2 Фінансові ресурси європейського союзу

2.1 Зміст поняття «фінансові ресурси»

Фінансові ресурси - це сукупність всіх грошових коштів, які є в розпорядженні держави, підприємств, організацій, установ для формування необхідних активів з метою здійснення всіх видів діяльності як за рахунок доходів, накопичень і капіталу, так і за рахунок різного виду надходжень. Важливою складовою частиною фінансових ресурсів є банківські ресурси.

Фінансові ресурси поділяються на:

• централізовані фонди (державний бюджет, позабюджетні фонди);

• децентралізовані фінансові ресурси (грошові фонди підприємств).

Є також фінансові ресурси держави, регіонів, підприємств.

Обсяг фінансових ресурсів залежить від ступеня розвитку економіки країни, методів господарювання. Найважливiшi елементи фінансових ресурсів та чинники, що впливають на їх розмір, наведені в табл.2.1.

Таблиця 2.1 - Фінансові ресурси та чинники їх росту

Елементи фінансових ресурсів	Чинники росту
Прибуток	Обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг; рівень цін і затрат.
Амортизаційні відрахування	Вартість основних фондів, їх структура, норми амортизаційних відрахувань.
Відрахування на соціальні цілі	Розмір фонду оплати праці. Тарифи відрахувань на соціальні цілі.

Продовження Таблиці 2.1

Податок на додану вартість, акцизний збір	Обсяги реалізованої продукції, робіт, послуг, ставки податків, пільги.
Податок на прибуток	Розмір прибутку, ставки оподаткування, пільги.
Ресурсні платежі в бюджет	Обсяг земельних, лісових, водних та інших ресурсів, що залучаються в господарський оборот, ставки податків, пільги.
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності	Обсяг зовнішньоторгового обороту, рівень цін і мита.
Резервні фонди	Утворюються згідно законодавства.
Доходи від зовнішніх та внутрішніх позик	Умови проведення позик, наявність тимчасово вільних коштів.

Джерелом фінансових ресурсів є національний дохід, тобто заново створена в суспiльствi вартiсть.

Головним джерелом формування централізованих фондів на макрорівні є національний дохід. На базисі розподілу і перерозподілу національного доходу утворюються централізовані фонди грошових коштів. Частина національного доходу формується і залишається в розпорядженні підприємств, тобто створюються децентралізовані фінансові ресурси на мікрорівні, які використовуються на витрати виробництва.

Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спеціального призначення, хоча можлива і нефондова форма їх використання.

Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення рацiонального спiввiдношення мiж централiзованими i децентралiзованими фiнансовими ресурсами. Високий рiвень податкiв та iнших обов'язкових внескiв приводить до зростання фiнансових ресурсiв держави i зменшення, вiдповiдно, фiнансових ресурсiв пiдприємств, що негативно вiдображається на результатах їхньої дiяльностi, пiдриває матерiальну зацiкавленiсть у досягненні кращих показників, а також сприяє відтоку коштів у тiньовий бiзнес.

В сучасних умовах дефіциту фiнансових ресурсiв як на державному рiвнi, так i на рiвнi пiдприємств важливим є пошук нових видiв доходiв (проведення прискореної амортизацiї, випуск цiнних паперiв, приватизацiя, здача майна в оренду та iн).

2.2 Фінансові ресурси і бюджет ЄС

Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну більшість спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС - основна фінансова база інтеграційних заходів у рамках Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази - безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.

Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди - Європейський фонд орієнтації та гарантування сільського господарства, Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної та промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 р. до бюджету ЄС (поряд із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввезення промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 р. надходить до євробюджету на правах власних ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами - учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягування податку. Витратна частина бюджету охоплює кошториси витрат усіх керівних інститутів Євросоюзу.

Історично бюджети мали надзвичайно важливе значення в процесі становлення сучасної держави і залишаються такими для сучасних урядів. Формування бюджетів - це політичне питання, оскільки гроші являють собою саме ті ресурси, за допомогою яких формуються всі суспільні блага. Розробка бюджетів обов'язково передбачає здійснення політичного вибору щодо розміщення та розподілу обмежених за обсягом ресурсів між державами-членами та між регіонами й соціальними групами всередині цих країн.

Аналіз бюджетних відносин дозволяє висвітлити зв'язки між політичною та економічною інтеграцією. Фінансові ресурси є важливим засобом політичного "цементування" ринкової інтеграції. Інакше кажучи, бюджет є зручним мірилом для оцінки позитивної інтеграції. Розміри й характер розподілу бюджету ЄС мають важливі наслідки для функціонування широкого спектра політичних стратегій. Процес управління бюджетами, а не лише їх формування, змушує звертати увагу на управлінські можливості інституцій ЄС і, зокрема, Комісії. Всі інституції, і передусім Рахункова палата, приділяють дедалі більшу увагу проблемі зловживань у бюджетній сфері й шукають оптимальні шляхи для захисту фінансових інтересів ЄС.

Враховуючи той факт, що переважним джерелом фінансових ресурсів держави є податки (близько 90 %), вже Римський договір 1957 р. поставив завдання поступової гармонізації всіх податків у бік їх уніфікації та стандартизації.

У цілому податкова гармонізація ЄС включає не тільки приведення систем оподаткування до "єдиного знаменника", тобто зближення податкової структури, механізму стягування, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС повинно перебувати під контролем керівництва Союзу, яке, виходячи із загальних інтересів усіх партнерів, визначає податкову політику кожного учасника ЄС.

Причому слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить зазначити, що за необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку (ЄЦБ) при голосуванні діє принцип "одна голова - один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу ЄЦБ, який приймає рішення, - Ради входить менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному союзі. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а є справді абсолютно незалежними представниками інтересів усього Європейського Союзу у валютно-фінансовій сфері.