Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета і завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність результатів, які здобуто в процесі дослідження, представлено форми їх апробації та використання.

У першому розділі дисертаційної роботи “Науково-теоретичні основи ринкового землекористування” досліджено роль і місце землі в суспільному виробництві, які змінюються з його розвитком.

Проблема раціонального використання і охорони земельних ресурсів завжди була в центрі уваги українського суспільства. На всіх ступенях його розвитку вона розглядалася по-різному. Потрібно суттєво змінювати погляд на проблему раціонального землекористування, яка залишається однією із найбільш гострих у земельній політиці України.

Досліджуючи питання використання і охорони земель, на наш погляд, раціональне використання землі – це таке використання, яке відповідає її цільовому призначенню, забезпечує високу ефективність землекористування і її охорону, спрямовану на запобігання необґрунтованого вилучення земель сільськогосподарського призначення, захист від антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. З цього випливає, що в практику землекористування потрібно запровадити такі принципи використання землі, які б дали змогу вирішити поставлену проблему.

Для того, щоб об’єктивно визначитися щодо принципів організації раціонального використання земельних ресурсів, потрібно зазначити, що в економічній літературі певною мірою вже сформульовані такі принципи, які не втратили своєї актуальності.

В той же час практика довела, що земельне питання може бути ефективно вирішене за умови, коли принципи організації раціонального використання і охорони земель будуть узгоджуватись з “правилами” ринковою економікою, коли ці принципи будуть випливати із серцевини соціально-економічного, екологічного, політичного життя суспільства.

Вперше запропоновано доповнити сформовані раніше принципи наступними: врахування людського чинника як елементу продуктивних сил; ринкових показників; державного протекціонізму і регулювання господарської діяльності; агломерації капіталів; поглибленого вивчення земельних ресурсів; національних інтересів; врахування історичного досвіду господарювання; конкуренції власників землі і землекористувачів; етичних методів використання землі; інформаційного забезпечення; інвестиційних критеріїв. Дотримання вищеназваних принципів ініціюватиме раціональне використання і охорону землі.

Важливою є законодавча база сучасної земельної реформи в Україні. Однозначно можна стверджувати, що прийняття Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року Земельного кодексу як основного рамкового земельного закону стало історичною подією початку третього тисячоліття. Цей Земельний кодекс носить революційний характер за глибиною перетворень в українському суспільстві і дає надію на оздоровлення економіки країни, забезпечення її продовольчої незалежності, раціональне використання і охорону земельних ресурсів. Він визначає магістральний напрям розвитку земельних відносин, в основі яких лежать три форми власності – державна, комунальна і приватна, установлює гарантію права власності на землю. Закон визначає право приватної власності непорушним. Виходячи із світової тенденції розвитку земельної власності, Земельний кодекс України передбачає включення землі в ринковий обіг. При цьому купівля-продаж сільськогосподарських земель стане важливим чинником їх раціонального використання, дасть змогу швидше зміцнити підприємницькі основи фермерського сектора, підштовхне економічну диференціацію селянського землекористування, сприятиме перетворенню частини особистих селянських господарств у дрібнотоварні сімейні і партнерські господарства, усуне штучне обмеження на зростання площі фермерського господарства тощо.

Земельний кодекс не є самодостатнім документом, який може забезпечити вирішення існуючих проблем землекористування. На його підставі потрібно напрацювати низку інших рамкових законів, які б деталізували стратегію і тактику управління земельними ресурсами. Зокрема, це Закони України “Про землевпорядкування”, “Про Державний земельний кадастр”, “Про ринок землі”, “Про іпотеку”, “Про розмежування земель державної і комунальної власності”, а також, з огляду на особливу важливість охорони земельних ресурсів, потрібно першочергово прийняти Закони України “Про охорону земель”, “Про охорону ґрунтів”, “Про консервацію сільськогосподарських угідь” тощо.

Організація використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища, поліпшення природних ландшафтів повинні здійснюватися на основі землевпорядкування як однієї із складових управління земельними ресурсами. Воно включає в себе вирішення широкого кола питань економічного і екологобезпечного землекористування.

Брак знань щодо взаємодії суспільства з природою нині поставило людство перед необхідністю охороняти навколишнє середовище, і в першу чергу земельні ресурси, як складову біосфери. Практика дає можливість виявити серйозні недоліки, прогалини в теоретичних розробках щодо проблем еколого-економічного землекористування.

В умовах України проблема забезпечення збалансованого розвитку набула першочергового значення. Настав час навчитись визначати збитки, які за певних обставин штучні системи наносять природі і суспільству. Тому запропоновані в нашій роботі принципово нові положення (принципи) землекористування - це по суті початок теоретичної розробки сучасної проблеми раціонального використання і охорони земель. Власне принцип системного підходу при землекористуванні дає “ключ” до вирішення назрілої проблеми економічно ефективного, екологобезпечного довкілля.

