1.4 Підвищення конкурентостійкості залізничного транспорту на ринку транспортних послуг

Транспорт є одним із головних секторів економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно — економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Крім того, він є важливою складовою частиною Європейської та світової транспортних систем. Завдяки географычному положенню України через її територію пролягають найкоротші транспортні шляхи, вона поєднує Європу з Азією, Північчю та Півднем. Проте перспективи інтеграції України у світове господарство і посилення ролі європейської транспортної мережі вимагають високої якості та надійності міжнародних транспортних зв'язків, збереження швидкості та зменшення вартості доставки, тобто високого рівня функціонування транспортної системи держави.

Сьогодні у центрі економічної політики держави стоїть питання про подолання економічної кризи та її наслідків, що є основою для забезпечення пріоритетів у галузі соціально - економічного розвитку. У вирішенні цих завдань визначна роль належить транспортній галузі, і в першу чергу - залізничному транспорту[9].

Функціонування залізничного транспорту здійснюється в умовах суперечностей між його монопольними та конкурентними структурами - з одного боку, конкурентними структурами інших видів транспорту та користувачами транспортних послуг - з іншого. При цьому має бути забезпечена його конкурентоспроможність перш за все на міжнародному ринку транспортних послуг при експортно - імпортних та транзитних перевезеннях, а також економічна ефективність функціонування в цілому.

У цьому зв'язку глобальна мета реформування та розвитку залізничного транспорту і утримання його конкурентостійкості на транспортному ринку має виходити із загальнодержавної мети, а саме: забезпечення максимального зростання ефективності конкретних секторів економіки країни протягом заданого терміну при постійному задоволенні потреб населення та держави у транспортних послугах і максимально можливому підвещенні їх якості[13].

Основними напрямками пдвищення конкурентостійкості залізничного транспорту є:

- оновлення основних фондів;

- підвищення рівня технології організації перевізного процесу;

- покращення рівня транспортного сервісу;

- покращення інформаційного забезпечення;

- подолання численних технологічних бар'єрів при переміщенні вантажів через державний та митний кордони України;

- підвищення рівня міжгалузевої координації в розвитку транспортної інфраструктури;

- покращення ступеню використання геополітичного положення України та можливостей її транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів територією України;

- посилення інтеграції транспорту України до європейської та світової транспортної системи;

- підвищення ефективності та прозорості фінансово — економічних механізмів, що стимулюють надання інвестицій на розвиток транспорту [14].

Розділ 2 аналіз виробничо – господарської діяльності південної залізниці

2.1 Поняття, повноваження суб’єктів управління, історія та правові основи діяльності залізничного транспорту

Однією з найпоширеніших галузей транспортної системи України виступає залізничний транспорт, на долю якого припадає основна маса перевезень пасажирів і вантажів.

Як складна система, залізничний транспорт поєднує у собі значну кількість складових, кожна з яких виступає самостійним суб’єктом господарювання.

Під залізничним транспортом розуміється виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньодержавному та міжнародному сполученнях і наданні інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форм власності, видів діяльності тощо.

Крім залізничного транспорту загального користування слід згадати й таку категорію, як промисловий залізничний транспорт, під яким розуміється транспортно-технологічний комплекс, що забезпечує системне переміщення вантажів у процесі виробництва (між виробництвами, виробничими циклами, окремими операціями або підприємствами в цілому) та взаємодію із залізничним транспортом загального користування і не належить до нього.

Транспорт загального користування та промисловий залізничний транспорт складають систему залізничного транспорту, за допомогою якої вирішуються питання доставки сировини, товарів виробничо-технічного призначення безпосередньо на виробничі об’єкти, забезпечується процес виробництва.

До структури залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучень, а також промислові, торговельні, постачальні підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, установи охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.

Залізничний транспорт являє собою одну з найрозвиненіших галузей транспорту, з потужною базою і значним потенціалом, і забезпечує найбільший відсоток здійснених перевезень як пасажирів, так і вантажів.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному й економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.

Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати перевезення вантажів і пасажирів, забезпечувати безпеку руху, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

З метою виконання поставлених перед залізничним транспортом завдань, насамперед перевезень, залізничний транспорт здійснює свою діяльність на певних землях, які надаються йому в користування. Такі землі та їх склад визначаються Законом України «Про транспорт» та Земельним кодексом України (ст. 68), де вказано, що до земель залізничного транспорту належать землі, які надаються в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту згідно з чинним законодавством України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, що надані під залізничне полотно і його облаштування, станції з усіма спорудами й будівлями енергетичного, локомотивного, вагонного, шляхового, вантажного та пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; захист насаджень; службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Залежно від виконуваних завдань залізничний транспорт поділяється на вантажний і пасажирський.

Вантажний залізничний транспорт здійснює перевезення вантажів і вантажобагажів. В економічній літературі висловлюється думка, що вантажний транспорт, - оскільки він бере участь у процесі виробництва, - належить до сфери матеріального виробництва, а пасажирський – до сфери нематеріального виробництва, оскільки перевезення пасажирів вважається наданням послуг.

Пасажирський залізничний транспорт здійснює перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, а також інші спеціальні перевезення. Залежно від відстані перевезення, швидкості руху поїздів пасажирський транспорт буває приміського, місцевого та далекого сполучення; експлуатуються дизель та електропоїзди, пасажирські та швидкі поїзди.

Звичайно, що кожен вид перевезень (і вантажний, і пасажирський) різними поїздами має свою особливу правову регламентацію, свої умови і, відповідно, існують різні юридичні наслідки цього регулювання.

Залізничний транспорт України як одна з найпотужніших галузей має велике загальнодержавне значення. Враховуючи це, а також те, що залізничний транспорт як система охоплює значну кількість різноманітних елементів (ланок), його слід певною мірою організувати та спрямовувати на вирішення поставлених перед ним завдань.

Основою в такій організаційній діяльності є державне управління залізничним транспортом, яке має певний прояв, а саме те, що існує чітка ієрархічна структура в управлінні залізничним транспортом.

Очолює цю структуру Кабінет Міністрів України, який визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту, сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Крім того, Кабінет Міністрів України у сфері залізничного транспорту здійснює ще такі повноваження:

• затверджує Статут залізниць України;

• приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію та визначення територіальних меж залізниць;

• призначає і звільняє керівників залізниць;

• визначає Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування;

• визначає порядок здійснення державної бюджетної, цінової та тарифної політики;

• визначає порядок одержання підприємствами залізничного транспорту в заставу майна переданих для перевезень вантажів;

• встановлює (щорічно) державне замовлення Укрзалізниці щодо перевезень пасажирів і вантажів;

• встановлює Порядок проведення Державного нагляду за безпекою руху поїздів на залізничному транспорті;

• затверджує Положення про відомчу воєнізовану охорону;

• встановлює Порядок фінансування заходів щодо мобілізаційної підготовки залізничного транспорту;

• затверджує Перелік категорій залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору;

• визначає порядок соціального захисту працівників залізничного транспорту.

Оперативними органами державної виконавчої влади, що здійснюють управлінську діяльність у сфері транспорту, є Міністерство Інфраструктури України, діяльність якого визначається Положенням про Міністерство Інфраструктури України, затверджене Указом Президента України від 11 травня 2000 р. № 678/2000.

У групі органів, що здійснюють державне управління в галузі залізничного транспорту, існує ще один, а саме – Укрзалізниця.

Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) є урядовим органом управління залізничним транспортом і підпорядковується Міністерству Інфраструктури України.

До сфери управління Укрзалізниці віднесено залізниці та інші підприємства залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності.

Основні завдання Укрзалізниці:

1. Організація злагодженої роботи залізниць, об’єднань, підприємств та організацій залізничного транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях.

2. Управління процесом залізничних перевезень, регулювання у сфері організації та забезпечення цього процесу.

3. Вирішення питань ефективного використання залізничного рухомого складу, його збереження, оновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами.

4. Проведення єдиної інвестиційної технічної політики на залізничному транспорті, впровадження досягнень науки й техніки, нових технологій.

5. Проведення соціальної політики на залізничному транспорті.

