5.4. Податкова система Київської Русі

Основним джерелом доходів князівської скарбниці була данина. Це по суті справи спочатку нерегулярний, а потім усе більше систематичний прямий податок. Князь Олег (?-912), затвердившись у Києві, зайнявся встановленням данини з підвладних племен. Як повідомляє історик С.М. Соловйов, «деякі платили хутрами з диму, або населеного житла, деякі по шлягу від рала». Під шлягом, видимо, варто розуміти іноземні, головним чином, арабські, металеві монети, що оберталися тоді на Русі. «Від рала» - тобто із плуга або сохи.

Князь Олег установив данини ільменським слов'янам, кривичам і мері. У 883 р. він скорив древлян і наклав данину: по чорній куниці з житла. У наступному році, перемігши дніпровських жителів півночі, зажадав з них данину легку. Легкість обкладання переслідувала політичні мети, що далеко йдуть. Жителі півночі, що раніше платили данину хазарам, не зробили сильного опору дружині Олега. Це обкладання виявилося для них легше, ніж у часи залежності від хазар. Про це довідалися радимичі, що жили на берегах ріки Сожи, і без опору стали сплачувати данину київському князеві, щоб захистив їх від хазар. Останнім вони платили по два шляга від рала, а тепер стали платити по одному шлягу.

Тоді ж з'являються відомості про російську гривню. Населення Новгорода було зобов'язано щорічно платити князеві 300 гривень. Це був цільовий збір на утримання найманої дружини для оборони північних границь. Гривнею називався злиток срібла різної форми, звичайно довгастої, що служив найбільшим міновим знаком на Русі аж до XIV ст.

Данина стягувалася двома способами: повозом, коли вона привозилася в Київ, і полюддям, коли князі або князівські дружини самі їздили за нею.

Одна з таких поїздок до древлян сумно закінчилася для спадкоємця Олега князя Ігоря (?-945). За свідченням Н.М. Карамзина, Ігор забув, що помірність є чеснота влади, і обтяжив древлян тяжким податком. А одержавши його, повернувся вимагати нової данини. Древляни не стерпіли «подвійного оподатковування», і князь був убитий.

Відомо, в Давній Русі було й поземельне обкладання. Непряме оподатковування існувало у формі торговельних і судових мит. Мито «миті» стягувалося за провезення товарів через гірські застави, мито «перевезення» - за перевезення через ріку, мито «вітальня» - за право мати склади, «торговельне» мито - за право влаштовувати ринки. Мита «вага» й «міра» установлювалися відповідно за зважування й вимір товарів, що було в ті роки досить складною справою.

Судове мито «вира» стягувалося за вбивство, «продаж» - штраф за інші злочини. Судові мита становили звичайно від 5 до 80 гривень. Наприклад, за вбивство чужого холопа безвинно вбивця платив панові ціну вбитого у відшкодування витків, а князеві - мито 12 гривень. Якщо вбивця зник, то виру платили жителі округу, верви, де було зроблене вбивство. Обов'язок верви схопити вбивцю або платити за нього виру сприяв розкриттю злочинів, запобіганню ворожнечі, сварок, бійок. Суспільну виру не платили у випадку вбивства при розбійному нападі. Виникнувши як звичай, ці порядки були узаконені в Руській Правді князя Ярослава Мудрого (к. 978 – 1054рр.).