11

TEMA1

ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1.1.Економічна сутність грошей та концепції їх походження.

1.2.Історичні аспекти зміни форм грошей та їх характеристика.

1.3.Функції грошей та механізм їх взаємодії.

1.4.Роль грошей у ринковій економіці

1.5.Історичні аспекти походження гривні.

Ключові слова та терміни

1.1. Економічна сутність грошей та концепції їх походження

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. У теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання.

Тому для пізнання природи та сутності грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про чинники, які зумовлюють виникнення й існування грошей в економічному житті суспільства.

Світова економічна література наводить декілька протилежних концепцій походження грошей, які можна умовно поділити на два напрямки: раціоналістичний та еволюційний. Наявність різних точок зору на

походження грошей свідчить про складність і неоднозначність цієї економічної категорії.

Прибічники раціоналістичної концепції виходили з того, що гроші виникли в результаті певної раціональної угоди між людьми або запровадженні законодавчими актами держави з огляду на необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Засновником цього підходу у визначенні походження грошей був Аристотель.

Таким чином, раціоналістична концепція хоч і не відкидає товарну природу грошей, але все ж таки не погоджується з їх стихійним, еволюційним походженням.

Проте представники концепції еволюційного походження (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) довели безпідставність раціоналістичної концепції. На їхню думку, виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Процес еволюції та становлення грошей являє собою розвиток форми вартості, тобто розвиток мінової вартості.

>Проста, або випадкова, форма вартості з'явилась на найнижчих щаблях економічного розвитку. Ця форма була найпростішою, епізодичною і випадковою, оскільки обмін не був регулярним. Пропозиції, за якими обмінювались товари, теж були випадковими. Наприклад, одна община могла обміняти надлишок шкір овець на надлишок зерна, що утворився в іншій общині, і такий обмін можна подати так: одна шкіра вівці на один кошик зерна. Мінова вартість за такого обміну могла часто змінюватись у часі і просторі.

>Розгорнута форма вартості. Подальший розподіл праці зокрема розмежування скотарства і землеробства, сприяв розвитку товарних відносин. Надлишки землеробської продукції вже не випадково, а регулярно починають обмінюватись на надлишки продукції тваринництва. Один товар обмінюється на велику кількість інших товарівеквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює: одній вівці, двом унціям золота, двом шкірам соболя.

Але оскільки товар безпосередньо обмінюється на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу змінюється на обмін між індивідами, то останній стикається з певними труднощами.

По-перше, у багатьох випадках під час обміну може виникнути невідповідність попиту і пропозиції на конкретному ринку. Наприклад, власник овечих шкір хотів виміняти їх на зерно, а власнику зерна потрібна сіль, а овечі шкіри не потрібні, тобто всі учасники обміну нічого не могли

придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

По-друге, певний товар виражав свою вартість у споживній вартості безлічі інших товарів, що у свою чергу ускладнювали мінові пропорції товарів та орієнтацію товаровиробників у їхній господарській діяльності.

> Загальна форма вартості. Поступово учасники обміну впевнювалися у тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такі, попит на які найбільший. Тому кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний всім. Такими товарами за різних часів у різних місцевостях найчастіше були худоба, сіль, зерно та ін. Загальна форма вартості - це така форма, за якої безліч товарів обмінюється на якийсь один товар, і цей товар стає загальним еквівалентом. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей у їх найпростішому вигляді. Вони, вже могли виконувати базові грошові функції - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Однак у цій ролі товари затримувались недовго, оскільки зі збільшенням кількості продуктів обміну, ускладненням та розширенням територіальних меж обміну, вже не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності. В результаті обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар - метал. Цей процес становлення товару як загального еквівалента, дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості - грошової.

> Грошова форма вартості. Відмінність грошової форми вартості від загальної полягає не в тому, за яким товаром закріпилась роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. І якщо таке закріплення відбулось, то й перехід від загальної форми вартості до грошової можна вважати таким, що здійснився. Отже, цілком очевидним є висновок про те, що виникнення та розвиток грошей - тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є науково достовірним і створює сприятливу базу для з'ясування суті грошей.

