2) Хроніка вичікування: Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україну, Білорусь, Середньоазіатський центр Казахстан, Киргизстан, Вірменія.

Ці республіки діяли за принципом: «У нас суверенітет - а все інше ваші московські вигадки». Проте до вечора 20 серпня заяви лідерів Казахстану і Україні - республік, чия підтримка могла б бути вирішальною як для російського керівництва, так і для ГКЧП, - стають більш жорсткими до ГКЧП та його дій. Але Назарбаєв і Кравчук (лідери офіційних структур в республіках) виступили тільки проти антиконституційність ГКЧП і за скликання позачергової сесії ВР і з'їзду народних депутатів СРСР. По суті якщо б ГКЧП зробив чисто символічний і безкровний захоплення російського парламенту в перший день путчу або зумів би ізолювати Єльцина, а потім би виконав вимогу республік про скликання позачергової сесії ВР СРСР, то ГКЧП вдалося б позбутися ярлика неконституційності в очах більшості офіційних лідерів чигають республік.

Реакція офіційних лідерів політичних організацій Вірменії також будувалася за загальним для чигають республік принципом.

Позицію послідовного вичікування зайняло і білоруське керівництво та керівники ряду республік Середньоазіатського союзу, який взагалі не зробили жодних заяв. Правда аналіз виступів республіканських ЗМІ показує, що білоруське керівництво було готове визнати ГКЧП. Нечисленна опозиція білоруського парламенту, не дивлячись на вимоги на адресу Президії ВР створивши позачергову сесію і засудити переворот ГКЧП, так і не добилася успіху. Поляризація пройшла на рівні політичних та громадських організацій: повну підтримку ГКЧП висловили ЦК КПБ і президію федерацій профспілок Білорусі (щоправда, за умови придбання ГКЧП «Конституційного статусу»). Демократичні організації і Мінський страйком заявили про підтримку позиції російського керівництва і почали підготовку до загального страйку.

У реакціях Середньоазіатських республіках було більше схожості, ніж відмінностей. Можливо, це пов'язано з тим, що 23 червня минулого року в Алма-Аті було оголошено, а напередодні путчу оформлений (13-14 серпня) Середньоазіатський союз республік.

Крім спільності конфессиально, цим республікам притаманний загальний регіональний механізм переходу до ринку.

Крім того нинішня політична еліта Середньої Азії, сформована за феодально-байськими типу, завжди розглядала союзний центр як гарант власної стабільності (насамперед військової і дотаційною) - саме тому реакція цих республік на дії ГКЧП була дуже стриманою.

У результаті - азіатські президенти в кращому випадку лише підкреслили свою рішучість відстоювати республіканський суверенітет.

Більш певної була реакція опозиційних демократичних організацій та партій, які закликали не підкорятися постановам ГКЧП. Однак за винятком Казахстану і Киргизстану, політичні організації Середньої Азії є досить слабкими і мало популярні серед населення. Національні партії та рухи республік Середньої Азії насамперед цікавили питання республіканського суверенітету, а не проблеми Росії та її переворотів.