Розділ 2

Мовні засоби творення комічного. Поняття вербальної форми комічного.

Розділ 3

Гуморески степана олійника і павла глазового як засіб викриття суспільних і людських вад.

Гумореска - невеликий віршований твір, написаний автором, за для тлумачення людських вчинків, думок та дій. Основою для утворення гуморески є вади людей, які привертають до себе увагу. У легкій, трохи кумедній формі автор підносить проблеми поведінки та недоліки виховання сучасного суспільства. Сміх постає у вигляді дотепного жарта, підкріпленого спостереженнями письменника чи поета з його життя. У гуморесці зображуються персонажі та здійснені ними події у дивній, непередбачуваній ситуації. За допомогою мовних засобів творення, а саме сатири, сарказму, гротеску, оксиморона, іронії та інших, викривається увесь сенс смішного у гуморесці. Але окрім фантазії та уявлення автора підосновою невеликого твору є фольклор. Джерела усної народної творчості підкріплюють гумореску так, що з кожним роком цей твір стає все більш популярним для усіх верств населення, бо у ньому весело трактуються несприятливі умови життя, що у свою чергу допомагає людині краще зорієнтуватися у певному випадку.

Видатними авторами гуморесок є Павло Глазовий, Остап Вишня, Степан Руданський, Степан Олійник та інші. Твори першого та останнього узяті за основу у моїй роботі.

Павло Прокопович Глазовий(додаток 1) народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині, а згодом у 1940 році був призваний служити у армії. Після війни навчався у Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Почав друкуватися з 1940 року. Його твори наділені незвичайними рисами. З кожною сторінкою можна відкрити для себе нові емоції та враження, зробити різноманітні висновки. Прочитавши гумореску П.Глазового, ти перш за все поставиш себе на місце героя, вирішиш, як вчинив би ти. Його персонажі самі промовляються за себе, живуть своїм життям, а що найголовніше, вони постають перед нашими очима такими, якими є насправді. Вони не намагаються бути кращими або гіршими, веселими чи сумними, спокійними або скаженими; вони скрізь – справжні. Герої втілюють ,характерні для свого часу, певної історії, риси та особливості народного життя.

Автор веде мову з усмішкою навіть тоді, коли здається, що і сміятися нема з чого, часом використовує сарказм, але в усіх творах ми бачимо: він це робить не за для того, щоб познущатися з людей, а, навпаки, з щирими та великими хвилюваннями за людину і країну, у якій він народився і яка дала йому змогу займатися творчістю на користь своїх нащадків. Він уболіває за Батьківщину з гарячими думками про майбутнє.

Степан Іванович Олійник( додаток 2) народився 3 квітня 1908 року в селі Пасицели. Вчився в Одеському педагогічному інституті, а згодом почав працювати вчителем української мови та літератури. Був учасником Великої Вітчизняної війни. Друкуватися почав з 1926 року. У своїх гумористичних творах Степан Олійник створив цілу галерею колоритних типів, мораль і вчинки яких несумісні з нормами сучасного суспільства. «Негативні» герої зображуються поряд з ,навпаки, працьовитими, мудрими, веселими людьми, які знають сенс життя, а також досягають певних результатів. Завдяки таким суперечливим поняттям, нам легше та цікавіше пізнавати та робити висновки з ситуації. Степан Іванович казав: "Поганий той сюжет, котрий не підкріплюється життям". Для його віршів характерні сатирична гострота, соковитий український гумор, а головне - актуальність тематики, тобто оновлена точку зору на життя у визначений час. У своїх творах він викривав міщанство, хабарництво, пихатість, лицемірство, а саме: все те, що не прикрашає людину. Завжди пропагуючи добро, правду, чесноти та благородство своїх «онуків - нащадків» , він був ближче до народу, підтримував його, давав змогу виказувати свою думку. Афористичні вислови, цікаві звороти увійшли у мовну практику, збагатили народну «скарбницю» дотепного слова. «Його сміху боялися, а самого поета любили». Сатира письменника не ставить мети викривати, бачити погане. Він прагне допомогти народові, який потрапив у халепу, вийти з небезпечної стежки, врятуватись. У кожній з його мініатюр неодмінно знайдеться пряма паралель із сьогоднішнім життям, з цього виходить, що його твори назавжди залишаться актуальними, бо проблеми людства однакові.

Читаючи гуморески Павла Глазового та Степана Олійника, можна з легкістю проследіти за використаними мовними засобами творення комічного у них.

