3.1. Обгрунтування зміни геопластики рельєфу

Формування або корегування рельєфу – важливий етап інженерної підготовки території. Цей процес називають вертикальним плануванням території. На цьому етапі підготовки території під озеленення та благоустрій природний рельєф приводиться до стану, що забезпечить найсприятливіші умови для загального планувального рішення, відводу поверхневих вод з території ділянки.

Основним принципом при трансформації рельєфу є принцип балансування земляних мас, тобто, необхідно витримувати умови, при яких баланс земляних мас повинен бути наближеним до нульового. Він означає рівність між об’ємом виїмок та насипів. Якщо ці об’єми не співпадають, необхідні додаткові транспортні витрати. Для визначення балансу земляних мас складають картограму земляних робіт.

Геопластика – різновид вертикального планування території.

Геопластика (ландшафтна скульптура, ландшафтна пластика) – це пластична обробка рельєфу, за допомогою якої він набуває не лише декоративну чи скульптурну форму, а форму, що відповідає певній функції. А кожній функції відповідають конкретні деталі рельєфу – сходи, пандуси, підпірні стінки тощо.

Сучасна техніка дає можливість повністю перетворити існуючий рельєф або сформувати його заново, створивши насипні пагорби, тераси, схили. Геопластика поєднує у собі можливості підвищення естетичної виразності ландшафту з економічністю використання грунту, що залишився після будівництва.

Виділяють два напрямки у геопластиці:

1) виявлення характерних для даної місцевості природних форм рельєфу та підкреслення найхарактерніших і найживописніших моментів природного ландшафту;

2) створення зовсім нових, скульптурних, часто геометричних форм штучного рельєфу.

Мистецтво створення рельєфу дозволяє обмежити ділянки різного призначення, збагатити та індивідуалізувати середовище, створити сприятливий мікроклімат.

Створення штучних насипів і понижень у дитячому лунапарку не проектується.

3.2. Розрахунок картограми земляних робіт

Підрахунок об’ємів земляних робіт проводиться у процесі проектування та при проведенні робіт.

Земляні споруди – виїмки чи насипи – можна представити у формі геометричного тіла, об’єм якого підраховується за відомими правилами геометрії. Складні конфігурації рельєфу розбивають на прості геометричні фігури та додають їхні об’єми.

При виконанні та підрахунку об’ємів робіт відмітки поверхні мають такі назви:

- червона – проектна відмітка, під яку необхідно спланувати площадку чи земляну споруду;

- чорна – фактична відмітка поверхні землі до початку робіт;

- робоча – різниця між червоною відміткою (проектною) та відміткою поверхні землі; робочі відмітки визначають глибину виїмки чи насипу.

Основними вихідними документами для підрахунку об’ємів земляних робіт служать поздовжні та поперечні профілі споруд, розташування окремих фундаментів та будівель на плані у горизонталях.

Вихідним документом для підрахунку об’ємів земляних робіт при вертикальному плануванні є картограма земляних робіт – план ділянки, на якому рельєф зображений горизонталями, із нанесеною сіткою квадратів і позначенням чорних, червоних та робочих відміток вершин квадратів, а також із зображенням ліній нульових робіт. Картограма складається при проектуванні генерального плану геодезичною службою проектно-вишукувальної організації, але перед початком робіт вона часто уточнюється виконавцями.

Середня відмітка планування може бути задана у відповідності з потребами будівництва, але найчастіше вона визначається із умови нульового балансу, тобто, рівності земляних мас виїмки та насипу у межах ділянки, що планується.

Ділянка, на якій розташоване озеро, прийнята за нульову відмітку.