33

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТИТЕТ

РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

Кафедра ШІ

Контрольна робота

Тема: «Фінансові ресурси та установи ЄС»

Дисципліна: «Забезпечення якості освіти і Болонський процес»

Виконав

ст. гр. ПІ-12-1

Пасічник Владислава Едуардівна

2012

РЕФЕРАТ

Контрольна робота містить 30 стор., 1 табл., 7 джерел.

У роботі, що складається з трьох основних розділів, розкриваються головні риси фінансової системи Європейського Союзу, на основі яких висвітлюється поняття «фінансові ресурси ЄС». Робота також розглядає питання бюджету ЄС; діяльність фінансових установ та фондів, що входять до Євросоюзу.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ФІНАНСОВА СИСТЕМА ЄС, БЮДЖЕТ ЄС, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ІНВЕСТЕЦІЙНИЙ БАНК, РАХУНКОВА ПАЛАТА, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ФІНАНСОВА СИСТЕМА ЄВРОСОЮЗУ………………………………...5

2 ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ……..…………..13

2.1 Зміст поняття «фінансові ресурси»……………………………...13

2.2 Фінансові ресурси і бюджет ЄС…………………………………15

3 ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ ЄВРОСОЮЗУ………………………………18

3.1 Фінансові організації ЄС…………………………………………18

3.2 Міжнародні фонди Європейського Союзу……………………25

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Європейський Союз - інтеграційне об'єднання, що в світі розвивається найбільш динамічно. Сьогодні угруповання є свого роду федерацією європейських країн, в якій існують такі ж інституціональні структури, що і в звичайній державі: у ЄС є свій Парламент, Центральний Банк, Палата аудиторів, Суд, Рада Міністрів, що є наднаціональними структурами. Європейський Союз має власний бюджет, який формується за певним принципам і дозволяє фінансувати заходи з розвитку інтеграції. Є в ЄС та власна валюта євро, що замінила з 1 січня 2002 р. національні валюти країн, що входять в економічний і валютний союз. Процес централізації фінансових коштів, об'єднання фінансових інструментів і вдосконалення фінансових інститутів ЄС триває, як тривають і інтеграційні процеси в Європі.

Дана робота присвячена ознайомленню з фінансовими ресурсами та установами Європейського Союзу.

У першому розділі розглядаються загальні риси фінансової системи Євросоюзу. Вказується, що фінансова система ЄС є багаторівневою та цілісною системою. Автор звертає увагу на те, що відбувається процес поступової трансформації конфедеративного типу наднаціонального економічного угрупування у федеративний.

У другому розділі читачу пропонується інформація про фінансові ресурси ЄС та його бюджет, як основну фінансову базу інтеграційних заходів у рамках Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць.

У третьому розділі автор звертає увагу на систему фінансових установ Європейського Союзу. Розглядається діяльність основних фінансових організацій ЄС таких як: Європейський інвестиційний банк, Європейський центральний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку. Також, вказується те, що відмінною рисою інституційної структури ЄС є створення системи міжнародних фондів.

1 Фінансова система євросоюзу

Фінансова система Європейського Союзу є багаторівневою системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов’язаністю її складових і структурною єдністю її функціональних елементів. За своєю організацією та функціональним призначенням фінанси ЄС значною мірою подібні до державних фінансів. Функціонування ЄС, як і окремої держави, пов’язане з виконанням певних нею функцій, фінансове забезпечення виконання яких здійснюється через централізований міждержавний фонд грошових коштів країн-членів - Євробюджет. Проте основним суб’єктом фінансових відносин у цьому випадку є не держава, а багатонаціональне унітарне об’єднання, що є принципово новим рівнем організації фінансової системи.

Західноєвропейська інтеграційна стратегія була спрямована на формування митного, економічного, валютного, політичного союзу. Вона виходить з принципу економічної й політичної взаємозалежності, цивілізаційної єдності і спільної ідентичності частині європейського континенту. Ця стратегія будується на узгодженні національного та наднаціонального регулювання, економічних і політичних важелів управління в ході євробудівництва в масштабах спочатку «малої» Європи, а потім і розширюється.

