Порада Григорія Сковороди

Сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли старі липи. Довкола панувала тиша. Розлогі дерева провели дівчину аж до самої церкви, що здіймалася за старим парканом цвинтаря. Недалеко від церкви сіла на лаву й довго так сиділа в глибокій задумі. Її великі карі очі були сповнені смутку. Важкі темні коси вибилися з-під хустки і вилискували на сонці. Підвела голову й дивилась, як меткі ластівки кулею зривались з білого карнизу й летіли в синю імлу, веселі й гомінкі. І тільки зараз помітила, що не сама: біля кучерявої калини, просто на траві, сидів якийсь чоловік. Був підстрижений, мов судовий писар, у старій свиті, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. Біля нього лежала торба й осторонь довгий ціпок. Цей чоловік сидів без руху, тримаючи на колінах книжку. Але хоч і читав, усе ж час від часу кидав оком на сотникову, тоді дбайливо згорнув книжку, сховав до кишені й лагідно спитав:

- Чому панна така засмучена?

Голос був приємний, рухи поважні.

Не думаючи довго, просто спитала:

- Часом ви не вчитель тутешній, пан Сковорода?

- Так, панно, тутешній дидаскал, - усміхнувся він. – Але правду сказати – я не тутешній.

- Хіба ви не живете в Пушкарівці?

- Де доведеться, там і живу. У добру годину живу в полі: маю тоді за дах оксамитове небо й зорі.

Панна дивилась на нього широко відкритими очима.

- Хіба хати немає вам, де переночувати?

- Нащо ночувати в хаті, там тісно. Я ночую у Божому палаці, заколисує мене пташиний спів, а розбуджує свіжий вітерець.

І він якось по-дитячому всміхнувся.

- Казали люди, що ви всякі премудрості знаєте.

- Люди накажуть, аби слухали. Моя мудрість – піщинка морська.

- Усе ж хоч і піщинка, а мудрість, я й того не маю, а зараз так і зовсім без тямку.

- Я питав панну, чому засмучена, - відрік згодом.

- Коли панна мовчить, то я дотулю своє слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а коли так, то щиро дослухайся до того, що говорить воно, - не помилишся, серце не заведе.

Він узяв торбу й підвівся.

- Молоде серце не схибить, - додав він і пішов. А сотникова, збентежена незвичайною розмовою, ще довго сиділа, намагаючись усвідомити і запам’ятати кожне слово мудрої людини, вчителя, до якого прислухалися усі люди в окрузі (355 слів )

(За М.Лазорським).

ІІІ. Бесіда за змістом прочитаного.

Орієнтовні питання:

• Про що розповідається в тексті?

• Де і коли відбуваються описані події?

• Куди йшла сотникова?

• Чому вона зупинилася біля церкви?

• В якому стані перебувала? Які слова про це свідчать?

• Кого дівчина помітила біля кучерявої калини?

• Яким автор змальовує Сковороду? Як до нього ставиться? Які слова в тексті на це вказують?

• Що спитав Сковорода у дівчини?

• Що значить «ночувати у Божому палаці»?

• Як ви розумієте вислів «Моя мудрість – піщинка морська».

• Чого навчав Сковорода?

• Яка основна думка тексту?

• До якого стилю мовлення належить текст? Відповідь обґрунтуйте.

ІV. Складання плану.

Орієнтовний план

І. У глибокій задумі

ІІ. Зустріч з учителем

1. Опис Сковороди

2. Знайомство сотникової з паном Сковородою, тутешнім дидаскалом.

3. Життя філософа у Божому палаці.

4. Мудрість – піщинка морська.

ІІІ. Молоде серце не схибить.