У багатьох гуморесках поети-сатирики глузують з людей, які живуть у країні і не знають її рідної мови. Кожна людина повинна розуміти, що життя у певній державі потребує деяких вимог. Перша і, на мою думку, найголовніша умова – це знання мови своєї Батьківщини. Гадаю, жити в Україні і не знати мови – це соромно, бо М. Рильський казав: «Мова – це душа народу, його культура, його характер, в мові здійснюється зв’язок часів, сучасне перегукується з минулим». Прикладами цього може слугувати твори «Мова і Язик», «Заморські гості» та «Кухлик» П.Глазового.

Мне от этих щелкоперов Тоже жизни нет. Прикрываясь русской речью, Этот гнусный сброд Презирает в равной мере Мой и твой народ. Я скажу тебе по-братски, Истину любя: Ты, сестра, от этой мрази Береги себя. Защищайся, отбивайся, А не то — капут... И тебя они угробят, И меня сожрут. — Ну спасибі, — каже Мова, — За такі слова. Триста літ мене давили. Але я — жива, Бо мене оберігає Божа благодать. Правду кажуть: Бог не видасть — Свині не з’їдять.

Продавщиця теж була Гостра та бідова. — У мєня єсть свой язик, Ні к чєму мне мова. І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід, Бо така сама біда В моєї корови: Має, бідна, язика – І не знає мови!

Також актуальною проблемою є ненависть до сучасної політики та політичних діячів, бо за сьогоденною мораллю нікого з цих «вельмишановних» не цікавить стан країни, де вони працюють, а , навпаки, їм все одно, але коли розмова заходить про внутрішні справи, то тут всі вихваляються, які вони гарні і що доброго зробили на користь державі. Автори висміюють політиків та державних діячів, які вважають себе вище за інших та гадають, що усі повинні їм прислужувати, « у ноги кланятись», а також звертають погляд людини на те, що зазвичай навіть на рідному полі, де тебе оточують тільки справжні друзі, потрібно, навпаки, бути завжди уважним, бо де менш за все чекаєш халепи, там вона і станеться. Наприклад, гуморески П.Глазового «Лиха Личина», «Самовбивча критика» та «Погроза».

— Де тобі найкраще жити? — вовк тхора питає. — Чи у горах, чи на полі, чи в зеленім гаї? Той отвітив: — Гай і гори — то місця все гарні, та найкраще поселятись

поблизу пташарні. Так міркує-метикує і лиха личина: де набити пельку легше — там і батьківщина.

А зайчисько, опинившись біля мікрофону, взяв та й крикнув: — Я всю правду викажу на зборах! Витрачаєте даремно ви державний порох, бо на вовка боїтеся вийти полювати. Вам би тільки шкуру здерти з бідного зайчати... Тут президія гукнула: Все це не до діла! А увечері зайчиська колективно з’їла.

Каже галка солов’єві: — Вчора ти не тьохкав, а кувікав поросятком, верещав та рохкав... Соловей признавсь: — Буває всяке на естраді. Я учора на свинячій виступав нараді. Кнур сказав мені:

— Як тільки не таке щось тьохнеш, я тобі такого всиплю, що на місці здохнеш. Я кувікав, рохкав, хрюкав, верещав щосили, і концерт пройшов нормально — свині похвалили.

Одною з найцікавіших тем являється тема людяності та поваги до оточуючої середи. Письменники звертають увагу читача на сенс життя. Вони вважають за потрібне виказати ситуацію, яка вона є насправді, не приховавши істини, бо якщо завжди усе тримати за «дверима на замці», то проблема ніколи не буде вирішена. Коли ми звертаємо увагу на різноманітні засоби творення, то одразу розуміємо, чого не варто робити. У гумористичній формі нам пропонують переглянути не зовсім кумедні фрагменти життя, бо у такий спосіб набагато легше прийняти та виправити свої помилки. Прикладом використання такої теми у творчості є твори С.Олійника «Ледар-брехунець», П.Глазового «Гасла» та «Прислужництво»