Маючи на увазі чисто економічний аспект співпраці, при порівнянні східної і західної форм інтеграції можна виявити певну подібність у принципах організації господарських взаємозв’язків: в основу цих принципів був покладений певний тип спеціалізації, що відображає політичні, географічні і культурні традиції кожної країни. Спільним є також принцип взаємодоповнення економічних структур, тобто підтримки їх відмінності, що об’єднує, а не роз’єднує фактори.

У 70–ті роки відбувається процес активізації політичної інтеграції в Західній Європі у вигляді документів і практичних інституційних перетворень. Документ ЄЕС «Вигляд Європи» (1973 р.) передбачав перетворення міждержавних відносин у наддержавні. Розширюються прерогативи Європарламенту, який обирається прямим голосуванням (1979 р.).

З березня 1979 року почала діяти Європейська валютна система, що об’єднала країни ЄЕС і була спрямована на зменшення коливань і взаємозв’язку курсів національних валют, підтримку валютної стабільності й обмеження ролі долара США в міжнародних розрахунках країн Співтовариства. Заснована спеціальна валютно-розрахункова одиниця «екю», що діє в межах цієї системи.

У 1987 році набув чинності прийнятий країнами-членами ЄЕС Єдиний європейський акт (ЄЄА). Були поставлені завдання щодо спільного розвитку наукових і технологічних досліджень. Відповідно до ЄЄА до кінця 1992 року повинен був завершитися процес створення єдиного внутрішнього ринку, тобто усунуті всі перешкоди на шляху вільного руху громадян цих держав, товарів, послуг і капіталів на території цих країн.

У цілому ці завдання були виконані, і в лютому 1992 року в місті Маастрихт був підписаний договір про Європейський Союз. Тому з 1993 року ЄЕС іменується Європейським Союзом чи ЄС. Цей договір передбачає поступову трансформацію ЄС в економічний союз, валютний і політичний.

Нова фаза активної політичної інтеграції, що почалася в 90–і роки минулого сторіччя, триває дотепер. Європейське співтовариство трансформується в Європейський Союз (1992 р.). Політичну основу цього інтеграційного об’єднання складають такі компоненти: спільний ринок, спільна зовнішня політика і політика безпеки, правосуддя та юстиція. Затушований паралелізм економічної та політичної інтеграції попередніх етапів трансформується в економіко-політичну конвергенцію. Ставиться завдання реконструкції інститутів Співтовариства, перетворення його на «політичну силу», «супердержава», оновлення інституційної системи на федеральній основі. Європейський простір у масштабах Співтовариства розглядається не тільки як географічне, соціально-економічне, а й як політичний простір.

Розкриваючи особливості організації фінансів ЄС у контексті вищезазначеного, необхідно враховувати певні аспекти. Європейський Союз - більшою мірою конфедеративне утворення (щоправда, зі значними елементами федерації) суверенних держав. Як і кожна суверенна держава, країни-члени ЄС наділені суверенними правами: здійснювати самостійну економічну та соціальну політику, формувати національний бюджет і податкову систему. Проте загалом еволюція ЄС відображає закономірну тенденцію переростання цим інтеграційним об’єднанням меж державного суверенітету в переданні окремими національними країнами все більшої кількості повноважень і прав наднаціональним органам. Отже, відбувається процес поступової трансформації конфедеративного типу наднаціонального економічного угрупування у федеративний, що має безпосередній вплив як на формування єдиної фінансової політики країн ЄС, так і на реальну можливість урядів країн-учасниць безпосередньо впливати на економічну кон’юнктуру за допомогою бюджетно-податкових і грошово-кредитних інструментів. Про це свідчать такі факти.

По-перше, однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від інших міжнародних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об’єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС – основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, проте він ще не перетворився в інструмент повноцінної фінансової політики Євросоюзу і лише частково є важелем наднаціонального регулювання економік країн-учасниць.

Щодо національних бюджетів країн-учасниць ЄС, то ще на початку його функціонування було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, зокрема щодо зближення й уніфікації бюджетної документації та статистичних показників, вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП, гармонізації структур бюджету, координації бюджетної політики, гармонізації податків і податкової політики.

