
- •Еуритремоз (eurytremosis)
- •Шистосомоз (schistosomosis)
- •Телязіоз (thelaziosis)
- •Дипеталонемоз (dipetalonemosis)
- •Елафостронгільоз (elaphostrongylosіs) оленів і маралів
- •Едемагеноз (oedemagenosis)
- •Цефалопіноз (cephalopinosis)
- •Фарингоміоз (pharingomiosis)
- •Трихомоноз (trichomonosis)
- •Трипаносомози (trypanosomoses)
- •Ехінохазмоз (echinochasmosis)
- •Олуланоз (ollulanosis)
- •Еймеріоз та ізоспороз (eіmeriosis et isosporosis)
- •Трихомоноз (trichomonosis)
- •Трипаносомоз (trypanosomosis)
- •Амебна дизентерія (амебоз)
Цефалопіноз (cephalopinosis)
Захворювання верблюдів, спричинюється личинками овода Cephalopina titillator родини Oestridae і характеризується запальними процесами носової порожнини, глотки, схудненням тварин.
Збудник подібний до овечого овода, завдовжки 8 – 11 мм. Груди жовтого кольору з попелясто-сірим нальотом і чорними плямами. Черевце яйцеподібної форми з блискучим сріблясто-білим нальотом. Голова велика, жовтого кольору. Крила прозорі з коричневим відтінком. Личинка першої стадії білого кольору. Личинка третьої стадії веретеноподібна, має шипи по тілу, розміром до 30 мм, білого кольору зі світло-жовтим відтінком. Оводи живуть 4 – 15 діб.
Цикл розвитку. Самка після запліднення стрімко підлітає до верблюда і впорскує в носову порожнину 15 – 35 личинок (усього за життя — 800 – 900), які в носовій порожнині кріпляться до слизової оболонки. Личинки першої
стадії локалізуються в носоглотці і розвиваються впродовж 3 – 3,5 міс, другої стадії — розвиваються у порожнинах голови впродовж 10 міс. Личинки третьої стадії подразнюють слизову носа і під час чхання та кашлю випадають, переважно вдень, зариваються в ґрунт і через 5 – 6 год перетворюються на лялечку. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс .
Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є заражені личинками верблюди.
Інтенсивність інвазії у двогорбого й одногорбого верблюдів становить 150 –200 личинок.
Патогенез. Личинки спричинюють подразнення і травмування слизової оболонки носа. Продукти запалення, що всмоктуються, погіршують загальний стан тварин. Гіперемія, виразки й набряки, які виникають у місцях скупчення личинок у носо-глотці, та самі личинки утруднюють дихання, приймання води й корму.
Верблюди худнуть, іноді гинуть унаслідок асфіксії.
Клінічні ознаки. У період масового льоту самок оводів верблюди занепокоєні: підіймають і опускають голову, труться носом об землю, намагаючись звільнитися від личинок, часто фиркають. З часом у тварин розвивається риніт з гнійними виділеннями з ніздрів, іноді сильна носова кровотеча, помітна задишка. З ніздрів поширюється неприємний гнильний запах. Верблюди погано їдять, оскільки не можуть ковтати, худнуть, швидко втомлюються.
Патологоанатомічні зміни. У носоглотці виявляють личинок. В цих місцях тканини гіперемійовані, набряклі, з виразками.
Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та виявляють під час обстеження личинок овода в носовій порожнині. У ніздрі вводять слабкий розчин інсектициду (50 – 100 мл) і відбирають личинок за допомогою ватного тампона.
Лікування. Застосовують інсектицидні препарати неоцидолу, неостомазану, ціодрину, бутоксу у вигляді розчинів і емульсій, якими обприскують верблюдів у період активності самок оводів. Ефективні макроциклічні лактони та клозантел. Худих і виснажених верблюдів лікують симптоматично, після чого вводять інсектициди.
Профілактика та заходи боротьби. Верблюдів, що надходять з неблагополучних господарств, профілактично обробляють інсектицидними препаратами. Уражених і підозрюваних щодо захворювання тварин лікують. Личинок овода збирають і знищують. У період масової активності оводів верблюдів обробляють репелентами та інсектицидами.