Цілком очевидно, що системному принципу організації території відповідає ландшафтний підхід, основна мета якого полягає у врахуванні не тільки комплексу природно-економічних чинників, але і в пізнанні закономірностей будови ландшафтів, процесів, які там проходять, вмінні прогнозувати зміни в ландшафтах на певний період часу, які виникатимуть під впливом антропогенної дії та ін.

Тільки при такій постановці питання будуть сформовані оптимальні передумови, які дозволять розв’язати існуючі суперечності між людиною і природним середовищем, будуть вирішені еколого-економічні, соціальні та інші проблеми раціонального землекористування.

У другому розділі дисертаційної роботи “Земельно-ресурсний потенціал Західного регіону України” проведений аналіз природно-економічних умов раціонального землекористування.

Західний регіон України охоплює сім західних областей: Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську і Чернівецьку. Його територія становить майже 110,7 тис.кв.км або 18,4% загальної площі земель України.

Аналізуючи типи природних ландшафтів (природоохоронні, рекреаційні, лісогосподарські, сільськогосподарські, урбанізовані, промислові), ми дійшли до висновку, що найбільш складними і функціонально обумовленими з системою землекористування є сільськогосподарські.

Адже висока розораність сільськогосподарських ландшафтів України стала наслідком екстенсивного ведення сільського господарства, спричиненого командно-адміністративним стилем управління. Доведені до господарств плани виробництва рослинницької продукції спонукали до розорювання крутосхилів, прибережних та придорожніх смуг, природних кормових угідь. Наслідком цього стало порушення екології навколишнього середовища. При цьому приріст продукції відставав від приросту засобів виробництва в 4-5 разів. Водночас встановлено зворотний взаємозв’язок між продуктивністю орних земель і ступенем їх розораності. Це означає, що продуктивність орних земель там вища, де менша сільськогосподарська освоєність території, де менша питома вага ріллі, а більшу площу займають кормові та інші угіддя.

Наші багаторічні дослідження вказують на необхідність комплексного врахування умов території для сільськогосподарського виробництва, тобто ландшафтного підходу.

Досить нагадати, що в результаті негативних тенденцій в землекористуванні в Україні лише приблизно 5 млн.га знаходяться у відносно природному стані (болота, озера, річки, гори), решта ж земель опинились під впливом антропогенної діяльності.

Дослідження показують, що стійкий розвиток землекористування повинен забезпечуватися балансом між вирішенням соціально-економічних проблем і збереженням земельних ресурсів.

Важливим є питання ренатуралізації земель, в завдання якої входять: відновлення рівнів води в природних водоймах, які понизилися після проведення осушувальних робіт на прилеглих територіях; відновлення водно-болотних комплексів, які були до будівництва осушувальних систем. Для цих цілей рекомендується використовувати списані з балансу підприємства осушувальні системи і ті, що рекомендуються до списання. Ренатуралізовані ділянки можуть бути використані для вирощування лози, отримання лікарської сировини, створення ягідників, вирощування ялинок, вирощування деревини тощо.

Відповідний інтерес представляють селянські (фермерські) господарства, загальна площа яких в регіоні становить - 182,1 тис.га, з них сільськогосподарських угідь - 176,6 тис.га, в тому числі ріллі – 150,7 тис.га. В середньому на одне господарство припадає сільськогосподарських угідь – 30 га і ріллі – 25 га (в Україні в цілому ці показники відповідно становлять 55 і 51 га).

Серед європейських країн Україна займає перше місце за територією (60,4 млн.га), в тому числі 42 млн.га сільськогосподарських угідь. Разом з тим, як в інших країнах світу, так і в Україні спостерігається загальна тенденція зменшення площі землі, яка обробляється, в розрахунку на особу. Наприклад, якщо в США на одну особу в 1975, 1985, 2000 рр. припадало відповідно 0.65, 0.57 і 0.53 га, то в Україні відповідно – 0.69, 0.67, 0.66 га.

Очевидно, процеси, які відбуваються у землекористуванні, є об’єктивними і їх не уникнути, оскільки виникає необхідність у відведенні значних площ для розширення житлового будівництва, промисловості, транспорту тощо. Але в будь-якому разі цей процес повинен бути оптимізований шляхом відповідного управління. Адже існуючі нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики та ін. в Україні у 2,5–2,7 рази перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами, тощо. В чорній металургії і теплоенергетиці понад 40 відсотків території займають шлаконагромаджувальні та інші вмістилища відходів.

З переходом до ринкових відносин, держава, в силу об’єктивних причин послабила свої контролюючі функції в галузі землекористування, що призводить до негативних еколого-економічних наслідків. Головною причиною цього, в першу чергу, є суб’єктивний чинник, через який не завжди приймались достатньо обґрунтовані заходи, спрямовані на перебудову економічної системи, а також це стосується і застосовуваних механізмів її реалізації, низький організаційний рівень втілення цих заходів в життя.

