4. Рубрикація тексту як важливий компонент культури писемного мовлення

Важливим компонентом високої культури писемного мовлення є правильна, вдала рубрикація тексту, тобто членування тексту на частини, графічне відділення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерацій тощо. Особливо важливою, часто вкрай необхідною для чіткого й повного сприйняття інформації є рубрикація текстів наукового та офіційно-ділового стилів.

Найпростішим і найпоширенішим видом рубрикації будь-якого тексту є виділення в ньому абзаців, тобто частин тексту, що виражають одну відносно закінчену думку. Графічно початок нового абзацу (нової думки) позначається відступом праворуч (3-5 знаків у машинописі) від початку рядка.

Правильне виділення та оформлення абзаців дає змогу читачеві точно й легко сприймати текст. Натомість про низьку культуру писемного мовлення укладача тексту свідчать непомірно великі блоки інформації, зведені в один абзац, невиділення графічно початку абзацу або оформлення кожного речення окремим абзацом.

Виділення більших структурних за змістом частин текстів різних стилів часто досягається за допомогою надання текстові загалом та окремим його частинам заголовків. Такий спосіб рубрикації поширений особливо в художньому та публіцистичному стилях. Заголовки часто використовують і при створенні текстів наукового та офіційно-ділового

Зауважимо, що в людському суспільстві взагалі і в окремих націй у різні історичні епохи складаються й діють усталені, загальноприйняті правила оформлення заголовків. Так, епохи Середньовіччя та Відродження відзначалися орієнтацією на великі заголовки, що вміщували максимум інформації про текст (частину тексту), який вони починали. Сучасні норми тяжіють до мінімальності заголовків.

А. П. Коваль вважає, що заголовок повинен: «точно відповідати змістові документа або його частини; бути логічно повноцінним – недвозначним і несуперечливим; бути по можливості якнайкоротшим».

Заголовок як засіб поділу тексту є необхідним компонентом традиційної системи рубрикації. Поруч із заголовками в цій системі активно застосовується і графічне або словесне найменування більших за абзац рубрик тексту (параграфів (§), розділів, частин) та їх нумерування.

У традиційній системі нумерацію частин тексту (нумерують тези, правила, пункти тощо) можна використовувати всередині абзаців для оформлення якихось переліків.

Вибір того чи того варіанта нумерації залежить від змісту, логічної структури тексту, його обсягу: у невеликому, простому тексті користуємося для рубрикації однотипними графічними знаками (літерами або цифрами), у більшому та складнішому за структурою вдаємося до використання графічних знаків різних типів. Необхідно пам’ятати, що, формуючи систему нумерації частин тексту, треба враховувати традиції, що склалися, і нумерувати найбільші, значні за обсягом частини (глави, розділи) римськими цифрами (І, II, Ш, IV), підрозділи в межах глав і розділів – арабськими (1, 2, 3, 4), пункти в межах розділів, параграфи – малими літерами в алфавітному порядку (а, б, в, г).

При оформленні переліків всередині абзацу (речення) використовують також спеціальний розділовий знак – тире, що починає кожен пункт переліку, або спеціальні вставні слова по-перше, по-друге і т. д. Нумеруючи рубрики, враховуємо такі правила:

• рубрики нумерують лише тоді, коли в них є хоча б два однорідні елементи переліку;

• однорідні засоби нумерації (слова, цифри, букви) застосовують тільки до однотипних частин;

• комбіновані способи нумерації вимагають точного дотримання правил нумерації.