Історіографія поставленої теми розпочинається безпосередньо по свіжих слідах подій - на перетині ХІХ-ХХ ст. Справді, у першу чергу вона репрезентована роботами, так би мовити, безпосередніх творців української ідеології, як досить відомих (С.Єфремов, М.Грушевський, Б.Кістяківський, Д.Донцов, Л.Юркевич, І.Франко, Леся Українка), так і менш відомих (І.Кревецький, В.Старосольський, О.Назарук, Т.Зіньківський, Л.Цегельський, В.Садовський), а то й практично незнаних учасників другого чи третього порядку (за обсягом і вагою доробку) у становленні української історіографії проблеми, що розглядається у цій роботі.
тогочасні праці мають наче б подвійну функцію, по- перше, вони є джерелом для вивчення конкретних проблем української політичної думки XIX – початку XX ст., а, по-друге – це перші напрацювання в історіографії проблеми державотворення в українській політичній думці зазначеного періоду.
І.Франко дав |
характеристику |
стадій розвитку |
«українського |
питання» в |
інтелектуальні |
й сфері. |
Трохим |
Зіньківсь |
кий(1861- |
1891), |
М.Грушевський |
«Писання Трохима Зіньківського» (1890),
«Молода Україна, її становище і шлях» акцентував увагу на аналізі настроїв, течій у середовищі української інтелектуальної еліти, наголосивши
з жалем, що ці течії течуть «в різні моря, доповнюють здебільшого чужі води, лишають Україну без усякого духовного напою».
Для сучасних дослідників вітчизняної
політичної думки особливий інтерес становлять Франкові роботи, які не
дуже популяризувалися у радянський час - «Народники й марксисти»
(1899), «Соціалізм і соціал- демократизм» (1897), «Поза межами можливого» (1900), «Що таке поступ?» (1903), «До історії соціалістичного руху» (1904), «Суспільно-політичні погляди М.Драгоманова» (1906).
«Движение политической и общественной украинской мысли в XIX ст.» (1907)І2. Виокремивши основні
етапи розвитку української політичної думки у XIX ст., вчений доходить висновку, що галицька література і суспільство «в прискореному темпі»
пройшли стадії розвитку української суспільної думки
від наївного козакофільства до романтичного, спершу, а невдовзі й до «більш реального народництва» і, врешті-решт, - до радикально- прогресивних напрямів, що дало можливість
Галичині 90-х років XIX ст. перетворитися на «горнило» «політичної і суспільної думки для всієї України».
Ю.Охримович |
В.Дорошенко (1879-1963) та |
|
Д.Донцов (1883-1973) |
Д.Дорошенко (1882–1951) |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
«Розвиток української національно- політичної думки»(1918
р) , де він виклав свою
класифікацію векторів вітчизняної політичної думки, взявши за основу
своєї концепції світоглядні уявлення, які домінували у тогочасному українському середовищі щодо місця українців у
Російській імперії.
Розгляд ідейних доктрин представників різних напрямів Ю.Охримович здійснював, виходячи з критеріїв первинності інтересів української державності
самобутні авторські підходи у розгляді проблем
ставлення до української державності рупівців та інших провідників вітчизняного національного руху.
«Українство в Росії: Новійші часи» , роботи Д.Дорошенка, присвячені П.Кулішу та М.Костомарову, де автор серед висвітлення інших проблем звернувся й до аналізу питання їхнього ставлення до ідеї державності України
політичний діяч, публіцист, ідеолог українського інтегрального націоналізму. прагне будувати національну ідеологію на природних властивостях психіки, які можна відстежувати не метафізично, а феноменологічно. Якщо ж
філософськи окреслювати й давати визначення ідеалізму Донцова, то можна назвати його ідеалізмом історичним, який вважає ідеї за головні рушійні сили історії. Прагнення зміцнювати волю до життя, до влади, до експансії Донцов позначує як першу підставу націоналізму, який він виразно протиставив «драгомашвщині».
Кінець 1980 - 1990 роки - початок нового періоду у розвитку історіографії проблеми, для якого характерні декілька виразних рис:
істотне розширення тематичного спектра досліджень. Вітчизняні дослідники звертаються до вивчення питань і окремих персоналій інтелектуальної історії України, які за радянських часів не піддавалися аналізу із суто наукових, а не
примітивно-ідеологічних позицій
радикальне розширення джерельної бази досліджень за рахунок можливостей опрацювання матеріалів, які перед тим перебували на таємному зберіганні у спец фондах архівів та книгозбірень.
поліпшуються умови дослідницької праці завдяки отриманню науковцями можливостей (для багатьох із зрозумілих причин, на жаль, лише гіпотетичні) працювати у бібліотеках та архівах зарубіжних країн із документами з українознавчої проблематики, що відклалися у фондах вітчизняних емігрантських установ, а також в окремих персональних фондах українських політиків-емігрантів
достатнє оволодіння дедалі більшою кількістю українських учених (особливо молодшої генерації) іноземними мовами, що суттєво допомагає у пошуковій роботі за кордоном
в |
Політикогенез української нації, обтяженої подвійним |
гнобленням, спирався на дещо припізнілі, але ще |
|
и |
достатньо впливові і популярні на східноєвропейських |
теренах історичні концепції романтизму та соціологічні - |
|
позитивізму. Саме на ґрунті цих теоретико- |
|
с |
методологічних парадигм вітчизняна історична наука та |
політична думка здійснила найсуттєвіші прориви у сфері |
|
н |
відродження національної свідомості та системної |
концептуалізації вітчизняної історії. Вони стануть |
|
підґрунтям для розробки й обґрунтування відповідних |
|
о |
суспільно-політичних ідеологій системоцентричного типу. |
Тому й не дивно, що пріоритетними для вітчизняної |
|
рефлексії стануть ідеї історичної та етнічної самобутності |
|
в |
українського народу; особливості його національного |
характеру (менталітету); картини політичного життя |
|
к |
українців у різні періоди національної історії, - як |
державницького, так і без-державницького періодів |
|
минулого; пошук політичного архетшіу української нації - |
|
и |
громадівський («вічовий») демократи :ш як характерна |
його риса; ідеї політичної автономії та федералізму; |
|
прагнення національно-культурного та державницького |
|
|
відродження тощо. Спробою ж практичної реаліліщії |
|
зазначених ідеологем стала Українська революція на |