Прояви імперіалізму

До середини 1880-их років Бісмарку вдалось забезпечити безпеку імперії дипломатичними засобами. Однак поняття наповненості імперії ставилось під сумнівімперіалістичнимирухами того часу. Сам Бісмарк виступав проти здобуття колоній.

Однак в Німеччині посилився імперський рух, представники якого прагнули здобуття колоній. Бісмарк не міг весь час опиратись тискові з боку цього руху. Різноманітні внутрішньо- і зовнішньополітичні чинники призвели до зміни думки рейхсканцлера. До цього додався острах перед сходженням на трон ліберального, дружнього до Великобританії майбутнього імператораФрідріха III. Оскільки колонізація мала погіршити відносини зВеликобританією, колоніалії були покликані «лише вбити клин міжкронпринцемта Англією».

У 1884та1885 рр. розпочалась експансія у Африку та на Тихий океан. Після того, як внутрішньополітичні обставини у Франції та Англії змінились, Бісмарк втратив інтерес до німецької колоніальної політики. Вона лишилась лише епізодом в історії. 1888 р. сказав прибічникові колонізаціїОйгену Вольфу: «Ваша карта Африки дуже чудова, але моя карта Африки в Європі. Франція знаходиться ліворуч, Росія — праворуч, а по середині знаходимось ми. Це моя карта Африки». Однак мимоволі Бісмарк вивільнив сили, які в часи Вільгельма вже не дозволяли взяти себе під контроль.

Криза союзу

В другій половині 1880-тих років зовнішньополітична система союзів Бісмарка опинилась під загрозою. Починаючи з 1886 р. у Франції посилились ідеї реваншизму. Тимчасово навіть виникла загроза французько-російського союзу та ризик війни на два фронти для Німецької імперії. Бісмарк скористався кризою у відношеннях з Францією для втілення своїх планів посилення армії.

Майже водночас виникла нова криза на Балканах. Бісмарк робив марні спроби врегулювати суперечку між Австрією та Росією. Союз трьох імператорів розпався. В Росії посилились голоси за союз з Францією. Протекціоністська політика Бісмарка ще більше загострила ситуацію. В Німеччині залунали заклики впливових представників армії та дипломатів, таких як Фрідріх фон Гольштейн, Гельмут фон Мольтке та Альфред фон Вальдерзее розпочати превентивну війну проти Росії. Бісмарк рішуче відкидав такі ідеї. Він й надалі вважав, що війни можна уникнути. Як політик-реаліст націоналістичні та соціал-дарвіністичні ідеї не мали для нього жодної ваги.

І хоча стара система союзів Бісмарка розпалась, йому все ж таки вдалось подолати кризу. На Балканах він відмовився «витягати каштани з вогню» для Англії та Австрії. Хоча і ціною розриву з Австрією, йому вдалось запобігти відкритої війни. В лютому 1887 р. Бісмарк був за кулісами створення Середземноморської Антанти між Англією, Австрією та Італією. Мета союзу полягала в обмеженні поширення російського впливу. Невдовзі Бісмарк уклав з Росією договір перестраховки аби знов приєднати її до Німеччині.

5. Останні роки життя Отто фон Бісмарка

Засмучений Бісмарк повертається до Фрідріхсру, але з політики він остаточно не йде. «Не можна від мене вимагати, після сорока років присвячених політиці раптом взагалі нічого не робитиму». Вже через день після повернення, Бісмарк вирішив скласти свої спогади та видати мемуари. Ця ідея була підтримана Лотар Бухером, без підтримки якого робота навряд чи була б колись завершена. Бухер скаржився не лише на швидку втрату інтересу Бісмарком до написання мемуарів, а й на те, як старий канцлер навмисно викривляв факти: «він не хотів брати участі у всіх справах, які зазнали невдачі, й нікому не дозволяв скористатись своїми успіхами». Після смерті Бухера Бісмарк ще трохи доопрацьовував рукописи але робота не просувалась вперед. Перші два томи були надруковані 1898 р. та мали великий успіх. Третій том побачив світ 1921 р.

Бісмарк спробував не лише вплинути на формування свого образу для нащадків, але й продовжував втручатись в сучасну політику. Одразу по звільненню він розпочав активні кампанії в пресі. Особливо газета "Hamburger Nachrichten" (Гамбурзькі Новини) перетворилась на його рупор. Передусім, Бісмарк піддавав гострій критиці свого наступника — Капріві. В непряму він піддавав критиці імператора, якому не міг пробачити свого звільнення. Влітку 1891 р. з ініціативи молодого Дідріха Хана Бісмарк погодився взяти участь у виборах до Рейхстагу від Північного Ганновера. Вільгельм II навіть повірив у повернення Бісмарка в політику. Однак, Бісмарк ніколи не брав участі в роботі свого 19-го виборчого округу в Ганновері, жодного разу не скористався своїм мандатом, і 1893 р. на вимогу Дідріха Хана склав свої повноваження.

Кампанія в пресі була успішною. Громадська думка схилилась на користь Бісмарка, особливо після того, як Вільгельм II став відкрито його атакувати. Автортитет нового рейхсканцлера Капріві особливо постраждав тоді, коли він спробував завадити зустрічі Бісмарка з австрійським імператором Францом Йосифом. Подорож до Відня перетворилась на тріумф Бісмарка, який заявив, що не має жодних зобов'язань перед німецькою владою: «всі мости спалено».

Вільгельм II був вимушений піти на примирення. Декілька зустрічей з Бісмарком 1894 р. були добре сприйняті, але не призвели до справжньої розрядки у стосунках. Те, як непопулярний був Бісмарк в Рейхстазі показали запеклі бої навколо затвердження привітань з нагоди його 80-ти річчя. Через оприлюднення 1896 р. надтаємногодоговору перестраховкивін привернув до себе увагу німецької та іноземної преси.

Смерть дружини 1894 р. стала сильним ударом по здоров'ю Бісмарка. Починаючи з 1896 р. його здоров'я значно погіршується і він стає прикутим до візка. Захворювання на гангрену та інші недуги, які він приховував як від громадськості, так і від власної родини призвели до його смерті 30 липня 1898 р. Похований в мавзолеї разом з дружиною у Фрідріхсру.