Аби мати можливість активно впливати на процеси ефективного землекористування, як показують дослідження, потрібно визначитись у розподілі земель за цільовим призначенням, тобто порядком і умовами використання для конкретних цілей земельних ділянок.

Перш ніж приступити до розробки пропозицій наукової організації землекористування, потрібно дати оцінку сучасного стану використання земельних ресурсів. У зв’язку з цим варто відзначити, що землі України характеризуються досить високою сільськогосподарською освоєністю та розораністю земель. Сільськогосподарські угіддя станом на 01.01.2001 р. займали площу 41,8 млн. га, що становить 69,3% всієї території. В структурі сільськогосподарських угідь орні землі займають 77,8%. Загалом розораність території України становить 54,0%. Для порівняння: розораність території США – 20%, Англії – 28%, Китаю – 10%, Нідерландів – 25%, Франції – 34%, Болгарії – 34%.

Аналіз існуючого використання земельних ресурсів свідчить, що значна їх частина використовується в системі лісових угідь. Загальна площа земель лісового фонду Західного регіону України становить 10,7 млн.га або 17,6% земельного фонду України.

Варто зазначити, що площа земель, вкритих лісовою рослинністю, займає лише 9,0 млн.га або 14,9% земельного фонду України, тоді як лісистість Японії становить майже 70%, Фінляндії і Швеції - 58%, США і Канади - понад 30%, Німеччини та Франції відповідно - 27 і 24%.

При цьому наголошуємо, що в системі господарської діяльності важливим є не стільки процент лісистості в Україні, скільки його нерівномірне розміщення по регіонах країни. Так, в гірських районах Карпат ліси займають 40%, у Поліссі близько 29% території регіону, у Лісостепу – 13%, у Криму та Степу відповідно – 10 і4%.

Оптимальною лісистістю агроландшафту, на нашу думку, є така лісова площа, розташування якої на водозборі найбільш повно виконує водоохоронну і ґрунтозахисну функції, сприяє поліпшенню якості води у водоймах, підвищує продуктивність агроценозів, передбачає приуроченість лісової площі до елементів рельєфу і гідрографічної мережі.

Доцільно враховувати природно-територіальні ландшафтні відмінності, особливо при сільськогосподарському використанні природних ресурсів, коли вплив природного чинника дуже сильно проявляється і в основному визначає спеціалізацію конкретного регіону. Характер взаємодії людини та ландшафтів залежить від рівня економічного розвитку, суспільного устрою. У розвинутому суспільстві людина, спираючись на пізнані наукою закони природи, все в більшій ступені регулює вплив природного середовища на виробництво і при цьому намагається зменшити свій негативний вплив на ландшафти.

Немає ландшафту, який би не був включений у просторовий зв’язок з окремими частинами ландшафтної сфери. Знання закономірностей цих зв’язків дає змогу визначити функціональне значення конкретного ландшафту і його регіональну диференціацію.

У третьому розділі дисертаційної роботи “Земельнокадастрове забезпечення організації раціонального використання і охорони земель в умовах ринкової економіки” досліджено теоретико-методологічні засади запровадження інформаційно-довідкової системи “Земельний кадастр”. Саме земельнокадастрова інформація дозволяє посилити еколого-економічну спрямованість землевпорядкування, підвищити його дію в проведенні найважливіших земельноохоронних заходів. Застосування матеріалів державного земельного кадастру для вирішення різних народногосподарських задач забезпечить підвищення ефективності використання земель.

Це обумовлює проблеми дослідження змісту, форми, принципів і порядку ведення земельного кадастру для забезпечення відповідних рад, зацікавлених підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, що в свою чергу, вимагає вдосконалення таксономізації і систематики земель, їх районування.

В зв’язку з сучасними змінами господарського механізму докорінно змінюються умови і форми використання земельного фонду України. З одного боку, активно іде процес диференціації землеволодіння і землекористування, утворюються фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватно-орендні підприємства тощо. З іншого боку, як свідчать статистичні дані, з року в рік погіршується якісний стан земельного фонду і екологічного середовища в цілому. Посилюються деградаційні процеси (ерозія, перезволоження земель, засолення тощо). В результаті підвищених техногенних навантажень, нераціонального використання природних ресурсів і недостатніх захисних заходів збільшуються площі ареалів негативного впливу багатьох чинників на навколишнє середовище. Це проявляється в забрудненні ґрунту, води, рослинності і атмосфери важкими металами, радіонуклідами, пестицидами, залишками добрив, причому не окремих, як раніше, локальних ділянок, а вже цілих регіональних геосистем з єдиним походженням, загальною історією розвитку, тобто ландшафтів.