Складність вирішення поставлених завдань вимагала їх поетапної реалізації. Уже на початку 1960-х років Комісія ЄС розробила Програму гармонізації національних бюджетів, що передбачала відповідні дії: вироблення рекомендацій з уніфікації бюджетної статистики, зіставлення й аналіз бюджетів, вироблення методики гармонізації бюджетної політики тощо. Передбачалося також запровадити єдину бюджетну класифікацію центральних і місцевих бюджетів, уніфікувати бюджетний період, скласти прогнозовані багаторічні бюджети на три-п’ять років, щоб на тій основі координувати фінансування об’єктів соціальної інфраструктури. У 1980–ті роки перед економікою ЄС постали інші завдання: зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, зменшення безробіття, стабілізація платіжних балансів. Відповідно до цих завдань Комісія ЄС визначила основні напрями в бюджетній політиці: скорочення дефіцитів держбюджетів, збільшення частки бюджетних коштів, які спрямовуються на інвестиції, перекваліфікація робочої сили та зниження виробничих витрат, підвищення рівня контролю за використанням коштів на соціальні заходи.

Слід зауважити, що завдання гармонізації бюджетної політики виявилося досить складним процесом із певними внутрішніми суперечностями. З одного боку, формально зменшився рівень самостійності окремих держав у бюджетному регулюванні, країни зобов’язалися подавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звітів про їх виконання, інформувати органи ЄС про проведення відповідних бюджетних заходів. З іншого боку, господарські механізми країн-учасниць залишаються автономними, хоча зростає рівень їх взаємозалежності; держави мають різний рівень економічного розвитку, неоднакову соціально-політичну ситуацію всередині країни, що відповідно зумовлює суперечливість інтересів як у бюджетній, так і загалом в економічній політиці.

По-друге, не менш важливим аспектом, з погляду організації фінансів ЄС, є синхронізація податкових систем і гармонізація податкової політики країн-учасниць. Ще Римський договір 1967 р., який став правовою й організаційною основою європейської економічної інтеграції, поставив завдання поступової гармонізації всіх податків, заклавши концептуальні засади міждержавної податкової уніфікації. У цілому синхронізація податкових систем країн ЄС передбачає не лише зближення податкової структури, механізму стягнення, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні як кон’юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС має перебувати під контролем наднаціональних керівних органів Євросоюзу, які, ґрунтуючись на загальних інтересах усіх партнерів, визначають податкову політику кожного учасника ЄС.

Проте процес уніфікації і гармонізації податкових систем держав ЄС виявився набагато складнішим, ніж очікували, оскільки кожна суверенна держава намагається максимально повністю реалізувати своє право встановлювати і збирати податки, вдаючись при цьому до використання різноманітних податкових технологій. Саме це зумовлює значні відмінності у податковій політиці країн-членів ЄС, у кожній з яких вона традиційно проводиться з урахуванням національних інтересів. З огляду на це ЄС відмовився від створення єдиної податкової системи, натомість було вирішено привести законодавства країн-членів співтовариства у відповідність, а також підпорядкувати національні податкові системи спільним завданням європейської інтеграції. Отже, податкова уніфікація в ЄС - тривалий і незавершений процес, метою якого є досягнення таких цілей: усунення перешкод для вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, створення однакових конкурентних умов для суб’єктів господарювання, об’єднання й уніфікація внутрішнього ринку ЄС як рушійного чинника інтеграційних процесів у певному регіоні, приведення до єдиної структури податкових систем, порядку справляння основних видів податків у всіх країнах співтовариства.

По-третє, вироблення механізму реалізації спільної валютної політики і запровадження єдиної валюти - євро, яка покликана стати потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції шляхом створення єдиного економічного простору, загострили проблему координації економічної політики країн єврозони. Адже у результаті прийняття у 1997 р. Пакту стабільності і зростання уряди країн єврозони позбулися права безпосередньо впливати на економічну кон’юнктуру за допомогою грошово-кредитних інструментів, які тепер є прерогативою Європейського центрального банку - наднаціонального органу ЄС.

