6.3. Показники організаційно-економічної стійкості підприємства

Як уже зазначалося, для визначення оптимальних параметрів функціонування підприємства логістична система передбачає розрахунок відповідних показників у складі трьох підсистем — внутрішньовиробничої, ринкової та підсистеми сервісної підтримки. На рис. 6.2 наведено структуру і склад груп показників, які характеризують організаційно-економічну стійкість підприємства в межах цих підсистем.

1. Внутрішньовиробнича підсистема.

Внутрішньовиробнича підсистема охоплює три групи показників — виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічної стабільності та екології виробничої діяльності.

Рис. 6.2. Структура показників організаційно-економічної стійкості підприємства

Показники виробничо-господарської діяльності відображають потенціал підприємства з погляду факторів виробничих ресурсів і обсягів діяльності. Вони поділені на такі дві підгрупи: показники обсягів виробництва й реалізації та показники виробничо-технологічного потенціалу.

Показники обсягів виробництва й реалізації необхідні для оцінки можливостей як самого підприємства, так і динаміки його функціонування в ринковому середовищі. Використовуються як абсолютні, так і відносні показники.

З поміж абсолютних показників, що найчастіше використовуються, доцільно виокремити такі:

• плановий обсяг виробництва по кожномуf-му виду продукції на h-й період (, деп — кількість видів продукції);

• фактичний обсяг виробництва по кожномуf-му виду за h-й період;

• плановий обсяг реалізації по кожномуf-му виду продукції за період h;

• фактичний обсяг реалізації ;

• максимально можливий обсяг виробництва ;

• максимально можливий обсяг реалізації за фактом нагляду за ринком кожногоf-го виду продукції за період h;

• прогнозований обсяг реалізації по кожномуf-му виду продукції.

Ці показники можуть розраховуватись із використання різних математичних методів і програмних засобів залежно від поставлених цілей і наявності первинної інформації. Так, розрахунок показника планового обсягу виробництва у вартісному виразі здійснюється в процесі реалізації тієї чи іншої оптимізаційної моделі. Залежно від цільової функції вони можуть мати різний вигляд, наприклад:

— за максимального випуску товарної продукції

— за максимального прибутку

— за мінімальних витрат на основне виробництво

Обмеження за номенклатурою готової продукції в натуральному виразі має вигляд:

Х.

Обмеження за наявними (виділеними) ресурсами виглядають так:

— за ефективним фондом роботи основного устаткування -го виду у h-му періоді с-го цеху

;

— за ефективним фондом робочого часу основних робітників р-ї професії r-го розряду у h-му періоді

,

де — оптимальна кількістьf-х виробів, що включаються в план виробництва продукції на h-й період;

—ціна за одиницю f-го виробу;

—плановий прибуток від одиниці f-го виробу в h-му періоді;

—планова собівартість виробу;

Х— відповідно обмеження випускуf-х виробів у h-му періоді для нижньої границі (директивний показник) і верхньої границі (портфель замовлень);

к — кількість цехів основного виробництва ();

—нормативна трудомісткість виготовлення f-го виробу на -му устаткуванні у с-му цеху;

—середній ефективний фонд часу роботи одиниці -го устаткування в h-му періоді у с-му цеху;

m — кількість інвентарних номерів (станків) -го виду ();

—наявне устаткування за і-м інвентарним номером. ідентифікує машинний запис у масиві-довіднику устаткування. У математичній інтерпретації;

v — кількість розрядів робіт ();

—нормативна трудомісткість виготовлення f-го виробу основними робітниками р-ї професії r-го розряду у с-му цеху;

—середній ефективний фонд часу роботи одного робітника р-ї професії в h-му періоді у с-му цеху;

b — кількість табельних номерів (основних робітників) р-ї професії ().