Укрзалізниця має право:

• здійснювати контроль за ефективним використанням і збереженням державного майна, закріпленого за залізницями, об’єднаннями, підприємствами та організаціями залізничного транспорту;

• безпосередньо взаємодіяти з відповідними органами інших держав і укладати з ними договори (угоди) з питань, що належать до її компетенції;

• створювати цільовий інвестиційний фонд розвитку залізничного транспорту з віднесенням сум, зарахованих в цей фонд, на собівартість виробництва (такий порядок погоджується з Міністерством Інфраструктури, Мінфіном, Мінекономіки);

• одержувати від залізниць, об’єднань, підприємств і організацій залізничного транспорту безоплатно інформацію, необхідну для виконання завдань і функцій Укрзалізниці;

• за рахунок власних коштів створювати недержавний пенсійний фонд і виплачувати залізничникам галузеву пенсію на підставі чинного законодавства України.

Основні структурні підрозділи Укрзалізниці:

• Головне комерційне управління.

• Головне пасажирське управління.

• Головне управління локомотивного господарства.

• Головне управління колійного господарства.

• Головне фінансово-економічне управління.

• Головне управління розвитку та інвестицій.

• Головне управління безпеки руху поїздів і автотранспорту.

• Управління зовнішніх зв’язків.

• Управління охорони та організації праці.

• Головне управління зв’язку, енергетики та обчислювальної техніки.

• Головне управління вагонного господарства.

• Управління воєнізованої охорони.

• Управління статистики.

• Юридичне управління.

• Головний центр управління перевезеннями Укрзалізниці та інші підрозділи.

Залізничний транспорт являє собою комплексну систему, насичену значною кількістю елементів, що взаємодіють поміж собою та спрямовують свою діяльність на якісне і повне забезпечення потреб населення та суспільного виробництва в залізничних перевезеннях.

Ці елементи залізничного транспорту виконують покладені на них завдання та виступають у ролі самостійних господарчих одиниць, завдяки специфіці залізничного транспорту набувають органічного зв’язку між собою і створюють певні об’єднання підприємств залізничного транспорту.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця – статутне територіально-галузеве об’єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке в разі централізованого управління здійснює перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.

Залізниця здійснює керівництво виробничою та фінансовою діяльністю дирекцій залізничних перевезень та інших підприємств і організацій, які перебувають в її безпосередньому підпорядкуванні. Вона являє собою основне підприємство залізничного транспорту і є юридичною особою. Керівництво діяльністю залізниць здійснюється управлінням залізниць.

Сьогодні в Україні функціонує шість залізниць: Львівська, Придніпровська, Одеська, Південно-Західна, Південна, Донецька.

Враховуючи те, що залізниця являє собою самостійний суб’єкт господарювання, їй як юридичній особі притаманні певні юридичні властивості, що охоплюються поняттям правовий статус залізниці та визначаються відповідними правилами і обов’язками залізниць.

До основних прав можна віднести:

• право вимагати сплати платежів за послуги, надані залізничним транспортом;

• право встановлювати пільгові тарифи на перевезення вантажів у місцевому сполученні;

• затвердження залізницею тарифів на перевезення вантажів у місцевому сполученні;

• затвердження залізницею тарифів на перевезення вантажів і пасажирів усіма залізничними коліями, що не належать до загальної мережі залізниць і т. ін.

До основного обов’язку можна віднести те, що залізниця повинна здійснити перевезення у відповідний термін за відповідною якістю.

Дирекція залізничних перевезень є основним лінійним підприємством залізничного транспорту, здійснює і організовує процес перевезень у встановлених межах, забезпечує виконання встановлених планів і завдань з перевезень вантажів, пасажирів, багажу і керує виробничо-фінансовою діяльністю безпосередньо йому підлеглих лінійних підприємств і організацій, є юридичною особою.

Залізнична станція – є лінійним підприємством залізничного транспорту в організації перевезень вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу й безпосередньо підпорядковується відділенню залізниці.

Станції можуть використовуватися для проведення всіх або окремих операцій.

Станції бувають пасажирські, вантажні, сортувальні, дільничні та ін.

Крім зазначених існують ще такі лінійні підприємства, як механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт, дистанція сигналізації і зв’язку, вагонні і локомотивні депо, дистанція шляху та інші.

