2.4. Банківські операції у Стародавній Греції

На сьогоднішній день надати всебічну характеристику банківських операцій Стародавньої Греції не можливо, в силу об’єктивних причин, однак на основі промов Демосфена й деяких інших джерел, які мають фрагментарний характер, можна зробити деякі висновки та описати операції банків того часу.

Доходи банку складали 20 -40% основного капіталу.

Кредитні операції були побудовані на принципах платності (від 10 до 36% річних), строковості, поверненості та забезпеченості. Об’єктами застави були вантажі, під які брався кредит, кораблі з товарами, земельні ділянки і нерухомість, інші цінності (одного разу в заставу було запропоноване грецьке місто).

Державна влада не втручалась у справи банків, а Юридичних норм документального обліку для захисту інтересів клієнтів і банкірів не існувало, однак клієнт був незахищений більшою мірою, оскільки умовою угоди з банкіром було поручництвоі у разі відмови або неможливості клієнтів повернути позику поручник відшкодовував його. Банкір, в свою чергу, ніс відповідальність своїм власним майном перед клієнтом і суспільством, бо в банках приховували доходи від оподаткування.

Усі отримані вклади заносились трапезитами в особливий реєстр із вказанням суми та імені вкладників, які могли доручати отримання своїх грошей іншим особам, що сприяло поширенню такого способу платежів, як списання коштів у книгах банкіра, тобто велися безготівкові розрахунки, при яких внесок або переказ оформлявся „платіжним дорученням”, яке мало назву «діаграфе» [56].

2.5. Податки у Стародавній Греції

У Стародавній Греції в VII-IV ст. до Р.Х. представники знаті, закладаючи основи держави, увели податки на доходи в розмірі однієї десятої або однієї двадцятої частини доходів. Існували й акцизи у вигляді привратних зборів (тобто у воріт міста). Це дозволяло концентрувати й витрачати кошти на зміст найманих армій, на зведення зміцнень навколо міст-держав, на будівництво храмів, водопроводів, доріг, на устрій свят, роздачу грошей і продуктів біднякам і на інші суспільні цілі.

У той же час у стародавньому світі була й серйозна протидія оподатковуванню. В Афінах, наприклад, уважалося, що вільний громадянин відрізняється тим, що не повинен платити податків. Особові податки носять на собі відбиток рабства, і деякі повноправні громадяни вважали їх принизливими для себе. З небажанням визнавали вони й податки з майна.

Афіняни готові були вносити добровільні пожертвування, а данину вони воліли одержувати з переможених ворогів, а також зі своїх союзників. Коли були великі витрати, то рада або народні збори міста встановлювали відсоткові відрахування від доходів.

2.6. Зародження страхування у стародавньому світі

У стародавньому світі почав зароджуватись такий вид страхування, як страхування від нещасних випадків – працівники, що були зайняті на таких будівництвах, як єгипетські піраміди, замок Соломона (близько 970- 931 до н.е.) та ін., організовували каси взаємодопомоги на користь тих із своїх колег або їхніх родин, які одержували каліцтва або гинули в результаті нещасного випадку на будівництві.

Морська торгівля, що розвивалася швидкими темпами у Середземномор'ї за часів розквіту античного світу, значною мірою посприяла розвитку страхування. Торговець брав позичку для оренди корабля, але повертав він її тільки у випадку успішного завершення свого підприємства (подорожі), при цьому він повертав на 30% більше грошей, ніж займав. Відсоток настільки високий, що накопичений капітал можна було використовувати для покриття морських ризиків. Така практика була широко поширена в Афінах, про що свідчив у своїх роботах Демосфен (близько 384-322 рр. до н.е. – афінський оратор). Це, звичайно, ще не страхування, але загальні ознаки, у тому числі що стосується розміру ставки, є.