Просить матуся Миколу: — Синку, внеси мені дров!.. — Ледар скрививсь і про школу Мамі нагадує знов: — В мене уроків багато, Сила задач і письма... — …Де він? І стала на мить: Певно, подався до друга, Вдвох щоб задачі робить. Зовсім не так! Бо Микола Вже верховодив у грі: Бив з хлопчаками футбола В третім, сусіднім дворі… ...Ранок. Іде він у школу Й жде випадкових «удач». Вчитель питає, Миколу: — Чом не зробив ти задач? Чим не зробив, я питаю?.. — Встав брехунець, пробачавсь: — Я не зробив, бо з сарая Дрова для мами носив... Діти, чекає Миколу Дуже поганий кінець. Тож не робіть ви ніколи, Так, як оцей брехунець

Хворий вовк побиту пику виткнув з лободи і заскиглив до овечки: — Принеси води! Занедужав я, потрапив у лиху біду. Дай напитися, а їжу я вже сам знайду... — Бе! — овечка відказала.

Діло це ясне: як нап’єшся — знайдеш їжу: проковтнеш мене... Ворогам служити може — додамо в кінці — той, у кого менше мозку аніж у вівці.

Запишалась чорна ґава: бутерброд у неї є! Примостилась на гілляці, булку з маслечком клює. Раптом вибігла лисиця із зеленого гайка, заховалася в травиці і торжественно гука: — Хай живе любима ґава!

Смерть орлам, а ґаві слава! — Гава слухає, радіє, вгору дзьоба задира, і, не знаючи, що діє, враз як вигукне: Ур-ра! Булка з маслом з гілки ляп! А лисиця її хап!.. Хто кричати вміє гасла, не сидітиме без масла.

Провідним мотивом є тема поваги дітей до своїх батьків. Поети висміюють молодь за ганебну поведінку та дурне ставлення до людей, які подарували їм життя. Сучасне покоління зневажають та ображають дорослих. Вони примушують працювати рідних, щоб тільки жити у розкоші. Ці люди - егоїсти, вони хвилюються тільки за себе. Така поведінка призводить до невиправних наслідків. Звичайно, можливо, що самі батьки винні у цьому, бо з дитинства балували немовлят, дозволяли їм усе, але це не виправдовує жодного. А навіть, навпаки. Це ще більш посилює ситуацію. Прикладом таких зневажань може слугувати гуморески С.Олійника «Баришня з гітарою», «Модернізована Фроська» та «Синок-математик»

До батьків, до Яблунова..  ..Гостювать прибув синок.. ..Мати вийняла із печі  Двоє смажених курчат. — А яку науку, сину,  Ти вивчаєш там? Яку?

Син підняв до стелі руку:.. Ось курчата ці: фактично  Двійко тут, хоч як бери.  А візьми математично,  Помудруй — і вийде три!

Не мели дурницю, синку!..—  (І, як видно, розізлив). Той схопивсь:..

 — Одну хвилинку! -    Щось помножив, поділив... — Ось вам, — каже, — рівно троє.  Доказ точний і ясний!..— І промовив до старої  Сивий батько мовчазний: — Якщо так виходить в Петі,  Будуть двоє ці для нас, Він хай їсть оте вже, третє!  Всім по одному якраз!

«Модернізована Фроська» Сусідка Фрося — важна дама.. І раптом ось — до неї мама В четвер приїхала з села… А потім сумно стало Фросьці, Терзалась думкою щомить: «Ось-ось прийдуть поважні гості! А що ж із мамою робить ? Не зна ж вона, що, згідно моді, Старим тепер, як при біді, Належить бігти з дому — й годі, Коли гуляють молоді! .. ..«Ну що робить?» — терзалась досі. І вмить просяяла вона: В модернізованої Фросі

Блиснула думка рятівна

— Ходімо, мамо! — погукала, — У тихе місце одведу, Щоб ти без нас відпочивала, А не куняла на виду. ... Пляшки. Шампанське для окраси А посередині стола — Рум’яний півень і ковбаси, Оті, що мама привезла. Мускат — вином іскряться склянки Дочка гостей своїх прийма! Є все у модної мішанки І тільки — совісті нема!

Нещодавно це було. Я приїхав у село.. ..Раптом — що це? Що за хата, Наче пустка сліпувата? ..Жінка в поле ось спішить. Я до неї: — А скажіть... — ..Хто хазяйка тої хати

Жду тебе, мій сокіл ясний!» ..Я хотів поговорити, Як же ця гадає жити? ..Не вдалося! Аж обидно, Міцно спить вона, як видно:

..І дізнався, в чому суть. Мати й донька там живуть. Мати в полі, ну а дочка — Цілі дні сидить, як квочка: ..Бринька й голосно співа, Вимовляючи слова: «Де ти, де, жених прекрасний?