—наявні робітники за t-м табельним номером. ідентифікує машинний запис у масиві-довіднику особового складу. У математичній інтерпретації;

Фактичний обсяг виробництва визначається множенням загальної кількості виготовлених виробів на цінуза одиницюf-го виробу:

,

де — кількість продукціїf-го виду, виготовленої в h-й період у с-му цеху за d-м документом (накладна на передачу); е — кількість документів, якими оформлено передачу готової продукції на складі ().

Аналогічним чином можуть бути визначені й решта показників.

Наведені абсолютні показники розглядаються як у динаміці, так і у взаємозв’язку.

Взаємозв’язок абсолютних показників представляють такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт точності прогнозування попиту (за виробництвом).

.

Якщо , то прогнозування, на підставі якого було проведено планування виробництва, виконано правильно і методи та алгоритми прогнозування і планування не потребують коригування; якщоабо < 1, то методи й алгоритми прогнозування і планування потребують коригування на наступний плановий період (h + 1).

2. Коефіцієнт точності прогнозування попиту (за результатами попиту).

.

Якщо , то прогнозування проведене точно й коригування не потребує; якщоабо< 1, то ід час прогнозування було припущено помилок і в прогнозувальну функцію необхідно вносити корективи.

3. Коефіцієнт нарощування збуту продукції.

.

Якщо , то на ринку збутуf-го виду продукції немає потенційних можливостей нарощування збуту цієї продукції; якщо , то існує можливість для нарощування збутуf-ї продукції. При цьому, якщо , то підприємству слід звернути увагу на необхідність нарощування виробничих потужностей для виробництваf-ї продукції. Випадок, коли , не має сенсу, оскільки з визначення показниківівипливає неможливість ситуації.

4. Коефіцієнт невиконання плану.

.

Якщо , то фактичні та планові обсяги виробництва цілковито збігаються, що свідчить про чітке планування і прогнозування виробництва; якщоабо < 1, то це свідчить про негаразди в системі планування і прогнозування.

5. Коефіцієнт втрат.

.

Якщо , можна говорити, що підприємство максимальним чином використовує всі свої можливості виробничої діяльності та зf-го виду продукції не має потенційних можливостей для збільшення збуту. Якщо , підприємство має реальні можливості для збільшення збуту на величину () за рахунок розширення виробничих ресурсів і збільшення величини; випадокне має сенсу.

6. Коефіцієнт нереалізованих можливостей виробництва.

.

Якщо , то всі можливості виробництва з випуску продукціїf-го виду реалізовані цілком; при цьому, якщо , то необхідно нарощувати випускf-тої продукції, інак-ше підприємство буде постійно нести втрати з можливого отримання прибутку з цього виду продукції. Якщо , на підприємстві відбувається потенційна втрата виробничих ресурсів і необхідно переводити ресурси, що задіяні у процесі випускуf-ї продукції, на випуск продукції іншого найменування; випадок коли , не має сенсу.

Отже, якщо всі коефіцієнти наближаються до 1, то можна говорити про стійке становище підприємства з обсягів виробництва й реалізації f-го виду продукції.

Загальним показником стійкості підприємства за обсягами виробництва й реалізації f-го виду продукції буде такий:

,

який теж має наближатися до одиниці. Чим більше відхилення від одиниці, тим більш нестійке становище цього показника.

Якщо узагальнити його на всі види продукції, то отримаємо локальний показник стійкості з обсягів виробництва й реалізації для всіх п видів продукції:

.

Показники виробничо-технологічного потенціалу необхідні для оцінки потенціальних можливостей підприємства з метою збільшення його виробничих потужностей за рахунок упровадження нових методів організації виробництва й технологій. Ця група показників має розглядатися в рамках кожної функціональної підсистеми підприємства — матеріально-технічне постачання, виробництво, збут, транспорт і складське господарство. Ураховуючи, що для кожної підсистеми будемо мати однаковий набір показників, їх необхідно розділити на такі чотири підгрупи: показники з устаткування, технології, кадрів і організації виробництва.