На нинішній час виразно окреслилися три основних напрямки дослідження оптимального використання земельного фонду: ландшафтний, адаптивний і комплексний.

Як родове поняття і термін для всіх видів розділення або об’єднання виділів території в науці прийнята таксономізація - процес розчленування території на співставні або ієрархічно супідрядні таксони, що включає визначення класів і типів виділених земельних ділянок,їх ідентифікацію і делімітацію, встановлення співвідношення між ними.

Наші дослідження проблеми базуються на системному вивченні території – об’єкту таксономізації, а комплексний підхід до практичних розробок об’єднує ландшафтний, адаптивний, землевпорядний та інші методичні прийоми. Тому за первинну одиницю ландшафтно-екологічного районування території рекомендуємо прийняти тип земель, екологічні умови якого визначаються комплексом чинників.

З методичної точки зору, дуже важливо як для практики організації раціонального використання і охорони землі, так і для забезпечення зйомки і картографування, створення кадастру, моніторингу і проведення детального впорядкування території, прийняття екологічного типу земель як первинної і неподільної одиниці вивченнята базового облікового елементу при всіх формах їх експлуатації.

Екологічний тип земель в сільському господарстві формується переважно на підставі врахування впливу комплексу рівнозначних природних чинників на базі елементарних морфологічних одиниць ландшафту (фацій, урочищ). Однак, у зв’язку з істотною антропогенною зміною ландшафтів, організація їх території здійснюється передовсім за видами сільськогосподарських угідь, а тип земель передбачає виділення екологічно однорідних (робочих) ділянок із врахуванням просторової організації ґрунтового покриву на топологічному рівні (ґрунтових комбінацій).

Таким чином, доцільною є таксономічна система ландшафтно-екологічного районування території, що включає “типи земель – види земель – типи (підтипи) території – ландшафтно-екологічні райони – ландшафтно-екологічні зони”.

На макрорівні ця система необхідна передовсім для організації моніторингу земель - системи спостережень за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення змін, що зумовлені антропогенним впливом, для комплексної оцінки і прогнозу, попередження і усунення наслідків негативних процесів, для контролю за станом і охороною земель, для земельного кадастру тощо. На мікрорівні (масиви - групи господарств або конкретне землеволодіння) також проводиться землевпорядна ландшафтно-екологічна диференціація території.

Пропонована система таксономізації території в процесі її екологічного районування на ландшафтній основі базується на системних властивостях об’єкту вивчення, пов’язує таксони районування на різних рівнях, дає змогу максимально використати сучасну систему вивчення і класифікації земель, не передбачає неідентифікованих таксонів і дозволяє мобілізувати для землевпорядкування, земельного кадастру, моніторингу та інших заходів обширну додаткову інформацію. Більше того, вона буде орієнтувати вчених і практиків на системний підхід до організації території при обґрунтуванні рішень, що приймаються на різних рівнях аналізу і оцінки, прогнозування і проектування, дотримання принципу збалансованого співвідношення між використанням (експлуатацією), консервацією та поліпшенням природного середовища.

Вихідною класифікаційною одиницею вивчення земельного фонду (зйомки, картографування, районування тощо) прийнятий тип земель - екологічно однорідна елементарна ділянка території.

Регулювання земельних відносин в умовах ринкової економіки обумовило потребу одержання даних грошової оцінки земель, яка виступає важливим чинником з одного боку – при визначенні об’єктивної плати за використання земель у вигляді земельного податку та орендної плати, а з другого боку - при купівлі-продажу, обміні й даруванні земельних ділянок.

Пропонована нами формула визначення нормативної ціни земельної ділянки буде така:

, (1)

де НЦ_д - нормативна ціна земельної ділянки, грн.;

НЦЗ - нормативна ціна 1 га землі, грн.;

Р - площа земельної ділянки, га;

Б_д - бал бонітету агровиробничої групи ґрунтів;

Б - середньозважений бал бонітету ґрунтів України;

К_р - коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки відносно пунктів збуту продукції;

К_м - коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельних ділянок приміських зон великих міст;

К_с - коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельних ділянок за інженерно-геологічними та санітарно-гігієнічними умовами;

К_г - коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки відносно господарського двору.

З огляду на вищесказане можна зробити висновок, що застосування в рамках грошової оцінки різних підходів до визначення вартості земельних ділянок дозволяє надати їй більш гнучкого характеру, розширити сферу її використання і, що є дуже важливим, здійснювати оцінку за єдиними стандартами, прийнятими в міжнародній практиці, де під реальною вартістю землі розуміється її вірогідна ціна, за яку вона може бути продана на відкритому конкурентному ринку.

