Ведення морської війни

До комбатантів війни на морі відносять:

- особовий склад військово-морських сил;

- бойові кораблі всіх класів і типів (підводні і надводні), допоміжні судна військово-морського флоту, а також невоєнні судна, офіційно перетворені у воєнні;

- воєнні літаки та інші літальні апарати, що входять до складу морської авіації.

Не є комбатантами в морській війні судна, що хоча і входять до складу військово-морських сил держави, але призначені винятково для надання допомоги пораненим, хворим і особам, які потерпіли аварію корабля (госпітальні судна, санітарні транспорти, санітарні літальні апарати). Ці судна та їх екіпажі не можуть бути об'єктом нападу і не підлягають захопленню.

До морської війни зазвичай застосовуються загальні правила сухопутної війни, у т.ч. і правила щодо заборони на певні засоби і методи ведення воєнних дій. Але тут є ряд суттєвих відмінностей, наприклад, дозволене захоплення майна торгових суден нейтральних держав, у випадках, якщо буде доведено, що вони перевозили вантажі для ворожої держави; режим військового полону поширюється на ворожих торгових моряків, захоплених разом із їхнім судном, які не є комбатантами.

Висновки

Під час вивчення даної теми студентам необхідно засвоїти поняття Міжнародного гуманітарного права, яке називають також правом війни, або правом збройних конфліктів, що містить ретельно розроблені норми, спрямовані на обмеження наслідків збройного конфлікту.

У своєму сучасному вигляді право війни склалося в цілому під впливом християнського віровчення і рицарства, розвитку військової думки в ході воєн, які вели між собою європейські народи після появи в Європі сучасної державної системи. Воно знаходило своє втілення в указах, що видавалися державами своїм арміям. Ці укази передбачали дотримання правил поведінки військ по відношенню до супротивника. Крім того, командувачами армій укладалися двосторонні акти (картелі, капітуляції, перемир`я), для того щоб можна було потурбуватися про поранених та обмінятися військовополоненими. Схожий характер таких угод привів до появ звичайних норм права. Праці різних авторів у сфері міжнародного та державного права, зокрема Гроція і Ваттеля, внесли вагомий внесок у справу становлення звичайного права.

Проте лише в ХІХ столітті, коли війни велися величезними державними арміями, що використовували нові й усе більш руйнівні види зброї, коли на полі бою почало залишатися жахлива кількість покинених поранених, виникло право війни, що базується на багатосторонніх конвенціях. Не випадково це сталося в той час, коли в державах західного світу першорядного значення почали набувати загальні принципи, що стосуються прав людини. Вирішальну роль у виникненні такої тенденції зіграла Женевська конвенція 1864 р. про покращання участі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни. Оскільки вона зобов`язувала Високі Договірні Сторони однаково ставитися як до своїх поранених, так і до поранених противника, думка про те, що у людини завжди і за будь-яких обставин є певні права, знайшла в ній досить чітке вираження.

Члени Женевського Комітету ( що згодом став Міжнародним Комітетом Червоного Хреста), які були ініціаторами цієї Конвенції, спрямували потім свої зусилля на подальший розвиток міжнародного гуманітарного права. Упродовж декількох наступних десятиліть були прийняті положення, що забезпечували захист інших категорій осіб, а саме: поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (в 1899 р.), військовополонених (в 1929 р.) і цивільних осіб (в 1949 р.). Конвенції переглядалися в 1906,1929 і 1949р., а в 1977 р. були прийняті два Протоколи, які доповнювали чотири Конвенції 1949 р.

У той час як женевські конвенції торкаються захисту осіб, що потрапили до рук противника (поранених, хворих, військовополонених, цивільних осіб), Гаагські конвенції 1899 і 1907рр. намагаються в першу чергу встановити правила ведення воєнних операцій. Вони обмежують право воюючих держав піддавати нападу конкретних осіб та об`єкти і забороняють використання певних методів і засобів ведення бою під час війни. Деякі із цих принципів знайшли підтвердження і розвиток у двох додаткових протоколах 1977 р. до Женевських конвенцій.

На завершення необхідно особливо підкреслити той факт, що гуманітарні конвенції отримали більш широке визнання у світі, ніж конвенції з прав людини. І держави до недавнього часу - значною мірою і тепер - зацікавлені в тому, щоб правила збройних конфліктів існували окремо. Це свідчить про непересічне значення МГП, поки існують на землі війни та ведуться бойові дії.

Запитання для самоперевірки:

1. Дайте визначення поняття міжнародного гуманітарного права.

2. Що таке міжнародний збройний конфлікт?

3. Хто належить до комбатантів?

4. Хто належить до не комбатантів?

5.Які існують заборонені засоби війни?

6. Які міжнародні договори становлять основу сучасного гуманітарного права?

Необхідні нормативні документи та літературні джерела:

1. Анцелевич Г. О., Покрещук О. О., Міжнародне публічне право : підручник. - К. : Алерта, 2005. - 424 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ualibrarium.narod.ru/pravo/mijnar/10/mijnarodne-publichne-pravo-ancelevich.html

2. Міжнародне публічне право : Правничий коледж ЛНУ ім. І. Франка 2009р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/pravo/sitemap.html

3. Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. Міжнародне право : навчальний посібник. – К.: Знання, 2012. – 631 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://info-library.com/book/14_Mijnarodne_pravo.html

4. Статут ООН 1945 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_010