По-четверте, поряд із гармонізацією бюджетної, податкової та валютної політики в Європейському Союзі триває активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг. Зокрема, перша (1977 р.) та друга (1993 р.) банківські директиви містять узгоджені правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінансових послуг, регулюють проблеми платоспроможності банків, встановлюють співвідношення власних і запозичених активів, ступінь покриття ризику банківських операцій, принципи захисту банківської таємниці, правила фінансової звітності, рекомендації щодо прозорості міжнародних фінансових операцій з метою попередження відмивання «брудних грошей».

Разом з тим уніфікація процедур ліцензування банківської діяльності спрощує доступ на національні ринки фінансових послуг іноземних банків, загострюючи цим самим конкуренцію між національними та іноземними банками. Закономірним наслідком цих процесів є зниження національних відсоткових ставок за банківськими операціями до середньоєвропейського рівня.

По-п’яте, вживаються заходи щодо полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у тому числі боргових. Упродовж останніх років ринок цінних паперів ЄС суттєво розширився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансових зобов’язань. Завдяки цьому, з одного боку, промислові компанії отримали нові можливості одержання кредитів із банківських джерел, з іншого – це зумовило розширення спектра й більшу доступність для клієнтів різного роду фінансових послуг і значне зниження їх затрат.

По–шосте, як було зазначено вище, еволюція ЄС відображає закономірну тенденцію переростання цим інтеграційним об’єднанням меж державного суверенітету, безпосереднім наслідком чого є передача більшої кількості повноважень і прав наднаціональним органам і поглиблення інтеграції у сфері інституційної надбудови. До керівних органів Європейського Союзу належать: Європейська рада міністрів (Рада ЄС), Європейська Комісія (Комісія ЄС), Європейський парламент і Європейський суд, а також Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Рахункова палата, Європейський інвестиційний банк, Європейський центральний банк. Наднаціональні органи приймають закони у межах функцій і повноважень, добровільно переданих їм національними державами, тому закони окремих країн не можуть суперечити законам співтовариства. Отже, з прийняттям Єдиного європейського акта у випадку конфлікту національного права і права співтовариства пріоритет надається останньому.

Заходи, які реалізуються у фінансовій сфері наднаціональними інституційними органами ЄС, ведуть до скасування обмежень і бар’єрів на шляху переміщення капіталів і послуг, перегляду цілого ряду національних стандартів діяльності фінансових інститутів і введення єдиних правил контролю за їх діяльністю, встановлення основних принципів гармонізації контрольних стандартів та інших правил.

Отже, фінанси ЄС є досить розгалуженою структурою, характер і тенденції функціонування якої значною мірою визначаються, з одного боку, особливостями організації національних фінансових систем окремих держав-членів, а з іншого - якісно іншим рівнем організації, який відповідає фінансовій системі багатонаціонального інтеграційного об’єднання. Фінанси ЄС можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. Якщо у вузькому розумінні фінанси ЄС асоціюються лише з централізацією коштів і фінансових ресурсів на регіональному рівні, то у широкому розумінні вони характеризують усю сукупність економічних відносин між країнами-членами ЄС, опосередкованих рухом грошових потоків і формуванням централізованих грошових фондів на рівні інтеграційного об’єднання, а також функціонуванням розгалуженої інституційної структури. У широкому розумінні сучасну фінансову систему ЄС вирізняє розгалужений регулятивний механізм, який охоплює бюджетну, податкову і валютну політику. Цей механізм забезпечує координацію зусиль європейської спільноти щодо регулювання фінансових відносин і разом з тим валютно-фінансовій конвергенції у межах інтеграційного об’єднання. Через спільний бюджет, який є фінансовою базою інтеграційних заходів у межах Союзу, здійснюється не лише перерозподіл фінансових ресурсів між країнами-членами ЄС, а й реалізується єдина соціальна й регіональна політика. Проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики сприяє вирішенню як кон’юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Запровадження єдиної валюти – євро та реалізація спільної валютної політики є потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції та формування єдиного економічного простору.