Особливу зацікавленість представляє питання оцінки вартості земельних ділянок і нерухомості, яку пропонуємо розглядати через призму технології нейромереж. Такий підхід є першою спробою розв’язання проблеми у вітчизняному землекористуванні. Доведено, що штучна нейронна мережа здатна точно апроксимувати практично довільну функцію змінних, в тому числі і нелінійну. Будь-яку математичну модель можна створювати згідно із концепцією будови нейрона.

Для визначення реальної вартості земельної ділянки, нерухомості тощо за допомогою нейромережних технологій необхідно передовсім скласти базу даних тих продаж, які вже відбулися за певний проміжок часу. Очевидно, в кожному конкретному випадку набір вхідних показників, що впливають на вартість об’єкту, може бути різноманітним, залежно, наприклад, від району, де проводиться оцінка. Опісля виконується первісне навчання нейронної мережі, котра згідно з цими даними формує свої внутрішні правила, які віддзеркалюють вплив кожного із вказаних чинників на реальну ринкову вартість об’єкту. Надалі кількість вхідних параметрів можна зменшити, якщо стає відомо, що деякі з них мало впливають на вихідну вартість. Для цього в сучасних нейромережах передбачено спеціальний аналітичний блок. Після цього відбувається остаточне навчання нейромережі і надалі, для того щоб оцінити будь-який із об’єктів, достатньо подати на вхід навченої нейромережі його параметри і тут же одержати на виході його вартість.

За відсутності чіткої бази знань слід використовувати моделі апроксимації нелінійних об’єктів згідно з лінгвістичними висловлюваннями. Розглядається об’єкт з одним виходом (наприклад – грошова оцінка землі) і n входами (бал бонітету агрогрупи ґрунтів, кліматичні умови, коефіцієнт місцерозташування земельної ділянки відносно пунктів збуту продукції, коефіцієнт місцерозташування земельної ділянки в приміських зонах великих міст, коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки за інженерно-геологічними та санітарно-гігієнічними умовами, коефіцієнт місцерозташування земельної ділянки відносно господарського двору, площа земельної ділянки тощо). Він може бути визначений аналітично через функцію

(2)

де у – вихідна, а - вхідні змінні.

Змінні іу можуть бути як кількісними, так і якісними.

Прикладом змінної, для якої не існує природної кількісної шкали, є стан погоди, виражений через рівень урожайності сільськогосподарських культур, а саме: - низька,- вище за низьку,- середня,- вища за середню,- найвища урожайності. Представлений метод є доцільним і має переваги перед класичними оптимізаційними методами.

Одним із компонентів управління земельними ресурсами є отримання повної і всебічної інформації про суб’єкти і об’єкти господарської діяльності із реєстраційних джерел.

Система реєстрації землі та нерухомості, гарантуючи недоторканість власності, дозволить захистити громадян та організації, забезпечуючи їм надійність землекористування та землеволодіння. Крім того, можна буде відслідковувати зміни у землекористуваннях та землеволодіннях, впливати на напрямок цих змін з метою досягнення найбільш раціонального використання і охорони земель.

Формування об’єкта землі та нерухомості – це індивідуалізація і опис, які дозволяють однозначно виділити його з інших об’єктів. Формування об’єкта землі та нерухомості завершується присвоєнням йому кадастрового або інвентарного номера. Основною обліковою територіальною одиницею для реєстраційної системи є земельна ділянка з чітко визначеними межами, що є однозначною з правової точки зору.

При створенні реєстраційної системи виникає проблема узагальнення різноманітної інформації як правового, так і господарського значення. Потрібно чітко уявити всі особливості використання земель, які можуть зустрічатись. Більше того, всю багатогранність людської діяльності потрібно укласти в систему, просту і зрозумілу кожному власнику чи користувачу землі. Відповідно до цього вирізняють три види класифікаторів. Це класифікатор форм власності на землю, класифікатор цільового використання земель та класифікатор обтяжень (обмежень та сервітутів).

При реєстрації землі та нерухомості велике значення має однозначне визначення земельних ділянок та власників прав на землю і нерухомість. Особливо це важливо при автоматизованій системі реєстрації земель та нерухомості. Адже інформація дуже обширна і включає в себе як текстові, так і картографічні матеріали, які, як правило, не відображаються разом, а в різних документах системи. Тому в автоматизованій системі реєстрації земельних ділянок та права власності на них передбачається використання ідентифікаторів. Це дасть змогу виключити випадки неоднозначного визначення земельних ділянок та власників прав на них, а також забезпечить зв’язок між текстовими та картографічними даними. Система ідентифікації повинна бути уніфікована. Це важливо як з точки зору отримання однозначної характеристики самої земельної власності, так і для організації ефективного управління інформацією в реєстрі та відповідних базах даних.

