75. Види мови і мовлення.

Види мовленнєвої діяльності класифікуються за різними ознаками.

1.3а складністю психофізіологічних механізмів, які забезпечують процес мовлення, вирізняють: хорове мовлен­ня; ехолалічне (просте повторення); мовлення-називання; комунікативне мовлення;

2. За рівнем планування: активне (монологічне); реактивне (діалогічне); допоміжні види мовлення (читання письмового тексту).

2. За довільністю (більш чи менш довільне).

2. За екстеріоризованістю чи інтеріоризованістю: зовніш­нє: усне (монолог, діалог і афективне мовлення); письмове;

Найбільш простою структурою є усне афективне мовлення, яке й мовленням може називатися лише умовно, оскільки в ньому немає чіткого мотиву (прохання, наказу, повідом­лення), а його місце посідає афективне напруження, яке дістає вихід у формі вигуку.

Другим, найдавнішим видом усного мовлення є діалог як безпосереднє спілкування двох і більше людей у формі розмови чи обміну репліками.

Усне монологічне мовлення — це складний різновид мовлен­ня, який може виступати в різних формах: розповіді, доповіді, лекції.

Найскладнішим різновидом висловлювання є писемне монологічне мовлення.

Особливим різновидом мовленнєвої діяльності є внутрішнє мовлення.

76. Функції мови і мовлення. Відмінності між мовою і мовленням.

Мовлення є засобом спілкування, носієм свідомості та пам’яті, засобом мислення та регулювання як своєї поведінки, так і поведінки інших людей. Мовлення єзовнішнє та внутрішнє, діалогічне і монологічне, письмове та усне і т.п. Так зовнішнє мовлення свою головну роль відіграє як засіб спілкування, а внутрішнє – як засіб мислення. Письмове мовлення – це основа фіксації інформації, її збереження, а усна використовується як засіб безпосереднього спілкування.

МОВА – ЦЕ СИСТЕМА УМОВНИХ СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ), ЩО МАЮТЬ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПЕВНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА СЕНС.

МОВЛЕННЯ – ЦЕ СУКУПНІСТЬ ЗВУКІВ, ЩО СПРИЙМАЮТЬСЯ ТА ВИМОВЛЯЮТЬСЯ ТА МАЮТЬ ТІ Ж САМІ ЗНАЧЕННЯ ТА ТОЙ ЖЕ САМИЙ СЕНС, ЩО Й ВІДПОВІДНА СИСТЕМА СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ).

77. Невербальні засоби спілкування.

Виділяють настпупні форми невербальної комунікації: 1. Візуальні:

• кінесика (рухи рук, ніг, голови, тулуба);

• напрям погляду та візуальний контакт;

• вираз очей;

• вираз обличчя;

• поза (частково локалізація, зміна поз відносно словесного тексту);

- шкірні реакції (почервоніння, піт);

• дистанція (відстань до співбесідника, кут повороту до нього, персональний простір.

• допоміжні засоби спілкування, у тому числі особливості тілобудови (статеві, вікові) і засоби їх зміни (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета і т.д.).

2. Акустичні (звукові):

• пов'язані з мовою (інтонація, гучність, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи і їх локалізація в тексті) (паралінгвістика);

• не пов'язані з мовою (сміх, плач, кашель, скрегіт зубів, підтягування носа і т.д.) (екстралінгвістика).

3. Тактильні (пов'язані з дотиком.);

- фізичний вплив (водіння сліпого за руку, контактний танець та ін.);

• такевика (потискання руки, хлопання по плечу). 4- Ольфакторні:

• приємні та неприємні запахи оточуючого середовища;

- природний та штучний запахи людини.

В.А.Лабунська виділяє такі засоби невербальної комунікації:

• фонаційні (тембр голосу, темп, гучність, інтонації, паузи);

• кінетичні (жести, поза, міміка);

• графічні (виділяються у письмовій мові).