3 Законодавча база оцінної діяльності в Україні

З червня 2001 року оціночна діяльність в Україні регульована - прийнято Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, з 1 січня 2002 року вступив в дію Земельний Кодекс, з 11 грудня 2003 року Закон України „Про оцінку земель” з 1 січня 2004 року – Цивільний кодекс і Закон про іпотеку.

Розглянемо основні положення головного нормативного акту, що регламентує оцінну діяльність в Україні - Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” (із змінами).

Цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні [1, Стаття 1. Сфера дії Закону].

Оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правові норми щодо оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, застосовуються правила міжнародного договору [1, Стаття 2. Законодавство про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність].

Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:

• створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

• реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

• виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

• визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

• приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

• переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

• оподаткування майна згідно з законом;

• визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

• в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін [1, Стаття 7. Випадки проведення оцінки майна].

Не обов'язкові випадки оцінки майна:

1. формування статутного фонду господарського суспільства без участі держави;

2. розробка плану розвитку підприємства;

3. оцінка ефективності управління;

4. вибір варіанту розпорядження власності;

5. обгрунтування ціни купівлі – продажі;

6. встановлення розміру страхових внесків і страхових виплат;

7. перевірка обгрунтованості котирувань цінних паперів та інші.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Розроблення нормативно-правових актів з оцінки майна здійснюється на засадах міжнародних стандартів оцінки. До їх розроблення Фонд державного майна України залучає інші органи державної влади, саморегулівні організації оцінювачів, найбільш авторитетних оцінювачів, наукові та інші установи.

Нормативно-правові акти, які регулюють питання вартості (ціни) майна, не повинні суперечити положенням (національним стандартам) оцінки майна [1, Стаття 9. Методичне регулювання оцінки майна].

Національне законодавство в галузі оцінки майна базуються на міжнародних стандартах оцінки.

Розглянемо їх зміст докладніше.

У 2000 р. в світі завершився важливий етап глобальної гармонізації у сфері фінансового менеджмента. Глобальна гармонізація досягнута в результаті розумного компромісу між представниками різних дисциплін, складових в цілому фінансовий менеджмент  фахівцями з цінних паперів, бухгалтерами і оцінювачами.

Наслідком цього, зокрема, стали опубліковані восени 2000 року нові редакції Міжнародних і Європейських стандартів оцінки (МСО 2000, ЄСО 2000), до яких внесені істотні зміни, пов'язані із змінами і доповненнями до Міжнародних стандартів фінансової звітності в редакції 1999 р. (МСФО), які, у свою чергу, узгоджені з міжнародною організацією, об'єднуючою регіональні і національні комісії з цінних паперів (МОКЦБ).