З переходом України до ринкових відносин особливо виникає необхідність створення і широкого впровадження автоматизованої інформаційної системи державного земельного кадастру (АІС ЗК). Вона включає програмне забезпечення (Software) комп’ютеризації і технічне забезпечення (Нardware) виконання всіх геодезичних, картографічних і земельнокадастрових робіт.

АІС ЗК повинна бути забезпечена серверами баз даних і знань, доступом до глобальної мережі, локальними обчислювальними мережами, робочими станціями, периферійними засобами перетворення і подання текстової і графічної інформації, комп’ютерами і засобами зв’язку.

Земельнокадастрова інформація повинна ґрунтуватись на матеріалах ГІС, одержаних у вигляді карт і планів (космічних, аерофото- або наземних топографічних зйомок), які переробляються шляхом дигіталізації і сканування у цифрові кадастрові карти та плани. Програмне забезпечення дигіталізації карт і планів виконується в системі Maрinfo, сканування - в системі Idris, а сумісне його забезпечення - в системі Arcinfo.

Функціонування автоматизованої системи державного земельного кадастру потребує відповідного програмного забезпечення на базі СУБД Paradox for Windows, APC View, Maрinfo.

У четвертому розділі дисертації ”Наукові основи землекористування в умовах ринкової економіки” висвітлені теоретико-методологічні засади землекористування в умовах ринкової економіки.

Сучасні дослідження свідчать про те, що при визначенні поняття “система” виходять із принципу філософського детермінізму - відособленості і диференціювання предметного оточення, і розгляд ведеться під кутом зору категорій необхідності і випадку, а також співвідношення цілого і частин, взаємозв’язку нижчих і вищих форм існування.

Загальне визначення системи через її атрибути (невід’ємні влас­тивості) деталізує: організацію, структуру, управління, інформацію та ін. Таким чином, система - це, в першу чергу, відмежована в ре­аль­ній дійсності сукупність взаємодіючих предметів (компонентів), саморух (активність) якої спрямований до організованої цілісності.

На відміну від давно застосовуваного в науці поняття “системи” як множини сумативно зв’язаних між собою компонентів тієї чи іншої при­роди, в системних дослідженнях ця категорія є цілісним видом ідеа­лізованої об’єктивної реальності, що включає, крім власне об’єк­та вив­чення, і ту частину середовища (надсистему), яка складає необхідні умови її існування. У кожній системі завжди є така зміна (взаємодія компонентів, тотожних за певною ознакою), яка характеризує її як відмежовану матеріальну єдність (зовнішня властивість системи), що володіє до деякої міри визначеністю і різноманітністю, сумірністю і цілісністю (внутрішня властивість системи) в силу визначеної форми руху (суперечливої взаємодії компонентів).

В більшості наук підкреслюється, що утвердження в них системного підходу як основного методологічного принципу відображення об’єктивної дійсності як системи (наприклад, реально існуючої еколого-економічної системи землекористування) і її адекватного опису у вигляді інформаційно-теоретичної або економіко-математичної моделі є істотним досягненням. Практика впровадження програмно-цільового методу управління розвитком великих систем свідчить про неминуче значення закономірностей теорії організації, що дозволяють встановити істотні взаємозв’язки основних компонентів або як цілого і його внутрішньоїструктури, виявити специфічний спосіб взаємодії стану цієї системи, її структури, поведінки, функціонування і розвитку, зберігання якісної визначеності за допомогою управління, яке сприяє переходу системи в стан, найбільш близький до заданого (оптимального). Стан системи, до якого вона прямує під впливом управління, складає її мету.

Все вищесказане має прямий стосунок до системи землекористування. Приведення системи землекористування за допомо­гою землевпорядкування, екологічних і інших заходів до заданого (умов­но оптимального) стану означає процес коректування структури системи через цілерозуміння і стимулювання її для зміцнення і збе­реження.

Функціональне співвідношення екологічних компонентів нелінійне: незначна зміна одного з них може призвести до неадекватно великої позитивної або негативної (для людей) зміни інших складових системи (біосфери).

Розгляд теоретичних питань організації системи землеволодінь і землекористувань в умовах здійснення земельної реформи, а також про­блеми визначення рівня її ефективності наводять на думку, в першу чергу, про недостатню розробленість методичних положень інформацій­ного забезпечення. Такий стан речей пояснюється передовсім сфор­мованою в останні роки ситуацією: організація використання й охо­рони земельних ресурсів була довірена різним органам, які, на жаль, не завжди в силу різних причин спроможні реалізувати раціональні рішення через систему заходів землевпорядкування.

Реалізація земельної реформи вимагає пошуку нових принципів організації території. Наші дослідження свідчать, що таким принципом є ландшафтний підхід, який дозволяє вивчити весь комплекс природно-географічних умов і ресурсів, а також виявити закономірності побудови частин ландшафту, їх внутрішні і зовнішні зв’язки, динаміку змін в ландшафті.