Під правовими основами діяльності залізничного транспорту розуміється сукупність правових норм, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини, що виникають у сфері залізничного транспорту.

Залізничне транспортне право є однією із складових транспортного права, яке можна вважати інститутом транспортного права. Йому як правовому інституту притаманні певні властивості, що характерні для правових наук.

Правове регулювання діяльності залізничного транспорту здійснюється за допомогою правових норм, що містяться в нормативних актах, які прийнято називати джерелом права.

До таких джерел можна віднести:

Закон України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, Наказ Мінтрансу «Про затвердження Інструкції про порядок розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру на залізничному транспорті України» від 8 квітня 1998 р. №117, Наказ Мінтрансу «Про проїзд іноземних громадян залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні» від 11 травня 1998 р. №282, Наказ Мінтрансу «Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України» від 28 липня 1998 р. №297 та інші.

Закон України «Про залізничний транспорт» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Структура закону:

Розділ 1 Загальні положення.

Розділ 2 Основні економічні та фінансові засади діяльності залізничного транспорту.

Розділ 3 Безпека руху, охорона вантажів і об’єктів на залізничному транспорті, організація його роботи в умовах надзвичайних обставин.

Розділ 4 Трудові відносини і дисципліна працівників залізничного транспорту.

Розділ 5 Транспортне забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків України та взаємодія з іншими видами транспорту.

Розділ 6 Права, обов’язки та відповідальність на залізничному транспорті.

Розділ 7 Заключні положення. Складається з 27 статей.

Статут залізниць України визначає обов’язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Статутом регламентується порядок укладення договорів, організація та основні перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під’їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Структура Статуту:

Розділ 1 Загальні положення.

Розділ 2 Вантажне господарство. Пристрої для обслуговування пасажирів.

Розділ 3 Планування та організація перевезення вантажів.

Розділ 4 Залізничні під’їзні колії.

Розділ 5 Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні за участю залізниць та інших видів транспорту.

Розділ 6 Перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти.

Розділ 7 Відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоотримувачів і пасажирів, акти, претензії, позови.

Складається із 137 статей.

Важливе значення в регулюванні транспортної діяльності мають затверджені Мінтрансом на підставі ст. 5 Статуту залізниць України умови, Правила перевезень вантажів, Технічні умови навантаження і переміщення вантажів, Правила перевезення пасажирів, Правила технічної експлуатації залізниць та інші нормативні акти, якими передбачено порядок і умови перевезення, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту, комунікаціями пожежної безпеки, санітарні норми та правила є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Південна магістраль має багату подіями історію і славетні трудові традиції. Не одне покоління залізничників забезпечувало її розвиток і процвітання[19].

А починалося все більше 130 років тому, коли виникло рішення про будівництво лінії Одеса - Балта. Будівництво йшло на ті часи досить швидкими темпами, і вже 5 грудня 1865 року відбувся пуск першої в Україні дороги Одеса-Балта. Відразу після її спорудження виникли суперечки про те, в якому напрямку продовжувати цю лінію. Одні пропонували на Київ, інші на Харків.

Економічне обґрунтування будівництва залізниці Москва - Харків - Ростов уперше було дано в проекті Н. Муравйова ще у 1838 році.

Губернське місто Харків, само по собі, наче не мало переваг, які повинні були б зробити його одним із транспортних центрів Росії, але він займав одне з перших місць за кількістю ярмарків і став своєрідним гостинним двором, складом товарів, перевалочним пунктом між північчю і півднем країни.

Інша важлива причина, яка вплинула на вибір траси майбутньої залізниці - розташування міста на вісі Донецького кряжу.

На початку березня 1868 на ім'я харківського міського голови В. Шатунова надійшла підписана А. Матушінскім і Г. Данилевським телеграма з Петербурга такого змісту: "Наше клопотання увінчалося успіхом. Відбулося Найвище повеління про побудову Курсько - Харківсько - Азовської залізниці. Засновник - Поляков . Роботи передбачається почати одночасно на всьому шляху."

А 22 травня 1869 Харків уже зустрічав перший поїзд, який прибув з півночі, а в липні 1869 року було відкрито регулярний рух по Курсько - Харківсько - Азовської дорозі до Харкова.