По-перше, гроші є статистичною категорією, їх не можна розглядати як застигле економічне явище, оскільки це динамічне утворення. Гроші постійно розвиваються, змінюючи одну свою форму, тобто конкретне втілення, загального еквівалента, іншою.

По-друге, гроші за походженням - це товар, що має властивість обмінюватись на будь-який інший товар, тобто відіграє роль загального еквівалента. "У всіх цивілізованих народів гроші стали загальним

14 ГРОШІ ТА КРЕДИТ

знаряддям торгівлі, завдяки якому продаються і купуються усякого роду товари або обмінюються один на одного" (А. Сміт) [11, с 10 ].

По-третє, гроші - специфічний товар, тому що вони не здатні прямо задовольнити будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг [4]. Цю думку свого часу висловив класик політичної економіки П. Самуельсон: "Гроші - як гроші, а не як товар - потрібні не самі собою, а заради тих речей, які на них можна купити. Гроші - це штучна соціальна умовність" [11, с 10].

По-четверте, гроші - це товар, що виділився стихійно із загальної товарної маси. Економічна сутність і закономірність виникнення й розвитку грошей взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Таким чином, доцільно зробити висновок, що гроші- це специфічний товар, що має властивість обмінюватись на будь який інший товар, тобто є загальним еквівалентом і який розвивається на кожному етапі товарного виробництва, наповнюється новим змістом, що ускладнюється зі зміною умов виробництва.

Виникнення грошей було закономірним об'єктивним економічним процесом, завдяки якому з'явився ефективний прискорювач руху товарної маси, інструмент достовірної оцінки економічної інформації.

1.2. Історичні аспекти зміни форми грошей та їх характеристика

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від предметів першої необхідності до так званих електронних грошей. Високий рівень розвитку фінансово-економічних відносин та істотне ускладнення вимог ринку до грошового еквівалента зумовлювали зміну форм грошей, більш адекватних новим умовам. Історичні аспекти розвитку форм грошей схематично показано на рис. 1.1.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші.

*Повноцінні гроші - гроші, у яких номінальна вартість відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. Наприклад, до таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети).

*Неповноцінні - це гроші, які не мають власної (субстанціональної) вартості.

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші. На різних етапах розвитку, в різних країнах і регіонах роль товарних грошей спочатку виконували різні товари першої необхідності. "Що тільки не використовували люди в ролі грошей! Діапазон таких речей дуже великий - від черепів корів на острові Борнео до солі в Африці, від металевих списів у Конго до черепів людини на Соломонових островах", - пише Г.А. Федоров-Давидов [9]. Та найпоширенішим видом товарних грошей була худоба. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.

У міру розвитку товарного виробництва, збільшення кількості продуктів обміну, поглиблення суспільного поділу праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну товарами ринок поставив перед товаро-грошима нові вимоги:

>портативність (висока вартість у невеликому обсязі);

>здатність тривалий час зберігати свою вартість;

>економічна подільність (наприклад, перлину або худобу не поділити на дві частини однакової вартості, а злиток золота, поділений на дві рівні за вагою частини, означає, що і вартість кожної його половини рівно вдвічі зменшується);

>збереженість.

Задовольнити такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фізичними властивостями. На їх місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких спочатку використовували залізо, мідь, бронзу, що найчастіше вживали люди, а згодом цю роль почали виконувати дорогоцінні метали - срібло і золото.

Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота, а згодом у формі монети.

Перші монети з'явилися майже двадцять шість століть тому у Стародавньому Китаї і Лідійській державі. У Київській Русі першими металевими грошима були гривні — зливки зі срібла, які датуються ще Хст.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона розвивала і змінювала свій зовнішній вигляд, ваговий вміст.

Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьовий бік якої - адверс, зворотний - реверс і обріз - гурт. З метою запобігання псуванню монети гурт почали робити нарізним [1].

Спочатку в обігу перебували водночас золоті і срібні монети. Цей

етап у розвитку грошей називався золото-срібним біметалізмом. До золотого обігу країни перейшли у другій половині XIX ст. - встановився

золотий монометалізм.

Ускладнення та розширення ринкових відносин зумовили неспроможність золота назавжди закріпитись у ролі загального еквівалента.