Обґрунтована організація території є основою її перетворення, тобто зміни властивостей ландшафту з метою надання йому нових функцій, і в кінцевому підсумку повинна сприяти раціональному і ефективному використанню землі, її охороні. Оптимальне використання ландшафту повинно забезпечити ефективне виконання відповідних функцій, зберігаючи властивості ландшафту як системи.

При вивченні ландшафту, оцінці стану і його охорони особливу увагу потрібно звертати на такі властивості: ступінь придатності ландшафту для виконання соціально-економічних функцій і якість їх виконання; ступінь стійкості ландшафту до різного виду впливів; характер, темпи і ступінь зміни ландшафту і його компонентів від антропогенного впливу; величину можливого навантаження на ландшафт; реакцію ландшафту на заходи щодо попередження або усунення негативних наслідків антропогенної дії тощо.

Нами досліджено, що оптимізація природного ландшафту - один з важливих засобів організації раціонального використання і охорони землі, покликаний сприяти максимально довгому збереженню його корисних властивостей, особливо ресурсомістких і ресурсовідновлюючих, при мінімальному витрачанні коштів. Вибір способів раціонального використання ландшафту, тобто таких, щоб соціально-економічні функції, що задаються ландшафту (ресурсовідновлюючі, середовищевідтворюючі і природоохоронні), найбільш повно відповідали його природним властивостям, пов’язаний з визначенням мети використання, оцінкою можливих варіантів експлуатації, виявленням природних, соціально-економічних та інших обмежень.

У п’ятому розділі дисертації “Управління використанням та охороною земель“ розроблено теоретико-методологічні засади прийняття компромісних рішень на підставі нечіткої логіки в системі управління земельними ресурсами. Математичне моделювання за умов нечіткої вхідної інформації є найбільш прийнятним методом оптимізації землекористування.

Подамо спосіб прийняття рішень у випадку нечіткого відношення переваги на множині альтернатив. В його основі лежать такі міркування:

• нехай маємо n об’єктів А₁,..., А_n;

• приймемо w = (w₁,...,w_n) – вектор відносної важливості цих об’єктів;

• при цьому .

Шляхом попарного порівняння об’єктів за важливістю ознак визначаються відношенням між ознаками, що дає змогу відшукати найоптимальніший варіант розв’язку цієї задачі. У цьому випадку результати такого попарного порівняння об’єктів можна зобразити у формі квадратної матриці А розміру n:

Неважко переконатися в тому, що матриця А має властивість:

A = n;

або

(A – n1) = 0, (3)

де 1 – одинична матриця;

 – вектор ваги досліджуваних об’єктів.

Тепер допустимо, що вектор ваги w – невідомий, а ми знаємо лише величини, які складають матрицю А. Тоді, щоб знайти невідому вагу w за матрицею А достатньо розв’язати рівняння (3). Оскільки ранг матриці А дорівнює 1, то n – єдине власне число цієї матриці а, отже, рівняння (3) має нульове рішення. Більше того, воно має єдине рішення, яке володіє властивістю

Цей розв’язок і є шуканим вектором w матриці А.

Тепер допустимо, що елементи а_ij матриці А являють собою не точні значення відношень ваг об’єктів, а їх оцінки, зроблені експертами у такий спосіб, що і надалі виконується закономірність а_ij= 1/a_ji. Зрозуміло, що для такої матриці експертних оцінок, взагалі кажучи, не виконується залежність а_ija_jk = a_ik, яка необхідна для існування нетривіального розв’язку рівняння (3). Замість даного рівняння слід розглянути більш узагальнене рівняння типу:

(A – _max1) = 0, (4)

де _max – максимальне власне число матриці А (_maxі n).

Виходячи з наведених вище міркувань, неважко зрозуміти, що надто велика відмінність l_max від n сигналізує про деяку внутрішню неузгодженість між оцінками експертів значень елементів матриці А і про необхідність їх перегляду (уточнення). З іншого боку, якщо _max достатньо близьке до n, то нормований до 1 вектор w – рішення рівняння (4) – можна прийняти як достатньо точну оцінку відносних ваг досліджуваних об’єктів, встановлених за матрицею оцінокА.

Цей тип задач доцільно використовувати при оцінці і виборі альтернативних варіантів проектних рішень в землевпорядкуванні тощо.

Класичні задачі лінійного програмування вимагають чіткі однозначні величини. Оскільки, в реальних умовах моделі землекористування описуються ранжованими показниками, які змінюються в певних діапазонах, то виникає потреба зображення технологічних коефіцієнтів у нечіткому вигляді.

Важливо підкреслити, що запропонований нами підхід дає можливість апроксимувати функції належності нечітких параметрів через кусково-лінійні неперервні функції.

