчу і контрольну;

б) заощаджувальну, попереджувальну та контрольну;

в) фіскальну та регулюючу;

г) усі вищезгадані.

 

77. Державний кредит – це:

а) відносини первинного розподілу вартості ВВП;

б) відносини вторинного розподілу вартості ВВП;

в) відносини розподілу національного багатства;

г) відносини розподілу національного багатства.

 

78. Рух вартості у відносинах державного кредиту носить:

а) односторонній характер;

б) примусовий характер;

в) фондовий характер;

г) двосторонній характер.

 

79. За відносин державного кредиту найчастіше держава виступає:

а) кредитором;

б) позичальником;

в) гарантом;

г) виробником ВВП.

 

80. Державна дотація – це:

1. 1)       кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків;

2. 2)       залучення державою коштів від юридичних та фізичних осіб, урядів інших країн, міжнародних фінансових організацій на умовах поворотності, терміновості, платності;

3. 3)       цінний папір, що приносить дохід у вигляді процента;

4. 4)       уроки, дари, оброки.

 

81. Як метод покриття дефіциту бюджету державний кредит:

а) провокує інфляцію;

б) завжди зменшує рівень грошової маси в обігу;

в) не провокує інфляції;

г) завжди збільшує рівень грошової маси в обігу.

 

82. Фіскальна функція державного кредиту полягає:

1. 1)       у більш рівномірному розподілі податкового тягаря в часі;

2. 2)       у тому, що відносини державного кредиту здійснюються на засадах поворотності та добровільності;

3. 3)       у тому, що відносини державного кредиту здійснюються на засадах платності та добровільності;

4. 4)       у подоланні наслідків кризових явищ в економіці.

 

83. Регулююча функція державного кредиту полягає:

1. 1)       в тому, що відносини державного кредиту здійснюються на засадах поворотності та добровільності

2. 2)       у тому, що таким чином держава впливає на стан грошового обігу, обсяг грошової маси в обігу, рівень ставок на ринку грошей та капіталів, виробництво, зайнятість;

3. 3)       у більш рівномірному розподілі податкового тягаря в часі

4. 4)       у подоланні наслідків кризових явищ в економіці.

 

84. Спільними рисами банківського і державного кредиту є:

1. 1)       номінальне значення;

2. 2)       відсутність конкретної мети запозичення;

3. 3)       поворотність, платність, терміновість, добровільність.

4. 4)       джерело погашення – кошти від приватизації державної власності.

 

85. Державний кредит відрізняється від банківського:

а) номінальним забезпеченням;

б) платністю;

в) терміновістю;

г) поворотністю, добровільністю.

 

86. Таємні видатки передбачені:

1. 1)       на фінансування міжнародної діяльності;

2. 2)       на фінансування діяльності органів державної влади в інтересах національної безпеки;

3. 3)       на фінансування захищених статей видатків бюджету;

4. 4)       на фінансування державної архівної справи.

 

87. Використання державного кредиту є необґрунтованим, якщо:

1. 1)       державні запозичення спрямовуються для вироблення додат­кового продукту;

2. 2)       запозичення слугують послабленню податкового тиску, є засобом збільшення податкових надходжень у майбутньому;

3. 3)       якщо залучені кошти спрямовуються на реалізацію інвести­ційних проектів;

4. 4)           якщо залучені кошти спрямовуються на адміністративні видатки.

 

88. Кошти, залучені при посередництві відносин державного кредиту:

1. 1)           створюють спеціальний позабюджетний фонд грошових коштів;

2. 2)       включаються до Державного бюджету;

3. 3)       не створюють окремого фонду фінансових ресурсів;

4. 4)       розподіляються органами Держказначейства поза Державним бюджетом або державними позабюджетними фондами.

 

89. Кошторисне фінансування – це:

1. 1)       виділення коштів на утримання закладів, установ і орга­нізацій, виконання певних програм і реалізацію певних захо­дів на підставі спеціального фінансового документу;

2. 2)       фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності й інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням виробництва та соціальної сфери;

3. 3)       витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів, спря­мовані на вдосконалення і приріст основних фондів;

4. 4)       зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них, що передбачає відкриття та ведення рахунків бюджету, мобілізацію коштів та фінансування видатків через спеціа­лізовану структуру.

 

90. Державний кредит може здійснюватись у формах:

а) готівковій, безготівковій;

б) ощадна справа, позики, гарантії;

в) внутрішній, зовнішній;

г) облігацій, казначейських зобов’язань.

 

91. Сума заборгованості по випущених та непогашених боргових зобов’язаннях держави, включаючи нараховані проценти – це:

а) державний борг;

б) внутрішній державний борг;

в) поточний державний борг;

г) капітальний державний борг.

 

92. Сума заборгованості держави, по якій не настав термін сплати і яка не може бути пред’явлена протягом даного періоду – це:

а) внутрішній державний борг;

б) зовнішній державний борг;

в) поточний державний борг;

г) капітальний державний борг.

 

93. Сума заборгованості держави, по якій у даному періоді настав термін сплати – це:

а) державний борг;

б) зовнішній державний борг;

в) поточний державний борг;

г) капітальний державний борг.

 

94. Залучення Україною в особі Кабінету Міністрів Україні через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо грошових коштів на умовах строковості та платності – це:

а) державна гарантія;

б) державне запозичення;

в) казначейські зобов’язання;

г) управління державним боргом.

 

95. В залежності від забезпеченості позики можуть бути:

а) процентні, дисконтні, виграшні;

б) з твердим доходом;

в) з плаваючим доходом;

г) заставні, беззаставні.

 

96. Державне внутрішнє запозичення – це:

1. 1)       державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку.

2. 2)       державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

3. 3)       зобов’язання України в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невикона­ння позичальником, іншим ніж Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності;

4. 4)       державна гарантія.

 

97. Подать – це:

1. 1)       кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків;

2. 2)       залучення державою коштів від юридичних та фізичних осіб, урядів інших країн, міжнародних фінансових організацій на умовах поворотності, терміновості, платності;

3. 3)       цінний папір, що приносить дохід у вигляді процента;

4. 4)       збірне поняття, що означає уроки, дари, оброки.

 

98. Державне зовнішнє запозичення – це:

1. 1)       державна гарантія;

2. 2)       державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

3. 3)       державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку;

4. 4)       зобов’язання України в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або част­ково виконати платежі на користь кредитора у випадку неви­конання позичальником, іншим ніж Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

 

99. Державна гарантія – це:

1. 1)       залучення Україною в особі Кабінету Міністрів України, че­рез Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’я­зань щодо грошових коштів на умовах строковості та платності;

2. 2)       державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку.

3. 3)       державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

4. 4)       зобов’язання України в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невикона­ння позичальником, іншим ніж Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

 

100. Державна позика – це:

1. 1)       кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків;

2. 2)       залучення державою коштів від юридичних та фізичних осіб, урядів інших країн, міжнародних фінансових організа­цій на умовах поворотності, терміновості, платності;

3. 3)       цінний папір, що приносить дохід у вигляді процента;

4. 4)       уроки, дари, оброки.