Основними показниками для кожної підгрупи будуть такі:

1. Устаткування:

• рівень прогресивності парку устаткування та його структура;

• віковий склад і знос устаткування;

• рівень планово-попереджувального обслуговування і ремонта устаткування.

2. Технологія:

• рівень технічної підготовки виробництва;

• рівень прогресивності технологічних процесів за стадіями виробництва;

• рівень забезпечення якості виробів;

• рівень метрологічного забезпечення.

3. Кадри:

• рівень кваліфікації кадрів;

• віковий показник кадрового складу;

• рівень підготовки й перепідготовки кадрів;

• рівень плинності кадрів.

4. Організація виробництва:

• рівень ритмічності виробництва;

• рівень спеціалізації цехів і ланок;

• рівень завантаження виробничих ресурсів;

• рівень економічної роботи (планування, управління, обліку й контролю);

• рівень наукової організації праці.

Зауважимо, що сам цей перелік груп даних показників свідчить про їхню значну кількість і масштабність роботи з їх розрахунку й аналізу. Тому для прикладу розглянемо лише один з показників, а саме рівень забезпечення якості виробів. Його представляє коефіцієнт новизни системи контролю якості К_як.

,

де R^max — ранг найсучаснішої та найефективнішої системи контролю якості. Для визначення ринку всі існуючі можливі системи контролю якості для певного виробництва відповідним чином ранжирують; R^фк — ранг системи контролю якості, яка фактично використовується. В ідеальному випадку К_як має наближатися до одиниці. Але, з іншого боку, це пов’язано з відповідними витратами, тому необхідно аналізувати вартість упровадження найсучаснішої та найефективнішої системи контролю якості.

Показники фінансово-економічної стабільності підприємства відображають сутність стійкості його фінансового стану, тобто наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Використовуються як абсолютні показники, так і відносні (коефіцієнти). Останні розраховуються як відношення абсолютних показників фінансового стану або їх лінійних комбінацій.

Основні показники, що використовуються в цьому блоці, такі:

— коефіцієнт автономності (незалежність підприємства від позик), який розраховується як відношення власних коштів (В) до їх загальної суми в балансі (З):

.

Нормальним вважається, коли цей коефіцієнт перебуває в межах 0,5  К^нез.  1. Це означає, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті за рахунок власних коштів;

— коефіцієнт маневреності — це відношення власних обігових коштів (О) підприємства до загальної величини всіх джерел власних коштів (В):

,

де Z — основні засоби і вклади.

Коефіцієнт показує, яка частина власних коштів підприємства перебуває в мобільній формі. Такими коштами можна відносно вільно маневрувати. Високе значення цього коефіцієнта позитивно характеризує фінансовий стан підприємства;

— коефіцієнт кредиторської заборгованості — це відношення кредиторської заборгованості та інших пасивів (Р^кз) до загальної суми зобов’язань підприємства:

,

де КР^кс — короткострокові кредити позички, не погашені вчасно;

КР^дс — довгострокові кредити;

— коефіцієнт абсолютної ліквідності дорівнює відношенню величини найліквідніших активів до суми найтерміновіших зобов’язань і короткострокових пасивів:

,

де L — грошові кошти й короткострокові фінансові вкладення.

Окрім названих коефіцієнтів розраховується значна частина інших, наприклад такі: коефіцієнт довгострокових позик, коефіцієнт короткострокової заборгованості, коефіцієнт запозичених та власних коштів тощо. Усі вони в ідеальному випадку наближаються до одиниці. Локальний коефіцієнт стійкості І^ФЕС за показником фінансово-економічної стабільності підприємства розраховується як добуток усіх окремих коефіцієнтів:

.

Показники блоку екології виробничої діяльності відображають вплив діяльності підприємства на довкілля. Кінцевим результатом розрахунку є показник стійкості підприємства відносно екології виробничої діяльності, який розраховується аналогічно попереднім, тобто як добуток окремих показників, і в ідеальному випадку наближається до одиниці.