9.5. Податкова система срср

У 1930р. в СРСР було здійснено податкову реформу, яка замінила 86 податкових платежів і зборів двома – податком з обігу й податком з чистого прибутку, стягнення яких здійснював Наркомфін, а місцеві податки – територіальні органи радянської влади.

Податок з обігу (або з обороту) був фактично універсальним акцизом, оскільки включався в остаточну роздрібну ціну товару, і в підсумку його сплачував споживач.

З початком Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) економіка країни була відразу переорієнтована на воєнні потреби. Водночас зросли податки з населення (до 14 % бюджетного значення). Було введено воєнний податок (стягувався до 1946 р.), податок на неодружених та незаміжніх, а з 1944 р. до сплати залучалися і малосімейні, що мали одну чи дві дитини. Були також підвищені ставки сільськогосподарського податку.

На окупованій території України німецькі окупанти встановили 25 видів грошових податків, серед яких податок з обігу, прибутковий, податок зі спадщини. Крім того, було введено безліч місцевих податків.

Особливо важливі заходи щодо зниження податків з населення були проведені після 1953 р. Перш за все це стосувалося реформи сільськогосподарського податку, яка суттєво виправила недоліки в оподаткуванні сільського населення. На основі нового закону був здійснений перехід до оподаткування за твердими ставками кожної сотки з присадибних ділянок.

Окрім обов’язкових платежів державних підприємств і організацій, державний бюджет СРСР поповнювався за рахунок податків з кооперативно-колгоспних підприємств та організацій, податків з населення, місцевих податків та зборів, неподаткових доходів та коштів, що надходили на основі державного кредиту. Система оподаткування в Радянському Союзі практично не змінювалася протягом багатьох років, доки країна з такою назвою не припинила своє існування.

9.6. Страхування в срср

До революції 1917 р. на Україні широко розвинулася страхова кооперація (до війни її майже не було); 1918 р. постав Український коопераційний страховий союз (Страхсоюз) як центральна установа для організації загального коопераційного страхування; за воєнного комунізму його було ліквідовано. Як у всьому СРСР, так і на Україні страхування монополізовано, страхові товариства ліквідовано, а їх майно націоналізовано. Виняток зроблено 1922 р. для кооперативів, яким дозволено взаємне страхування рухомого майна і товарів при Всеукраїнському коопераційному страховому союзі (Коопстрах), що обслуговував на території України всі види кооперації (1926 — 1927 рр. він мав на 672,2 млн карб. забезпечених сум). Цей тип страхування був ліквідований 1930 р. Селянські двори підлягали обов'язковому державному страхуванню від пожеж, пошестей худоби, градобою і транспортних аварій. Адміністрація страхової справи була від 1925 р. централізована. Державне страхування здійснювалося на всій території СРСР єдиною організацією — Держстрахом у Москві.

Під час колективізації постав хаос і безправ'я у страховій системі, бо Держстрах відмовлявся платити сільським господарствам відшкодування, мовляв, вороги свідомо вбивали худобу й нищили сільськьгосподарський інвентар, щоб не йти до колгоспів. Тоді обов'язкове страхування охоплювало не тільки майно кооперації і приватних осіб, але й державних підприємств з госпрозрахунком. Щойно 1956 р. страхування майна державних підприємств і організацій скасовано і залишено винятково страхування колгоспно-кооперативної власності й особистої власності громадян. У 1958 р. проведено деяку децентралізацію страхової адміністрації на користь союзних республік. Головне управління державного страхування СРСР при Міністерстві фінансів СРСР перетворено на відділ державного страхування, з обмеженням його компетенції до координації державного страхування союзних республік. Місцеві органи державного страхування в УРСР (управління, інспекції) були підпорядковані Держстрахові УРСР, що працював на засадах госпрозрахунку. Органи Міністерства фінансів контролювали органи Держстраху УРСР на місцях.

В УРСР існували два типи страхування: майнове й особове, які поділяються на обов'язкове і добровільне. Обов'язковому страхуванню (від вогню, градобою, пошестей худоби та ін. нещасть) підлягає майно колгоспів, господарств громадян і державне майно, що здається в оренду громадянам; так само обов'язкові різні форми соціального забезпечення, а також страхування пасажирів транспорту. До добровільного майнового страхування належить: страхування в колгоспах на племінну худобу, урожай садів і сільськогосподарську техніку, а в господарствах громадян — на хатнє майно, будівлі й худобу; до особового: мішане страхування життя, довічне страхування, страхування на випадок смерті або втрати працездатності, від нещасних випадків та ін.

За своєю суттю радянське страхування мало чим віджрізнялося від страхування в країнах ринкової економіки. Різниця полягала в тому, що страхові внески застрахованих у вільній ринковій системі становлять страховий капітал (фонд) страхових організацій і не можуть видаватися на інші цілі, натомість в СРСР йшли на збільшення страхового фонду й ними держава користувалася відповідно до своїх потреб. Ідея страхування спільноти втрачає тут глузд і перетворюється на «державне» страхування.