Новим етапом розвитку грошей стала поява знаків вартості. Знаки вартості (замінники повноцінних грошей) - гроші, номінальна вартість яких вища від реальної, тобто витраченої на їх виробництво суспільної праці. Карбування поряд з повноцінною монетою замінника повноцінних грошей було викликано об'єктивними причинами:

>золото - це м'який метал, і монети, що перебувають в обігу, з часом стираються (підраховано, що золота монета щороку, втрачає 0,07% власної ваги);

>золотодобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повної потреби у грошах;

>поширена у середньовіччі фальсифікація грошей державою. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їх вагову вартість. Прибуток, отриманий з різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей і витратами на їх емісію, дістав назву сеньйораж. У цьому разі фальсифікована монета використовувалася лише як знак вартості повноцінної монети [9];

>золотий стандарт, у цілому не стимулював виробництво і товарообіг. До знаків вартості належать:

1.металеві знаки вартості:

-золота монета, що в обігу з часом стиралася;

-білонна монета розмінна, з дрібною вартістю. Вона карбується з недорогоцінного металу (наприклад, міді, алюмінію), отже, є неповноцінною;

2. паперові знаки вартості - грошові знаки, виготовлені з паперу. Золотий обіг проіснував відносно недовго - до Першої світової війни.

Практично всі країни-учасниці з метою формування військових стратегічних запасів вилучили із обігу золоті і срібні монети. Їх місце у грошовому обігу зайняли незабезпечені паперові гроші і розмінна монета. У зв'язку з цим з'явилися принципово нові грошові системи, які формувалися не на реальних грошах, які мають власну товарну вартість, а на їх замінниках, що отримали назву неповноцінних грошей - не забезпечених золотом банкнотах, казначейських білетах, монетах із недорогоцінних сплавів. На відміну від повноцінної золотої монети, ці сурогати не мали на товарному ринку власної вартості, а тільки свідчили

про право їх власника отримати в обмін на них визначену вартість. Грошові знаки у цьому випадку виступали лише як опосередковані представники вартості.

Перша світова війна з її дуже великими матеріальними збитками призвела до того, що уряди практично всіх країн світу взялися до випуску у великій кількості не забезпечених реальними цінностями грошових знаків. У результаті наприкінці війни ці країни лишилися зі знеціненими грошима. Інфляційні процеси спостерігалися у багатьох країнах і тривали до 30-х років XX століття.

Викликані ними деформації в економічній та фінансовій сферах були настільки серйозними, що зроблені у деяких країнах Європи спроби відновити золотий стандарт не дали позитивних результатів.

У 70-ті роки XX ст. відбувся процес демонетизації золота, в результаті чого воно перестало виконувати спочатку функції засобу обігу і платежу у внутрішньому обігу країни, а потім, з 1976 p., і функцію світових грошей. У внутрішньому обігу та на світовому ринку золото було витіснене зі сфери грошового обігу паперовими і кредитними грошима.

* Паперові гроші - це представники неповноцінних грошей, які

з'явилися як замінники золотих монет.

*Сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом, визначаються законодавчо обоє 'язковими до приймання у всіх видах платежів.

Перші паперові гроші з'явилися у Китаї в XII ст. н.е., а в Європі і Америці - лише у XVII-XVIII ст. В Україні перші паперові гроші з'явились в обігу 1769 р. - з випуском їх у Росії. Це були асигнації - своєрідні банківські зобов'язання-розписки на одержання монети.

Вартість паперових грошей визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна купити на ці паперові гроші. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту у платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту.

Емітентами паперових грошей є або державне казначейство, або центральні банки. В першому випадку - казначейство, безпосередньо використовує випуск паперових грошей для покриття своїх видатків. У другому випадку - центральний банк випускає нерозмінні банкноти і надає їх у позику державі, яка направляє їх на свої бюджетні видатки.

Необхідно також підкреслити, що за економічною природою паперовим грошам властива нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ця ознака

властива насамперед грошам, що імітуються державним казначейством. Але цього недоліку можуть набути і гроші, які імітуються центральним банком, якщо емісія спрямовується на покриття бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України (1991-1993рр.), коли основною причиною гіперінфляції була надмірна кредитна емісія Національного банку. Як наслідок-знецінення купоно-карбованців за 1993 р. у 100 разів.

