Практичне заняття № 10 Тема: Орфоепічні норми сучасної української літературної мови

План

1. Основні орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

2. Вимова голосних звуків.

3. Вимова приголосних звуків.

4. Вимова звукосполучень приголосних.

1. Основні орфоепічні норми сучасної української літературної мови

Етикет усного ділового спілкування вимагає від кожної людини вимовляти слова за літературними нормами, тобто загальновизнаними правилами вимови. Правильна літературна вимова надає мовленню органічної краси, привабливості, що має неабияке значення для того, хто його слухає, сприяє кращому й глибшому засвоєнню висловлюваної думки, донесенню до слухачів своїх почуттів і роздумів.

Кожен із задоволенням, навіть з насолодою сприймає правильну літературну мову, і, навпаки, завжди викликають невдоволення, а часом і обурення різні помилки у вимові слів та в їх наголошуванні.

Проте тільки цим суспільне значення правильної літературної вимови не обмежується. Якщо правильна літературна вимова допомагає краще засвоїти зміст сказаного, то неправильно вимовлене слово чи навіть окремі звуки в ньому спрямовують увагу тих, хто слухає, лише на зовнішнє оформлення мовного акту, заважаючи вникнути в його суть.

Неправильна вимова звуків іноді може стати причиною спотворення змісту висловлюваної думки. Наприклад, до непорозуміння може призвести оглушення кінцевого дзвінкого приголосного та дзвінкого в середині слова: У нього грип (грип чи гриб?); У мене є хороша каска (каска чи казка?); вимова о в ненаголошеній позиції як а: вали (вали чи воли?), раби (раби чи роби?) тощо.

Отже, правильна літературна вимова, правильне звукове оформлення слів сприяє мовному спілкуванню людей, а неправильна – гальмує його.

Нагадаємо основні правила української літературної вимови (орфоепії) голосних і приголосних звуків.

2. Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:

[знати] – знати;

[пунктуал'н'іс'т'] – пунктуальність;

[з'в'ітувати] – звітувати.

У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

[і^инод'і] – іноді

[і^инколи] – інколи

[і^инде] – інде

[і^инший] – інший

2. Звук [о] вимовляється чітко, виразно не тільки під наголосом (молодь, чoрний), а й у ненаголошеній позиції (молоко, порода); лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у] : [зо^узуля, го^улубка, ко^ужух, по^удушка, то^убі].

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] – з наближенням до [и]

[ме^ита] – мета;

[ре^иагувати] – реагувати;

[ме^ин'і] – мені.

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко:

[р'іуне] – Рівне;

[поле] – поле.

[и] – з наближенням до [е]

[ви^едаток] – видаток;

[обви^енуваче^ин': а] – обвинувачення;

[си^есте^иматични^ей] – систематичний.

Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко:

[полем'іка] – полеміка.

[вибори] – вибори.

[кре^идит] – кредит.