3. Ринковий ризик.

Інвестиційні операції банку, що пов'язані з ринковим ризиком, іншими словами, з ризиком за операціях з цінними паперами. Для запобігання цьому виду ризику банку необхідно проводити систематичну роботу з його регулювання, для чого необхідно здійснювати такі заходи:

• систематично проводити аналіз прибутковості за різними видами цінних паперів;

• здійснювати своєчасний моніторинг портфеля цінних паперів.

Зарубіжна практика діяльності банків на ринку цінних паперів показує, що найбільша частка цінних паперів повинна складатися з довгострокових облігацій, урівноважених короткостроковими цінними паперами, за відсутності цінних паперів з середніми термінами. Кожен банк з урахуванням особливостей своєї діяльності повинен розробляти інвестиційну політику на ринку цінних паперів і керуватися нею в своїй інвестиційній діяльності. Важливі в даному випадку і суб'єктивні чинники, а саме: компетенція працівника, який є відповідальним за здійснення інвестиційної програми банку.

4. Лізинговий ризик.

Проведенню банком лізингових операцій повинна передувати велика організаційна робота, оскільки для успішної діяльності банк повинен мати можливості широкої реклами пропонуємих послуг і їх переваг для потенційних лизингоотримувачей. Велике значення має вивчення лізингового ринку, його основних тенденцій, виявлення попиту на певні види устаткування. При цьому до уваги повинні прийматися різні чинники: коливання ринкових цін на те або інше устаткування, що має попит, ціни і тарифи на інших супутніх лізингу послуги і так далі.

Ризик за лізинговими операціями пов'язаний з безліччю чинників, головними з них є:

• якість лізингової операції;

• порушення терміну постачання устаткування.

Враховуючи це, банк при вирішенні питання про надання кредиту за лізингом повинен отримати достовірну інформацію про об'єкт лізингу. Це можна зробити за допомогою власних або залучених експертів або через спеціальну лізингову компанію. Оцінка якості лізингової операції включає визначення її відповідності вимогам науково-технічного розвитку або реальної можливості успішного використання в господарстві позичальника на період цієї операції. При цьому слід враховувати, що термін морального старіння устаткування входить складовою частиною в загальний термін кредиту за лізинговими операціях.

Для того, щоб захистити себе на випадок невиконання лізингоотримувачем платіжних зобов'язань, банк повинен правильно оцінити економічну діяльність клієнта з погляду його платоспроможності. Оцінка платоспроможності клієнта може проводитися за загальною схемою, яка прийнята банком для аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів. При цьому банку слід звернути увагу на те, що лізингова операція носить, як правило, довгостроковий характер, тому слід оцінювати не тільки фінансову стійкість клієнта, але і його здатність виконувати всі платіжні зобов'язання в перспективі, яка відповідає терміну лізингової угоди. Дана обставина в значній мірі ускладнює аналіз платоспроможності лізингоотримувача.

Відсутність розробленої методики визначення кредитоспроможності позичальників за умов довгострокового кредитування викликає необхідність разом з аналізом коефіцієнтів платоспроможності і фінансової сталості приділяти увагу загальній економічній сталості підприємства і, головне, перспективам його розвитку (можливості технічного переозброєння, модернізації, оновлення асортименту продукції, послуг, переорієнтації основного виду діяльності і т. д.). Необхідно також оцінювати загальну кон'юнктуру ринку, місце і перспективи потенційного позичальника в ринковій конкуренції. На підставі отриманих даних експерти банку готують висновок про кредитоспроможність клієнта і рекомендації з встановлення з ним кредитних відносин.

В тому випадку, якщо банк виступає посередником у виборі об'єкту лізингу для потенційного позичальника, банк несе відповідальність перед клієнтом. Якщо банк неправильно оцінює ефективність об'єкту лізингу, то він повинен відшкодувати клієнтові можливий збиток в результаті такої помилки. Для покриття можливих збитків за лізингом банку потрібно мати декілька цільових фондів, одночасно доцільно при розрахунку граничного терміну кредиту використовувати не терміни амортизації, а прискорені норми амортизаційних відрахувань або їх дострокове нарахування.