Пропонується методика подання параметрів моделі оптимізації поєднання галузей агроформування (виробничого підрозділу). Показано шлях дефазифікації багатоцільової нечіткої задачі оптимізації до чіткого вигляду:

  max за певних умов.

Такі підходи доцільно застосовувати в широкому спектрі оптимізаційних задач землекористування (формування, вдосконалення, розвиток тощо).

Складна і багатогранна система агроформування за реальних умов являє собою нелінійний об’єкт. Нами розроблена модель оптимізації прогнозування використання земель агроформування або його структурного підрозділу. Пропонується здійснювати побудову моделі у два етапи структурної та параметричної ідентифікації на засадах не матриці даних, а матриці знань. В таблиці 1 зображена нечітка матриця знань, показники якої є лінгвістичними змінними, що побудовані за оцінками експертів.

Лінгвістичні оцінки всіх параметрів, як вхідних (х₁ - х₅), так і вихідних (a₁–a₅), вибираються із терм-множин:

Нами розроблений і пропонується алгоритм прийняття рішень щодо типу використання ріллі в системі сівозмін.

Таблиця 1

Нечітка матриця знань

№ п/п	Х1	Х2	Х3	Х4	Х5	Тип використання ріллі m
1	нС	нС	Н	Н	Н	1 (Н)
2	С	нС	нС	Н	нС
3	Н	нС	С	нС	Н
4	Н	Н	Н	нС	С
1	нС	С	Н	нС	Н	2 (нС)
2	С	нС	Н	Н	С
3	нС	Н	С	нС	нС
4	Н	нС	нС	С	нС
1	С	С	С	С	нС	3 (С)
2	Н	вС	нС	В	В
3	В	нС	С	нС	вС
4	нС	С	С	вС	Н
1	С	нС	В	В	нС	4 (вС)
2	вС	В	С	С	Н
3	В	нС	вС	Н	вС
4	Н	В	вС	С	С
1	нС	вС	В	В	С	5 (В)
2	вС	В	нС	вС	вС
3	В	С	вС	Н	С
4	В	В	нС	В	В

Створене на вищевказаних підходах нечітке логічне рівняння досліджується за агрогрупою ґрунтів при фіксованих інших природних чинниках. Пропонується графічна форма алгоритму прийняття рішень (рис.1).

В системі управління земельними ресурсами важливе місце належить моніторингу земель. Він повинен ініціювати природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер їх раціонального використання, з метою збереження ґрунтів і обмеження негативного впливу на них.

Ґрунти Західного регіону України зазнають великих антропогенних навантажень, тому для встановлення їх розмірів, напрямленості, своєчасного прийняття заходів створюються системи спостереження за їхнім станом.

Більш точно ґрунтово-екологічний моніторинг (ГЕМ) може бути визначений як комплексна система спостережень, оцінки, прогнозу і управління якістю ґрунтів і ґрунтового покриву з метою їх охорони.

Серед найбільш важливих організаційних принципів ГЕМ слід виділити такі:

• Комплексність спостережень. Це означає, що найкращий результат досягається при одночасному контролі за всіма параметрами, які визначають найістотніші ознаки ґрунтового об’єкту в даному регіоні.

• Мінімум параметрів спостереження. Слід віддавати перевагу тим, які забезпечують інтегральну оцінку.

• Можливо щонайповніше поєднання аерокосмічних і стаціонарно-наземних методів спостереження за станом ґрунтів.

• Досягнення необхідної узгодженості між різними відомствами стосовно задач ГЕМ, оскільки вони цими відомствами розуміються по-різному.

• Рішуча постановка питання розробки теоретичних і методичних основ ГЕМ екологічного нормування допустимих навантажень на ґрунти.

Принциповим положенням, якого необхідно дотримуватися для організації ефективної роботи системи ГЕМ, є виокремлення певних блоків чи напрямків, особливо актуальних для конкретних умов. Так, для досліджування регіону такими напрямками визначені: моніторинг якості ґрунтового покриву, продуктивної здатності ґрунтів, ґрунтово-ерозійний, меліоративно-іригаційний; агрофізичний, агрохімічний, агротоксикологічний, агрорадіаційний моніторинг; моніторинг ґрунтової біоти і санітарно-гігієнічний.

_{Рис. 1. Графік міри належності змінної х1}

Спостереження здійснюються дискретно, з допомогою стаціонарів (полігонів). База даних повинна формуватися за результатами дослідів наукових установ, навчальних закладів та проектних організацій (агрохімічні, ерозійно-меліоративні). Зроблено це має бути з дотриманням, як мінімум, двох умов: перша – досліди повинні пройти ревізію на відповідність їх типовому зональному ґрунту і типовій регіональній системі землеробства (сівозміна, обробіток ґрунту, удобрення, захист рослин); друга – спостереження мають проводитись з врахуванням методичних вимог ГЕМ.