4. Софійський собор у Києві. Хі ст.*

Ярослав Мудрий будує «Руську митрополію» - Софійський собор(1037р). Софія Київська багато в чому наслідувала Софію Константинопольську. Ідея храму як гармонізованого космосу. У членуванні горизонтальної площини храму простежується сприйняття часу не тільки як спрямованого в одному напрямку – від створення світу до Страшного суду, є і циклічний час. Традиція розташування христологічних розписів запрошувала «глядача» до кругового руху в інтер\єрі храму. Євангельська оповідь бере свій початок у північному кінці центрального хреста. Потім повіствування переходить у південну, звідти – в західну частину храму. Смислова й хронологічна послідовність розгортається за годинниковою стрілкою. Спочатку «зчитувались» зображення на 3-х склепіннях, друге коло складалося із зображень над арками хорів. Заключні епізоди євангельської оповіді розміщувались у простінках нижнього ярусу. У вівтарній частині – зображення «Євхаристії». Вертикальна структура інтер\єру храму символізує сходження від «земного», тлінного – через циклічне – до позачасового, вічного, вселенського рівня. Нижній регістр земної церкви – апостолів, другий ярук – христологічний, третій(«небесний») – «церкві небесній». У давнину це – величезний хрестово-купольний п\ятинефний храм, оперезаний з півночі, півдня й заходу двома рядами галерей. Внутрішній ряд галерей мав 2 поверхи. Первинно собор мав 13 куполів. Пірамідальність зовнішніх форм давньоруського храму дає ефект стягнення всіх зовнішніх векторів до вершинної символіко-смислової точки собору – хреста на головному куполі, з іншого боку – створює своєрідний ритм у внутрішньому просторі споруди. Давньоруська традиція традиція ґрунтувалася на іншій важливій міфологемі – «повернення всередину», «сходження в…» Софіївський собор дійшов до нас в «убранні» стилю укр..бароко 17-18ст. Марію-заступницю вважали захисницею Києва. Давні майстри втілили цю ідею в мозаїчному зображені Богоматері-Оранти. Образ Оранти в Софії Київській винесений на чільне місце – він прикрашає вівтарну частину храму. Поєднання в інтер\єрі мозаїки із фрескою належить до оригінальних рис Софії Київської. Відтінок світкості має й така риса архітектури побудови, як надзвичайно розвинуті хори собору. На думку дослідників, ця особливість є результатом княжого замовлення.

5. Інтер’єр центрального нефа Софійського собору в Києві.*

У Києві як і у Візантії був споруджений храм Святої Софії, просторова організація СК відповідає середньовічній моделі світу. В куполі зображений Христос Пантократор в супроводі архангелів, в аспиді – Богоматір Оранта. Ці зображення ілюструють середньовічний іконописний канон: перевага віддається духовній красі; композиційним центром є очі – «дзеркало душі». Христос благословляє тих, хто прийшов до храму, жестом благословення; золоте тло означає присутність Бога й символізує горний світ. Трохи нижче зображення Оранти, показана сцена Євхаристії. Ісус стоїть біля престолу й благословляє своїх учнів хлібом і вином. Важливо, що фігура Христа показана двічі – праворуч і ліворуч від престолу, тоді як кожен із впостолів показан один раз. Це означає, що персонажі перебувають у неземному вимірі. Божественний час – це вічність, земний час – мить на тлі цієї вічності. Згідно з каноном, апостоли показані майже однаково. Відкриті долоні апостолів означають прийняття благословення.