Бив я в двері, в ставні бив — Не добивсь! Не розбудив!

У своїй творчості П.Глазовий та С.Олійник не оминули і теми захоплень і хобі. Сатирики зображують людей, які займаються улюбленою справою, у непередбачуваних обставинах. Наприклад, твір С.Олійника «Пес Барбос і повчальний крос», у якому автор висміює необачність друзів-рибалок за їх упереджене ставлення до діла або ж гумореска «Баня», котра розповідає читачу про голову міської рада, який вирішив побудувати у селі баню, але так довести до кінця свою «важливу» справу не зміг, бо не вистачило ні коштів, ні бажання.

Йшли природи вороги —  Браконьєри-торбохвати. ..За Гаврилом-здоровилом.  Збоку біг цибатий пес,  Дістає Гаврило тол  І дружкам говорить строго: – Киньте к бісу цигарки І замріть у цій хвилині,  Прикріпив Гаврило Щур  Тол на палку-закидалку,  Підпалив бікфордів шнур  І жбурнув на воду палку. ..Як уздрів служака-пес,  Що хазяїн кинув палку, — Гавкнув хрипло — і туди:  Діставати, як привчили!  Торбохватам не до рибки:  Щур «ой боже!» верещить,  В двох Микол волосся дибки! Марафонську боротьбу  Тим скінчили браконьєри,  Що залізли на вербу  І притихли, мов тетері. Бахнув так, що їх труси  Над вербою закружляли,  Що суконні картузи  З неба й досі ще не впали. Що хрестились на траві  Два Миколи і Гаврило. Хтось питав їх:                 — Ви живі? — Ті не чули. Поглушило! ..А в озерах і річках  Нищать рибу браконьєри!

Комунгоспу мудрий зав На засіданні казав: —Якщо глибше взять питання, Що таке, по суті, баня? Отже, суть — свіжить їм дух! Так, щоб з бані чулось: «Ух!» Через рік з піску і глини Піднялись високі стіни… …Та не скоро ще під душі «Стануть в ряд живії душі». Змарнував він гроші й час... За ці роки — гляньте! — в нас Збудували млин і школу, В клуб дістали радіолу, По асфальту з дальніх сіл Став ходить автобус «ЗІЛ», Лиш стирчить і досі в плані Будівництво горе-бані! Чи не в вас, бува, той зав, Про якого я писав.

ВИСНОВКИ

Опрацювавши по 10 творів П.Глазового та С.Олійника я визначила, які саме засоби найчастіше зустрічаються у творах письменників. Гротеск, наприклад, є у творі «Пес Барбос і повчальний крос» Глазового і у творі «Тарас Бульба у Києві» Олійника. Іронія гарно прикрашає «Кухлик» та також «Пес Барбос і повчальний крос». Сарказм можна побачити у гуморесці «Мова і Язик». Сатиру у «Самовбивчій критиці» і «Пригоді в лісосмузі». А оксиморон у гуморесці С.Олійника «Баня» чи в П.Глазового у творі «Все ясно».

Визначив кількість використаних засобів, я склала діаграму(додаток 3), дивлячись на яку можна побачити, що Степан Олійник найчастіше використовує іронію у 38 випадках з 94, тобто це приблизно 40 %; сарказм 18 з 94, сатиру 6%, гротеск взагалі 3 % , а оксиморон 19 випадків від спільної суми, що приблизно дорівнює 20%.

Павло Глазовий привертає увагу до твору за допомогою таких засобів(додаток 4): оксиморона він використовує найбільше( 44%= 37 з 84), а гротеску найменше( 4% від спільної суми), Порівну використовує він сарказму і сатири, а саме по 11 %..

Таким чином можна підвести підсумок, зіставив отримані результати(додаток 5)

Отже, у гумористичній поезії найчастіше вживаються оксиморон та іронія. При цьому Глазовий використовує оксюморон, як найефективніший засіб, а Олійник, навпаки, іронію. Сарказм і сатиру Степан Олійник вживає на декілька відсотків частіше, а показники використання гротеску у двох авторів збіглися на одній й то й самій кількості - 3.Але, потрібно зазначити, що у Олійника було вживано 94 мовних засобів творення, а в Глазового на 10 менше, тобто 84.

Матеріал даної роботи може бути використаний на уроках української літератури та на факультативних заняттях.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5