Недоліки, які властиві паперовим грошам, можуть значною мірою зменшуватися завдяки використанню кредитних грошей.

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється відстрочкою платежу. їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'я- заннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Не маючи власної вартості, кредитні гроші застосовуються як гроші лише тому, що в користувачів контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра у можливість використовувати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому гроші дістали також назву

кредитних.

* Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин [3].

Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, чек, банкнота, депозитні гроші, електронні гроші.

* Вексель - це письмове боргове зобов'язання боржника сплатити певну суму грошей власнику векселя у заздалегідь обумовлений термін.

Вексель має характерні ознаки, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань:

>чітко встановлена форма;

>абстрактність (відсутність на документі інформації про вид угоди,

авказана тільки сума платежу);

>безпірність (обов'язкова сплата боргу, аж до примусових засобів);

>конкретність терміну платежу;

>оборотність (передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов'язань продавця).

Розрізняють два види векселя: >простий і >переказний.

Простий вексель - виданий боржником як зобов'язання виплатити кредитору певну суму грошей у заздалегідь обумовлений термін.

Переказний вексель - виписується кредитором як наказ боржнику виплатити у зазначений термін йому чи вказаній ним третій особі певну суму грошей.

Векселі також поділяються на казначейські, фінансові і комерційні. Казначейські векселі - випускаються державою для покриття дефіциту бюджету. Комерційні векселі - виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Банківські векселі- видаються банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті.

17 червня 1992 р. відродився вексельний обіг в Україні, Верховна Рада України прийняла постанову "Про застосування векселів в господарському обігу". Цей нормативний документ був прийнятий дуже вчасно, оскільки, враховуючи економічну кризу у державі, вексельний обіг дозволив пом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.

* Чек-це різновид переказного векселя, який власник рахунку виписує на комерційний банк.

Чек являє собою письмовий безумовний наказ власника поточного рахунку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові.

Розрізняють три основних види чеків:

1)іменні - виписані певній особі без права передавання;

2)пред'явницькі - без зазначення конкретного одержувача, тобто сума, яка вказується у векселі, виплачується пред'явникові чека;

3)ордерні- виписані на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплати.

У внутрішньому обігу чеки використовують для одержання готівки у кредитній установі (грошовий чек), а також як інструмент безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань за рахунками у кредитних установах (розрахункові чеки). Призначення чеку полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки у банку, засобом обігу, платежу і формою безготівкових розрахунків.

Зведення ролі чека переважно до технічної функції обсдуговування поточних рахунків Еизначило обмеженість перспектив його використання. Чекові операції пов'язані з такими незручностями, як їх виписування, доставка у банк для сплати, існування імовірності підробки тощо. Тому наприкінці 50-х років у країнах із високорозвинутим грошовим господарством розпочалися пошуки більш досконалих інструментів обслуговування депозитних грошей на банківських, рахунках.

* Банкноти (від англ. bank-note - кредитний білет) - це грошовізнаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним емісійним банком. Забезпечені всіма, активами банку та масою товару, що належить державі. На сьогодні - основний вид паперових грошей.

Уперше в грошовому обороті банкноти з'явились наприкінці XVII ст. Первісна форма банкноти називалась "класичною" і мала подвійне забезпечення: по-перше - це товарне забезпечення, оскільки випуск її проводився емісійним банком замість комерційних векселів; по-друге- обов'язковий обмін її на золото за першою вимогою власника. На той час центральний банк володів достатнім обігом золота, аби забезпечити золоту гарантію банкнотам, що виключало їх знецінення, гарантувало надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу.

У сучасних умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою гарантію сталості вартості - розмін на золото. Вона надходить в обіг шляхом: банківського кредитування держави; банківського кредитування господарських суб'єктів через комерційні банки; обміну іноземної валюти на банкноти певної країни.

Сучасна банкнота, на відміну від векселя, є безстроковим зобов'я- занням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості.

Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку. Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Банківські позики під комерційні векселі стали надаватися переважно у депозитній, а не у банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

* Депозитні гроші - це також: неповноцінні знаки вартості, але, на відмінну від готівкових, не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках.

Приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба у такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту. Депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою економікою (близько 90% усієї грошової маси в обороті).