4. Мовні норми

У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість – основна ознака літературної мови.

Мовна норма – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, сві­домо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації. Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна мовна норма – усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування. Літературна норма репрезентується в шкалі оцінювань: правиль­ності, доречності й естетичної гармонійності. Результатом визнання літературних норм є їх кодифікація у слов­никах і граматиках, що фіксують усталені мовні явища.

Розрізняють такі різновиди літературних норм: орфоепічні, морфологічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямо­ване на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки – це порушення, пов’язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова |с| замість |з|: [везти] – [вести].

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична по­милка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад:

Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| – фонему |ф|:

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фах хвах

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункціонувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л]: лекція – лєкція, телеграма – телєграма; вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження: директор – діректор, тираж – тіраж, симпозіум – сімпозіум, циркулярний – ціркулярний.

Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:

[знати] – знати;

[пунктуал'н'іс'т'] – пунктуальність;

[з'в'ітувати] – звітувати.

У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

[і^инод'і] – іноді

[і^инколи] – інколи

[і^инде] – інде

[і^иншиĭ] – інший

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у].

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] – з наближенням до [и]

[ме^ита] – мета;

[ре^иагувати] – реагувати;

[ме^ин'і] – мені.

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко:

[р'іўне] – Рівне;

[поле] – поле.

[и] – з наближенням до [е]

[ви^едаток] – видаток;

[обви^енуваче^ин': а] – обвинувачення;

[си^есте^иматични^еĭ] – систематичний.

Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко:

[полем'іка] – полеміка.

[вибори] – вибори.

[кре^идит] – кредит.