4. Вимова звукосполучень приголосних

1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

а) -ться вимовляється як [ц':а]:

[ли^естуйец':а] – орфографічно листується;

[учац':а] – учаться;

[гн'івайуц':а] – гніваються;

[обури^ец':а] – обуриться;

б) -шся вимовляється як [с':а]:

[з'в'ітуйес':а] – звітуєшся;

[в'ітайес':а] – вітаєшся;

[розписуйес': а] – розписуєшся;

в) -жся вимовляється як [з'с'а]:

[зваз'с'а] – зважся;

[не^иур'із'с'а] – не вріжся;

г) -чся вимовляється як [ц':а]:

[не^имороц':а] – не морочся;

д) -жці вимовляється як [з'ц'і]:

[кри^евор'із'ц'і] – криворіжці; [запор'із'ц'і] – запоріжці;

е) -сши вимовляється як [ш:и]:

[при^ен'іш:и] – принісши;

є) -зш вимовляється як [ш:]:

[бе^иш:уму] – без шуму;

ж) -зч вимовляється як [шч]:

[шчого] – з чого;

з) -здж вимовляється як [ждж]:

[ждже^ир^ила] – з джерела;

и) -шці вимовляється як [с'ц'і]:

[на дос'ц'і] – на дошці;

і) -здці вимовляється як [з'ц'і]:

[у пойіз'ц'і] – у поїздці.

2. Групи приголосних, що з’являються в словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н (ий) -> [пройізний] – проїзний;

контраст + н (ий) -> [контрасни^ей] – контрастний;

баласт + н (ий) -> [баласни^ей] – баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] – шістнадцять; [ш'іс:от] – шістсот; [ш'іздес'ат] – шістдесят; [пре^изи^еден'с'ки^ей] – президентський; [агенство] – агентство; [інте^ил'іген'с'кий] – інтелігентський.

Практичне заняття № 11 Тема: Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови

План

1. Словесний наголос.

2. Наголос як засіб розрізнення лексичного й граматичного значення слова.

3. Логічний та емфатичний наголоси.

4. Наголошування іменників, дієслів,числівників.

5. Наголошування слів іншомовного походження.

6. Наголошування слів, у яких найчастіше трапляється порушення літературних норм.

1. Словесний наголос

Велике значення має наголошування слів. Наголос в українській мові є:

а) силовий, або динамічний, тобто наголошений склад вимовляється з більшою силою (великий, гарно);

б) різномісний (нефіксований), тобто такий, що в різних словах може падати на різний склад – перший, другий, третій і т. д. (марити, гадати, молодий, переносити);

в) рухомий, тобто в різних формах того ж слова можливе його пересування з одного місця на інше (голова – голови, голуб – голуби).

Однак це не означає, що той, хто говорить, має право наголошувати слова, як заманеться. В українській мові історично склалася стала система наголошування, яка відіграє велику роль у звуковій організації слів. Наголос допомагає оформляти й виражати різні значення слова. Неправильне наголошування часто спотворює слово або надає йому зовсім іншого, аніж треба, значення. Норми наголосу в сучасній українській літературній мові відбиті в орфоепічних словниках та в словниках наголосів.

2. Наголос як засіб розрізнення лексичного й граматичного значення слова

Важливою рисою наголосу є те, що він виконує диференційну функцію, яка полягає в розрізненні за допомогою наголосу однакових за звучанням слів або їх форм. Смислорозрізнювальна роль наголосу полягає в тому, що наголос є засобом вираження різних лексичних значень: атлас – атлас, варення (процес варіння) – варення (харчовий продукт із плодів, ягід), замок – замок, електрик (фахівець з електротехніки) – електрик (голубий та синій колір із сірим виблиском), лікарський (похідне від лікар) – лікарський (похідне від ліки), приклад – приклад, плакати – плакати.

Наголос виконує також форморозрізнювальну роль, тобто є засобом диференціації граматичних значень однакових словоформ: книжки – книжки, руки – руки, слова – слова, гілки (родовий відмінок однини) – гілки (називний і знахідний відмінки множини), пізнають (майбутній час) – пізнають (теперішній час), прислухалась (недоконаний вид) – прислухалась (доконаний вид).

Деякі слова мають подвійне наголошування (лексеми з паралельним наголосом), при цьому зміна наголосу не змінює значення слова: алфавіт – алфавіт, апостроф – апостроф, договір – договір, помилка – помилка, завжди – завжди, мабуть – мабуть, оповідач – оповідач, усмішка – усмішка тощо.